У дисертації проведено розв’язання актуальної наукової проблеми щодо розробки цілісної системи поглядів на формування оптимальних взаємовідносини Української держави і закордонного українства, доведенні визначальної ролі у розвитку відносин організаційних та договірно-регуляторних механізмів. На основі застосування нових науково-практичних підходів та методів доведено, що активне залучення досвіду, духовного та економічного і соціально-культурного потенціалу закордонного українства до українського державотворчого процесу є однією із важливих умов розбудови Української незалежної, правової держави, забезпечення її рівноправного становища у європейському та світовому співтоваристві. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують правильність висунутої гіпотези і дають підстави зробити висновки щодо ефективності, застосованих методів дослідження, які дали змогу реалізувати поставлену мету та визначені завдання. 1. Цілісність системи поглядів на формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства полягає: по-перше, у доведенні важливої ролі закордонного українства в українському державотворенні, по-друге, в обґрунтуванні того, що формування взаємовідносин може відбуватись тільки в разі самоідентифікації закордонних українців з українською нацією, по-третє, в тому, що в основу взаємовідносин покладені реальні питання українського державотворення та задоволення потреб закордонного українства, по-четверте, в доведенні, що досягнення позитивного результату можливе за умови створення і ефективного застосування відповідних механізмів, головними з яких є організаційні та договірно-регуляторні. 2. На основі аналізу наукових джерел за темою дисертації встановлено, що до цього часу піднята в ній проблема щодо організаційних та договірно-регуляторних механізмів взаємовідносин Української держави і закордонного українства комплексно не досліджувалась, за винятком вивчення окремих чинників організаційного структурування та духовних основ до єднання. 3. Проведене дослідження вказує на зростання ролі закордонного українства у вирішенні таких важливих для державотворення питань, як формування іміджу України за кордоном, інвестування духовної і матеріальної сфери, лобіювання інтересів, застосуванні досвіду у розбудові громадянського суспільства і, відповідно, необхідності вивчення механізмів формування з ним взаємовигідних відносин. У зв’язку з тим, що однією із сторін відносин виступає держава, а інша сторона – закордонне українство – перебуває в іншому правовому, політичному, соціально-економічному просторі, проведене вивчення відносин між ними дає підстави стверджувати про започаткування нового напряму досліджень у системі управлінських наук, зокрема у державному управлінні. 4. Системно розкрити проблему формування взаємовідносин Української держави і закордонного українства дав змогу їх розгляд у багатовимірних, багатоаспектних взаємодіях і взаємозв’язках, йдучи від найбільш загального (світового українства) до загального (етнічного, закордонного, західного, східного), конкретного (за окремою країною перебування) та одиничного (безпосередньо українця), а також застосування комплексу взаємодоповнюючих методів – системно-функціонального, історично-ретроспективного, комплексно-корпоративного, зіставно-порівняльного, доктринального, модернізації і модифікації, ситуаційного та інших. 5. Найбільш прийнятним є вирішення питань взаємовідносин між Українською державою і закордонним українством на основі “взаємності”, що означає партнерство у процесах українського державотворення, створення атмосфери взаємовигідної співпраці, поєднання суспільних цінностей з особистими інтересами, заснованими на духовній єдності, почуттях дружби, поваги, довіри, потребі у спілкуванні. 6. Особливістю формування взаємовідносин Української держави із закордонним українством є безпосередня участь третьої сторони. На багатовимірність, багаторівневість, множинність взаємодій впливає комплекс політичних, правових, економічних, соціальних умов країни перебування, ставлення її до національних меншин, а також час перебування українців за кордоном, мотиви набуття закордонності та інші. Це ставить на порядок денний питання розробки концепцій взаємовідносин з українством за конкретною країною його перебування. 7. В період становлення незалежної, демократичної України першочергового значення щодо формування взаємовідносин набувають організаційні та договірно-регуляторні механізми взаємодії Української держави і закордонного українства. Це створення оптимальних ефективних структур виконавчої гілки влади на державному, регіональному та місцевому рівнях щодо організації співпраці; розвиток законодавчої бази регулювання взаємовідносин; створення багатосторонньої та двосторонньої договірної бази з країнами перебування українців та міжнародними організаціями. 8. Сучасні тенденції у середовищі українців за кордоном характеризуються активізацією самоусвідомлення, яке зумовлене національним підйомом у зв’язку зі створенням української незалежної держави та її позицією щодо сприяння закордонному українству; розвитком зв’язків з Батьківщиною, який викликаний, з одного боку, створенням Української держави, з другого – проблемами щодо задоволенням національних потреб в країнах проживання; рухом до консолідації й організаційної єдності, які є наслідком попередніх тенденцій і розумінням необхідності та переваг організаційного структурування у вирішенні проблем. 9. Найбільш ефективною системою організаційної побудови у закордонному українстві є трирівнева. Ради українців виконують організаційні, дорадчі, консультаційні функції, товариства-засновники – освітні, культурні, інформаційні та інші і формують обласні і районні організації. Зростання показників консолідації та організації вказує на спрямованість процесів на розвиток самоусвідомлення українців та конструктивності відносин, а також можливості більш повно задовольняти свої потреби і сприяти розвитку батьківщини. 