Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої проблеми –запровадження організаційно-економічного механізму державного управління вищою освітою. У дослідженні узагальнені та отримали подальший розвиток теоретико-методологічні, методичні та практичні питання організаційно-економічного механізму державного управління вищою освітою в Україні як чинника забезпечення інноваційної моделі розвитку країни. Проведене дослідження дозволило обґрунтувати такі висновки. 1. Організаційно-економічний механізм державного управління вищою освітою являє собою складний комплекс, головними елементами якого є функції (планування, організація, мотивація, контроль, фінансування), методи (організаційно-розпорядчі, психолого-педагогічні, економічні) та інструменти управління, за допомогою яких досягається їх функціонування в якості взаємоузгоджених і взаємодоповнюючих елементів єдиної системи, що має розвиватися згідно визначених стратегічних пріоритетів та відповідних завдань. 2. Зростання значення освіти в розвитку суспільства зумовило формування різних видів ОЕМУ в країнах світу. Спільними їх рисами виступають: визнання пріоритетного значення освіти, трансформація економічного механізму освітньої діяльності, диверсифікація джерел фінансування, реформування системи управління тощо, тоді як основні відмінності полягають у ступені участі держави у фінансуванні освіти. Дослідження різних ОЕМУ вищою освітою в країнах світу дав змогу виявити такі його основні типи: адміністративний (властивий адміністративно-командній економіці, характерними рисами є повне фінансове забезпечення державою, система кошторисного фінансування, жорсткий контроль держави за витрачанням коштів); постадміністративний (притаманний країнам з транзитивною економікою та ґрунтується на системі централізованого державного управління) та ліберальний (застосовується у країнах з ринковою економікою, спирається на диверсифіковані фінансові ресурси). 3. Система державного управління вищої освіти в Україні характеризується високою мірою централізації і потребує вдосконалення в напрямі підвищення самостійності та зацікавленості ВНЗ в досягненні важливих соціально-економічних результатів освітньої діяльності. Фінансування ВНЗ здійснюється від досягнутого рівня з урахуванням показників минулих років на основі поданої закладами бюджетної пропозиції до міністерств та інших центральних органів виконавчої влади щодо обсягів фінансування на наступний навчальний рік, а форми управління оновлюються на основі використання грантів, цільових замовлень, стажування та обміну студентами. 4. Співвідношення державних та приватних фінансових ресурсів у різних типах ВНЗ характеризується значною розбіжністю. Це зумовлено як об’єктивними причинами (типом і рівнем навчального закладу), так і різноманітними причинами суб’єктивного характеру, а також недосконалістю механізму фінансування (недостатність фінансових ресурсів, невідповідність державного замовлення потребам ринку праці, відсутність стимулюючого впливу державного фінансування тощо). Характерною тенденцією ВНЗ є зростання коштів спеціального фонду, що зумовлено розширенням платних освітніх послуг. 5. Величина витрат на підготовку одного студента у ВНЗ характеризується значною варіативністю: найвищі значення в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, який підпорядкований Кабінету Міністрів України, а його фінансування здійснюється з державного бюджету на рівні, що набагато перевищує середні значення по галузі; набагато нижчі – у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди та Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя. Це свідчить про те, що в даний час відсутня чітко розроблена методика розрахунку обсягів фінансування ВНЗ, що у свою чергу породжує значну асиметрію бюджетних та приватних витрат у розрахунку на одного студента в різних типах закладів освіти. 6. Запропонована автором модель управління фінансовими потоками ВНЗ дозволяє застосовувати багатоцільовий підхід у формуванні стратегічної мети, враховувати комбінації державного і приватного фінансування, формувати оптимальний вектор стратегічних цілей ВНЗ відповідно до мінливих ринкових умов і їх своєчасне коригування. В умовах демографічної кризи доцільно зберегти фінансування на основі показників минулих років, однак більшою мірою націлити фінансування на результати діяльності ВНЗ. 7. Основними напрямами вдосконалення організаційно-економічного механізму управління вищою освітою є поліпшення системи управління за рахунок упровадження гнучких і стимулюючих інструментів та методів управління, які б забезпечували реалізацію соціальної політики держави та передбачали перехід до державно-громадської системи управління; забезпечення пріоритетності державного бюджету України як основного джерела фінансування ВНЗ з метою доступності вищої освіти та розробки фінансових схем щодо підтримки студентства; збереження методу фінансування на основі рівня минулих років, але з огляду на сучасну демографічну кризу доповнення його елементами фінансування, спрямованими на результати діяльності ВНЗ; зміцнення нормативно-правової бази, посилення господарської автономії закладів вищої освіти та ін. |