У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального науково-практичного завдання з удосконалення організаційно-економічного механізму санації підприємств цукрової промисловості. Основні наукові і прикладні результати, а також рекомендації щодо їх використання полягають у наступному: 1. Дослідження економічної сутності санації дає підстави розглядати її як систему послідовних, взаємопов’язаних заходів з оздоровлення підприємства-боржника, що здійснюються для відновлення його платоспроможності, досягнення прибутковості та конкурентоспроможності в довгостроковому періоді за участю всіх зацікавлених сторін. Потреба забезпечення практичної реалізації санації на цукрових заводах зумовлює необхідність розробки дієвого організаційно-економічного механізму санації підприємств цукрової промисловості, під яким автор пропонує розуміти систему взаємопов’язаних організаційно-економічних елементів (санаційних заходів та інструментів), нормативно-правового, методичного, інформаційного і кадрового забезпечення, спрямовану на активізацію запровадження й успішну реалізацію санації підприємств. 2. Узагальнення іноземного досвіду регулювання та застосування санації дає змогу виявити залежність кількості запроваджених і реалізованих реабілітаційних процедур від спрямованості законодавства про банкрутство (“проборжникової” чи “прокредиторської” спрямованості) та ступеня розвиненості інституту санації. Необхідність активізації санаційного процесу в Україні підтверджується надзвичайно низькими показниками застосування процедури санації: частка справ, завершених у зв’язку з санацією, у структурі всіх завершених справ про банкрутство у 2006 р. по Україні становила 0,3 % (33 справи), по Вінницькій області – 1,1 % (3 справи). 3. Аналіз стану цукрових заводів регіону свідчить про поступове зростання обсягів виробництва цукру та основних економічних показників роботи заводів, що забезпечує провідне місце цукрової промисловості в економіці Вінниччини та перше місце регіону в цукровій галузі країни. Однак втрата потенціалу галузі відчувається ще й досі: валовий збір цукрових буряків в регіоні у 2006 р. становив 61 %, а обсяг виробленого цукру – 41 % від рівня 1990 р., середня тривалість сокодобування за роки незалежності скоротилась зі 104 до 65 діб, цукристість цукрових буряків – з 17,72 % до 15,85 %, кількість діючих заводів – з 39 до 21. Сучасний фінансовий стан цукрових заводів Вінницької області (2006 р.) характеризується поточною неплатоспроможністю, низькою ліквідністю (коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємств галузі дорівнює 0,03, поточної 0,87), половина діючих цукрозаводів збиткова, на 67 % підприємств відсутні власні обігові кошти. 4. Дослідженням встановлено, що на підприємствах цукрової промисловості Вінниччини протягом 1999-2006 рр. не було успішно реалізовано жодної санаційної процедури з відновленням платоспроможності боржника. Так, за період дослідження винесено 40 постанов про визнання цукровиробників області банкрутами, причому 5 цукрових заводів банкрутували двічі. Незважаючи на те, що на семи заводах у ході розгляду справи про банкрутство процедура санації запроваджувалась, невдовзі вона завершувалась переходом до ліквідаційної процедури, а на Корделівському переробному підприємстві підписанням мирової угоди з кредиторами. 5. Узагальнення практики реалізації процедур банкрутства дозволило визначити сукупність бар’єрів санації організаційного, економічного, психологічного та інформаційного характеру й обґрунтувати шляхи уникнення і зниження їх негативного впливу для підприємств цукрової промисловості: своєчасне проведення арбітражним керуючим оцінки санаційної спроможності цукровиробників, взаємозаліку вимог, оперативне стягнення дебіторської заборгованості, укладення мирової угоди з кредиторами, спеціалізація арбітражних керуючих за галузевою ознакою та підвищення їх мотивації. 6. Дослідженням доведено, що існування проблеми інформаційного дефіциту, яка полягає у відсутності оперативної інформації про фінансово-господарський стан боржника і доцільність його фінансового оздоровлення, стримує прийняття позитивного рішення щодо санації та участь в ній кредиторів і інвесторів. У зв’язку з цим доцільно розробити експрес-методику оцінки санаційної спроможності та представляти її результати на перших зборах комітету кредиторів і направляти потенційним інвесторам. З метою об’єктивного визначення санаційної спроможності підприємств цукрової промисловості необхідно поєднати системи фінансових коефіцієнтів і показників оцінки господарської діяльності підприємства, що дозволяє врахувати специфіку галузі й особливості судового розгляду справи про банкрутство. 7. Апробація експрес-методики оцінки санаційної спроможності дає підстави розробити рекомендації щодо вибору пріоритетних способів реалізації санації для підприємств цукрової промисловості. Найбільш ефективними санаційними заходами є: відстрочка та (або) розстрочка платежів або списання частини боргів, про що укладається мирова угода; залучення інвестора з правом набуття права власності на майно боржника; створення інтегрованого об’єднання із сільськогосподарськими підприємствами. 8. З метою активізації запровадження арбітражними керуючими санаційних заходів та підвищення контролю за їх діяльністю пропонується обов’язкове проведення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника відразу після призначення на посаду арбітражного керуючого; спеціалізацію керуючих за галузевою ознакою; запровадження їх матеріальної відповідальності. У зв’язку з цим розроблено систему матеріального стимулювання керуючого санацією, яка передбачає нарахування винагороди за позитивні результати реалізації санаційних заходів і санації в цілому. 9. Для забезпечення результативності організаційно-економічного механізму санації підприємств цукрової промисловості доцільно використовувати санаційні інструменти в ході судового розгляду, визначати можливості подолання бар’єрів санації, оцінювати санаційну спроможність підприємства, що сприятиме більш обґрунтованому прийняттю рішення про санацію. |
