Підсумком виконаного дослідження, заснованого на застосуванні загальнонаукових та спеціальних методів, є сукупність теоретичних, аналітичних і науково-методичних положень, що визначають концептуальні основи, аналіз практики та вирішення наукової задачі формування організаційно-економічного механізму управління корпоративним потенціалом. Основні висновки полягають у такому: 1. Проведене дослідження показало, що системи підприємницького управління підприємствами формувалися в економічно розвинених країнах в ході природної їх еволюції адекватно змінам зовнішнього середовища. Більшості вітчизняних підприємств ще належить освоїти принципи збереження стійкості за допомогою активної інноваційної діяльності, ключовим чинником успіху якої стають принципово нові види бізнесу, нелінійні інновації і нестандартні рішення. Недостатньо передбачити, що може трапитися з корпорацією в майбутньому, необхідно проектувати своє майбутнє і управляти ним в процесі настання. 2. Дослідження сучасних організаційних структур управління корпорації та їх конкурентоспроможність підтвердили, що найперспективнішими в сучасних ринкових умовах є корпорації постіндустріального типу, які утілюють собою тип організації, найадекватніший потребам розвитку інтелектуального капіталу - основи економічної діяльності. Саме ці утворення є найбільш конкурентоздатними і, не дивлячись на те, що такий підхід швидше за все приведе до прискорення господарської поляризації, яка спостерігалася останніми роками ХХ сторіччя, що породжує нові міжнародні проблеми, цілком об'єктивна тенденція інтелектуалізації виробництва, зростання свободи діяльності і перехід до неекономічних цінностей навряд чи може бути замінений якими-небудь іншими в першій половині ХХI століття. 3. Проведе дослідження підтвердило що в сучасних умовах глобалізації слід дуже обережно вживати вираз «стратегічне управління», оскільки сучасні стратегії корпорацій повинні базуватися не на пізнанні зовнішніх можливостей і небезпек, розвитку сильних сторін як основи конкурентних переваг, а на пізнанні і розвитку внутрішнього потенціалу організації і прагненні так змінити своє зовнішнє оточення, щоб свій внутрішній потенціал отримав максимальний вираз. 4. Питання формування та функціонування механізму управління корпоративним потенціалом залежить від положень що будь-яке підприємство як складна соціально-економічна система в кожний конкретний проміжок часу змінюють своє положення щодо попереднього стану, тобто еволюціонує нові характеристики власного стану. І від того наскільки якісно будуть встановлені взаємозв'язки такої системи з різними елементами зовнішнього середовища, від того наскільки сама система зможе підстроїться (адаптуватися) під своє оточення відповідатимуть потенціалу підприємства і здатності виживати і розвиватимуться в просторі і в часі. Ефективність будь-якого підприємства як цілісної відкритої системи, залежить не тільки і не стільки від якості окремих елементів, скільки від їх сумісності і взаємодії. Відсутність якісних взаємозв'язків веде до зниження ефективності функціонування всієї системи як в поточному періоді, так і в перспективі. При цьому втрачається одна з найважливіших властивостей системи як загальнотеоретичної категорії - синергізм. 5. Результати досліджень підтвердили висновки, що у зв'язку з обґрунтованою необхідністю при проектуванні системи управління корпорацією як складною соціально-економічною системою використовування формалізованих підходів до моделювання, обліку їх нестаціонарності і еволюції мало прийнятне унаслідок їх складності, недостатності апріорної інформації, присутності чинників, що погано формалізуються, і нечіткості критеріям оцінки відповідності. Для того, щоб нова організація виявилася працездатною, необхідно перейти на нові принципи відносин її структурних підрозділів між собою. Оскільки повноваження передаються в процесі децентралізації зверху вниз, то таким же шляхом повинна бути перерозподілена і відповідальність за результати діяльності. Коли скоро підрозділи мають право ухвалювати принципові рішення, що стосуються ринку збуту своєї продукції (послуг), цей ринок і повинен стати головним мірилом ефективності їх діяльності. Проте оскільки вони так чи інакше функціонують в рамках єдиної структури, використовують загальні ресурси, основний і оборотний капітал підприємства, вони повинні відповідати і перед корпоративним центром, рівно як і перед один одним. 6. Сутність структуризації підприємства і побудови організаційної структури управління полягає в розділенні основної задачі на підзадачі і контролі над тим, щоб ці підзадачі не замикалися в собі, живучи своїм власним життям, а вирішували основну управлінську задачу, не допускаючи конфлікту цілей і зберігши керованість підприємства. Розділення задачі на підзадачі - це важливий етап в управлінні, від нього залежить організаційна структура і інші управлінські рішення, прийняті на основі цього аналізу. Можна виділити два принципові підходи до такої декомпозиції управлінської задачі: вертикальна декомпозиція і горизонтальна. 7. Ефект господарської самостійності діятиме в тому ступені, в який результат господарської діяльності виробництва, що знаходиться в організаційній структурі крупного підприємства як підрозділ, виявиться менш значущим для власника підприємства, ніж результат господарської діяльності цього ж виробництва, але функціонуючого в рамках малого підприємства для власника останнього. Тобто майно, що не використалося або використалося неефективно в рамках крупного підприємства, використовуватиметься більш ефективно в рамках малого підприємства. |