10. Перспективним напрямом в управлінні процесами взаємодії із закордонним українством є об’єднання зусиль державних і недержавних організацій. Для вирішення питань в такому форматі необхідні управлінські рішення, які засновані на договірній базі, розподілі повноважень, координації дій, врахуванні інтересів різних сторін і, насамперед, тієї, на яку вони спрямовані. Управління взаємовідносинами із закордонним українством піддається засобам синергетики – передбачень, прогнозувань, ймовірностей, розгляду взаємодії як дії і протидії, неадекватності дії і її сприйняття, неконгруентності рішень і їх наслідків 11. Підхід до структуризації закордонного українства за ознакою території проживання і самоідентифікації дав можливість виявити спільні ознаки для всього закордонного українства, якими є патріотичність, ностальгія за батьківщиною, співпереживання, налаштованість на співпрацю та специфіку і особливості українства для кожної країни щодо застосування мовного, культурного, релігійного компоненту. Факторами, які об’єднують закордонних українців, є духовні, а на перешкоді часто стоять або таку можливість виключають матеріальні, адміністративні. 12. Основним методом, який визначає характер взаємодії із закордонним українством, є програмно-цільовий, що означає діяльність на основі програм, спрямованих на досягнення конкретних цілей. В сучасну добу потребою щодо розвитку взаємовідносин стає модернізація управлінських систем, зміна тих ланок, які вже втратили актуальність, не приводять до якісних перетворень всієї системи взаємодії із Українською державою і в його середовищі. Важливим є поєднання різних методів з метою оптимізації структур, впровадження нових форм, ефективних організаційних моделей, які відкривають простір для розвитку відносин на якісно вищому рівні. 13. Розвиток взаємовідносин пострадянського закордонного українства з Українською державою відбувається в певній послідовності: осмислення українцями того факту, що вони стали закордонними; початок орієнтаційних процесів; реальне входження в нове для себе середовище; спроби заявити про себе в іншій якості; пошук форм і методів діяльності; становлення та набуття досвіду роботи – вирішення організаційних питань, створення товариств, організаційних структур; розвиток об’єднавчих процесів – підписання угод, установчих договорів про співпрацю; активізація співробітництва з міністерствами, громадськими організаціями України та країн перебування, пошук порозуміння між товариствами та їх лідерами, погляди яких з тих або інших питань не збігаються; організація конструктивної роботи щодо задоволення освітніх, культурних, інформаційних потреб, проведення широкоформатних заходів, спрямованих на формування позитивного іміджу України та сприяння українському державотворенню. 14. Кожна складова суспільної системи закордонного українства має певні особливості та специфіку, трансформується разом з корінними етносами та національними меншинами країн перебування у сучасні правові, виробничі, соціальні, побутові відносини, бере участь у процесах державотворення, політичному та громадському житті і несе на собі відбиток менталітету населення країн перебування. Одночасно становлення української державності, становище її громадян, рівень життя, політичні події справляють вплив на закордонне українство. Успіхи України на міжнародній арені, у політиці, економіці, вирішенні соціальних питань додають йому оптимізму. 15. Дослідження процесів розвитку української національної ідеї у закордонному українстві і емпіричного матеріалу вказує, що закордонні українці у різних аспектах трактують і сприймають її як спрямовану на розвиток Української держави, хоча для закордонних українців національна ідея меншою мірою ототожнюється з українською державницькою ідеєю. Незважаючи на інші умови, національна ідея відображає в закордонному українстві самобутність, окремість нації, її відмінності, формується на основі її характерних рис. Національна ідея позитивно впливає на закордонне українство і формує в його середовищі почуття патріотизму, гордості за належність до української нації. 16. В сучасний період закордонних українців, особливо пострадянських, найбільше цікавлять і турбують суспільно-громадські та соціально-культурні проблеми. В їх середовищі відбуваються процеси реального пошуку шляхів задоволення потреб у галузях освіти, культури, інформації, релігії. До чинників, які найбільш суттєво можуть впливати на їх вирішення, необхідно віднести: розвиток соціально-культурної сфери в Україні до відповідності її рівня європейським і світовим стандартам; рівень міждержавного співробітництва з питань, які належать до соціально-культурної сфери; політику країни перебування щодо розвитку освіти, культури, мови, релігії в середовищі національних меншин; здатність до їх розвитку в середовищі самого закордонного українства. Завдання щодо сприяння закордонному українству ставлять на порядок денний створення за кордоном українських культурно-інформаційних центрів та проведення широкоформатних міждержавних заходів. 17. Сьогодні для України питанням першочергової ваги стає вихід у світовий простір, долучення до Євросоюзу, НАТО, СОТ та інших світових організацій. У сприянні цьому процесу важливим і впливовим фактором є закордонне українство. В такому разі відносини з ним необхідно вибудовувати на такій системі співпраці, механізми управління і саморегуляції якої забезпечували б стійкість зв’язків, здатність зберігатись і розвиватись в умовах глобальних світових змін. Для українців, громадян України необхідною умовою є безпосередня участь у державотворенні, для закордонних українців – всебічне сприяння прогресивним перетворенням. Усвідомлення своїх рівнів відповідальності, визначення свого місця в українських процесах, їх дотримання буде на користь загальній справі. 18. У контексті розвитку взаємовідносин із закордонним українством зростає роль науки у виділенні і систематизації особливостей, які визначають специфіку, своєрідність, найбільш суттєві детермінанти кожної складової закордонного українства, розробці узагальнених рекомендацій щодо оптимізації взаємовідносин на сучасному етапі на основі розвитку управлінських механізмів, визначенні перспектив закордонного українства як динамічної суспільної системи, яка перебуває у стані розвитку та появи нових ознак у взаємовідносинах; розробці критеріїв організаційної діяльності; моделюванні відносин, визначенні можливостей їх екстраполяції на реальні об’єкти, засобів їх верифікації щодо придатності і практичної цінності. |
