У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, пов’язаного з дослідженням особливостей побудови та функціонування фінансово-кредитних систем в Україні та країнах із перехідними економіками шляхом узагальнення досвіду та порівняльного аналізу з метою визначення пріоритетних напрямків, інструментів та механізмів організації управління, регулювання та реформування фінансово-кредитних систем. Обґрунтовано, що спектр завдань фінансово-кредитних інститутів прямо залежить від конкретної соціально-економічної ситуації на місцях, чітко визначеної стратегії. Значні стратегічні переваги надає диверсифікація, яка сприяє:
зростанню потенціалу синергії, тобто при об’єднанні різних видів скорочуються витрати бізнесу за рахунок єдиної системи управління, координації і контролю, прискорення обігу грошей; поліпшенню інформаційного забезпечення бізнесу й інтеграції маркетингових досліджень; зростанню стабільності й гарантованості поставок, за яких ділові зв’язки стають постійними; технологічним перевагам за рахунок обміну технологіями, спільному здійсненню НІОКР; створенню можливостей більшої диференціації продукції за рахунок об’єднання зусиль для вдосконалення якості, сервісу, маркетингу й каналів збуту. Обґрунтовано, що розвиток фінансово-кредитної системи України повинен здійснюватись на основі використання загальних тенденцій та світового досвіду розвитку міжнародного ринку банківських послуг, але з урахуванням вітчизняних особливостей, що характеризують процеси якісного зростання вітчизняних фінансово-кредитних установ. Обґрунтовано роль НБУ у врегулюванні фінансового стану комерційних банків та у визначенні методики контролю кредитного портфеля, основою якої є вироблення й встановлення стандартів. Позитивне значення має аналіз інформації, який здійснює НБУ, публікуючи зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості та надійності комерційних банків. Доведено, що фінансово-кредитна система України значно відрізняється від фінансово-кредитних систем інших країн із перехідними економіками за структурою, зокрема вона характеризується наявністю великої кількості малих недокапіталізованих банків (близько 100), незначною участю іноземного капіталу, недостатньо ефективним обслуговуванням національної економіки (обсяги її кредитування з боку української банківської системи складають до 27 % ВВП). Водночас, з точки зору нормативно-правової бази, система регулювання банківської діяльності в більшості напрямків відповідає стандартам ЄС та законодавству країн ЦСЄ, хоч і потребує подальшого вдосконалення. На основі аналізу статистичних даних доведено, що сучасний стан фінансово-кредитної системи України характеризується тенденцією до зростання. Відповідність фінансово-кредитних інститутів України в контексті їх організаційно-правового, фінансового й технологічного забезпечення створює об’єктивні передумови їх адаптації до міжнародного ринку банківських послуг. Найважливішим чинником стабілізації діяльності функціонуючих банків є зростання обсягів їх статутного капіталу, який становив на 01.01. відповідного року: 2001 – 3 671 млн. грн., 2002 – 4 573 млн. грн., в 2003 – 5 998 млн. грн., 2004 – 8 116 млн. грн., 2005 – 11 605 млн. грн. Визначено, що одним із напрямків інтеграції фінансово-кредитних інститутів України має бути активізація їх співпраці з іноземними установами. В Україні вже функціонують комерційні банки з участю іноземного капіталу, проте цей процес має неоднозначний і суперечливий характер. Прогнозується, що найближчим часом ступінь проникнення іноземних структур на фінансово-кредитний ринок України значно збільшиться. З’ясовано, що останнім часом українські банки кардинально розширили масштаби роботи з населенням – якщо юридичні особи практично повністю охоплені банківськими послугами, і зростання масштабів співпраці з ними в основному залежить від росту економіки в цілому, то населення являє собою величезний сегмент клієнтів, який поки що майже не охоплений банками, незважаючи на їхню активну роботу в цьому напрямі. Досвід зарубіжних банківських систем засвідчує, що потенціальні масштаби ринку послуг для населення значно перевищують масштаби всієї існуючої зараз вітчизняної банківської системи. Українські банки роблять лише перші кроки з його освоєння, зокрема, впроваджуючи такі