Дисертаційна робота спрямована на вирішення важливої економічної проблеми – удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні, що зумовлено його значенням у зміцненні економіки, обмеженням безробіття та підвищенням життєвого рівня населення. Одержані результати дають змогу зробити наступні висновки.
В період переходу до ринкової економіки в Україні трансформаційні процеси супроводжуються загостренням ряду проблем і, зокрема, проблеми безробіття, посиленням напруженості на регіональних ринках праці, збільшенням чисельності трудових мігрантів, недосконалістю регулювання попиту і пропозиції робочої сили з боку держави та механізмів соціального захисту вивільнених працівників.
Авторський підхід дослідження цих проблем базується на теоретичному визначенні сутності, місця і ролі безробіття як соціально-економічної категорії в системі ринкових відносин; регуляторних механізмів обмеження безробіття в країнах ЄС та ринку праці як економічної форми функціонування робочої сили. В методологічному аспекті автор виходить із визначення ринку праці як системи суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування в якій взаємодіють покупці і продавці праці і це - механізм що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.
Основні напрями політики боротьбі з безробіттям це - оптимізація зайнятості; розвиток підприємництва; сприяння посиленню здатності працівників до адаптації; забезпечення рівних можливостей на ринку праці. На перший план слід висувати активні програми політики зайнятості (професійна підготовка, дотації підприємцям, що зобов’язуються підтримувати певний рівень зайнятості, фінансова допомога безробітним, бажаючим відкритим власну спрву, створення робочих місць для молоді і т. ін.). Навпаки, пасивні програми, що включають заходи соціального захисту (допомога по безробіттю, програми дострокового виходу на пенсію і т. ін.) слід переглянути у бік їх “посилення”. Ці перетворення допоможуть усунути протиріччя між потребою ринку праці в гнучкій робочій силі і моделлю структури зайнятості, що склалася. Дослідження показало, що на регіональних ринках праці посилюється напруженість, збільшується число претендентів на одне вільне робоче місце (від 20 до 25 осіб), а серед безробітних третину складає молодь у віці до 28 років. Підвищення адаптаційного потенціалу молоді до ринкових умов потребує проведення державної політики щодо стримання безробіття (особливо на регіональних і місцевих рівнях), прийняття законів та нормативних актів, що сприятимуть підвищенню її мобільності, розширенню регіональних ринків праці, ринків житла тощо. В Україні і в регіонах рівні зареєстрованого безробіття значно занижені через обмеженість коштів, необхідних для його успішного регулювання. Повністю не враховується ні реальне, ні приховане безробіття. Заходи державної політики на ринку праці повинні бути спрямовані на підвищення інвестиційної активності з точки зору впливу на стан безробіття; стабілізацію рівня життя; удосконалення системи соціального захисту; розвиток системи безперервної освіти; удосконаленні якості робочої сили; проведення зваженої міграційної політики. Основні напрями вирішення проблем безробіття мають включати: приведення законодавства до міжнародних норм і принципів; запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці; реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості; розроблення і затвердження на державному рівні концептуальних засад формування та розвитку єдиної цілісної системи безперервної професійної освіти; сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств; удосконалення управління процесами вивільнення працівників; забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових; забезпечення сприятливих умов для розвитку сфери малого бізнесу, самозайнятості та підприємницької діяльності безробітних; легалізація тіньової зайнятості; розвиток системи виробничого навчання тощо. Першочерговими завданнями при формуванні ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття є розробка і реалізація комплексу заходів, в першу чергу, в соціально-трудовій сфері, які дозволять підвищити дієвість механізму регулювання цих процесів в Україні. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому принаймні прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з врахуванням інфляції). Це дозволятиме приводити заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, запобігати диференціації у її оплаті (з подальшим розшаруванням суспільства за рівнем життя, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття. Конче необхідним є формування нової політики ринку праці, спрямованої на постійне відновлення попиту на робочу силу і формування нової мотивації трудової активності населення через зняття будь-яких обмежень у розвитку різноманітних форм господарювання, а також обгрунтування чисельності з продуктивною зайнятістю та зниження прихованого безробіття. В напрямку удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання безробіття в Україні як взаємопов’язаної організаційної системи, яка спрямована на збалансування попиту і пропозиції робочої сили, необхідно забезпечити узгоджену дію інструментів різних механізмів та заходів державного впливу на обмеження безробіття, що дасть змогу підвищити професійно-кваліфікаційний рівень робочої сили, її мобільність та рівень зайнятості. Державна стратегія регулювання ринку праці і забезпечення ефективного використання робочої сили має базуватись на взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення і використання робочої сили, основні з яких є: підвищення життєвого рівня і зайнятості населення шляхом створення ефективних робочих місць у секторах економіки; зростання платоспроможного попиту; відновлення відтворювальної та стимулюючої функцій заробітної плати; здійснення стратегії боротьби з бідністю. Напрями державної регуляторної політики у сфері обмеження безробіття повинні враховувати особливості попиту та пропозиції робочої сили, її достатньої гнучкості і мобільності; створення конкурентного середовища на ринках товарів і послуг; взаємовідносини між суб’єктами ринку праці, що передбачають взаємодію державних органів, підприємців, профспілок і працівників при прийнятті рішень, розробку окремих положень договірних відносин за умови врахування інтересів всіх соціально-політичних і економічних сил держави. Пропозиції щодо удосконалення Кодексу законів про працю України спрямовані на посилення регулювання соціально-трудових відносин в сфері праці, її оплати в усіх видах економічної діяльності і формах власності в частині захисту заробітної плати на ліквідованих підприємствах, виплату боргів із заробітної плати, дію чинного трудового законодавства на розуміння заробітної плати як частки в доході підприємства, застосування контрактної форми найму, найманої праці у фізичних осіб, родинному підприємництві, врахування національних і міжнародних трудових стандартів.
|