нові для нас послуги, як: недержавне пенсійне забезпечення, іпотечне кредитування, персональні інвестиційні фонди. Важливу роль у зв’язку з цими процесами відіграє диверсифікація: диверсифікація ризиків, диверсифікація ресурсів, диверсифікація активів, диверсифікація регіональної мережі, диверсифікація клієнтської бази, диверсифікація продуктового ряду та ін. Роль регіональної диверсифікації зростає в умовах зростання конкуренції в банківському секторі. З’ясовано, що практично у всіх країнах реформування структур фінансово-кредитних систем на початковому етапі проходило механічно. Поспішність механічної переорієнтації супроводжувало запізнення перетворень в економіці, що поряд із лібералізацією цін штовхнуло багато країн у глибоку кризу: фінанси були штучно відділені від економіки. Основні проблеми центральних банків, створених на базі колишніх державних, полягали в нерозвинутості банківських структур, нових ринкових грошових систем, в незрілості фінансових ринків. Доведено, що упродовж останнього десятиріччя фінансово-кредитна система багатьох країн змінилась, стала висококонцентрованою, більш конкурентною й відкритою для іноземного впливу, менш зарегульованою. Головними результатами реформування фінансово-кредитних систем у перехідних економіках стали: структурна перебудова, пов’язана з переходом від командно-адміністративної економіки до ринкової та з виникненням комерційних банків; лібералізація процентних ставок та банківських операцій; часткове приведення законодавства та системи банківського нагляду у відповідність із міжнародними нормами та стандартами ЄС. Доведено, що однією з важливих умов становлення сучасної банківської системи є капіталізація, яка, з одного боку, підвищує її ефективність, а з іншого, дозволяє значно зменшити ризики в її діяльності. З’ясовано, що становленню фінансово-кредитної системи сприяє проникнення іноземного капіталу в банківську структуру. Позитивний досвід залучення іноземного банківського капіталу мають Латвія, Польща, Угорщина, Словенія, Чехія та ін. Експансія західноєвропейських банків в країни ЦСЄ має великі перспективи. Для України відповідними рекомендаціями, що можуть бути використані в процесі реформування вітчизняної фінансово-кредитної системи, є: розробка комплексної програми приватизації наявних державних банків з орієнтацією на іноземних інвесторів; допуск іноземних банків на національний ринок банківських послуг; вдосконалення системи банківського нагляду та лібералізація нормативної бази; розвиток механізмів запобігання легалізації кримінальних доходів, страхування депозитів населення, збереження та розкриття банківської таємниці; проведення зазначених реформ із первинною орієнтацією на стандарти ЄС. З метою консолідації банківського капіталу та підвищення надійності банківської системи Національному банку слід проводити політику поступового підвищення вимог до банків, зокрема до їх статутного капіталу. З іншого боку, необхідно максимально спростити процес злиття банків на рівні законодавства та нормативних документів НБУ. Пропонується законодавчо зобов’язати кредитні бюро обмінюватись інформацією між собою, що дозволить значно прискорити їх розвиток, отже, завдяки зниженню ризиків у діяльності банків наростити обсяги кредитування та зменшити вартість надання кредитів. У процесі дослідження автор дійшов висновку, що в Україні обсяги кредитування є недостатніми, причому занадто великою є частка короткострокових кредитів. Низький рівень концентрації фінансового капіталу, недостатня капіталізація та низька якість банківських активів на тлі значних операційних витрат призводять до надмірної маржі, високої ціни послуг та кредитування. Надмірно високі відсоткові ставки за кредитами (при їхній короткотерміновості) є однією з причин того, що більшість підприємств не послуговуються позичковим капіталом, а віддають переваги іншим шляхам поповнення обігових коштів. На думку автора, генеральним напрямком розвитку фінансово-кредитних відносин повинно стати прискорене формування та розвиток великих банків, які були б спроможні обслуговувати кредитні програми національного рівня. З метою збільшення довгострокового кредитування та зменшення вартості кредитів Національному банку необхідно стимулювати залучення комерційними банками іноземних запозичень.
|
