У висновках висвітлено результати дослідження, сформульовано рекомендації щодо їх наукового і практичного застосування для удосконалення організації управління міліцією громадської безпеки. Результати дослідження можна викласти у таких концептуальних засадах: 1. На основі аналізу існуючих визначень громадського порядку і громадської безпеки пропонується альтернативне визначення громадського порядку та громадської безпеки: громадський порядок можна розглядати як стан життєдіяльності суспільства, при якому забезпечене дотримання соціальних норм поведінки людей і їх безпека в публічних місцях. Громадська безпека – це динамічно стійкий стан стосовно до несприятливих впливів і діяльності спрямованої на забезпечення умов, які гарантують можливість стабільного всебічного прогресу людини, суспільства і держави. 2. Сутність діяльності з охорони громадського порядку полягає: 1) у забезпеченні розвитку відносин у сфері громадського порядку відповідно до вимог конкретного історичного періоду, створенні максимально сприятливих умов у цій галузі для вирішення економічних, політичних завдань, у забезпеченні реальних гарантій для здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків кожним громадянином; 2) у рішучій боротьбі з зазіханнями з боку окремих осіб на встановлений порядок, у попередженні і припиненні таких зазіхань, у проведенні роботи з виправлення і перевиховання осіб, що вчинили антигромадські дії, 3) у боротьбі зі шкідливими наслідками стихійних лих, з руйнівними діями стихійних сил природи. 3. Ефективність діяльності з охорони громадського порядку та забезпеченню громадської безпеки залежить від суми різноманітних соціальних факторів: - визначення сутності безпеки випливає з її соціально-економічних, політичних та інших основ держави, її інтересів; - безпека людини, суспільства і держави повинна забезпечуватися у багатьох напрямках, що викликає необхідність формування для цього ефективної системи (правового, організаційного й іншого характеру), яка забезпечувала б сприятливі умови; - історично сформований підхід до забезпечення безпеки як захисту потребує перегляду, оскільки безпека характеризується не ступенем захищеності, а станом, в якому можливе існування, розвиток суспільства, держави і людей, які в ній проживають; - не може забезпечуватися система регулювання суспільних відносин, заснованих тільки на правових нормах або системою владних органів. 4. Виділені історичні етапи наукових підходів до розумінні сутності громадської безпеки. Перший етап охоплює час до початку XVIII ст. і характеризується відсутністю регулярних поліцейських органів: їхні функції виконуються органами управління загальної компетенції. У цей період термін “поліція” в Україні не вживався і відповідна діяльність іменувалася “благочинням”. Змістом другого етапу (він тривав з першої чверті XVIII ст. до лютого 1917 року) є формування і розвиток регулярної поліції, спеціалізованого органу, покликаного виконувати переважно поліцейські функції. Третій етап – це період створення і діяльності радянської міліції. Така періодизація досить повно, обґрунтовано висвітлює характерні особливості розвитку поліції. 5. Дослідження дає можливість стверджувати, що організаційна структура міліції громадської безпеки, містить у собі систему її апаратів. Тобто їхня побудова згори донизу та внутрішня структура окремого апарату і підрозділу міліції громадської безпеки – це система, організація створена відповідно до структури суспільної діяльності і суспільних відносин у соціально-політичній сфері, виходячи з конкретних цілей. 6. Порівняльний аналіз різних моделей охорони правопорядку в закордонних країнах дозволяє зробити висновок, що муніципальна поліція в більшості держав є історично сформованим елементом поліцейської системи, що зумовлена існуванням традиційних форм місцевого самоврядування і їхніх особливостей. При цьому варто визнати, що в розвинутих демократичних країнах, з досить високим ступенем децентралізації соціального управління в даний час сформований стійкий механізм взаємин органів управління різного рівня, створені політичні, правові, економічні та інші умови, що дозволяють ефективно функціонувати муніципальній формі поліцейського обслуговування. 7. Очікується, що саме концепція комунальної діяльності стане в XXI столітті основною філософією діяльності муніципальної поліції, оскільки її реалізація дозволить вирішити такі споконвічні проблеми, як інформаційний вакуум навколо поліції, її відірваність від населення, авторитету і поваги поліцейських у суспільстві, зробити населення й поліцію надійними соціальними партнерами. Продовжується процес розширення обсягу “некримінальних” функцій муніципальної поліції, що все більше перетворює її в специфічний орган з надання різноманітних соціальних послуг. 8. Про необхідність створення муніципальних органів охорони громадського порядку свідчать такі факти: а) створення муніципальних органів охорони громадського порядку дозволить наблизити правоохоронну діяльність до населення, і тим самим будуть сприяти підвищенню її якості й ефективності, тому що без допомоги громадськості ніякі правоохоронні органи не можуть успішно вирішувати свої завдання; б) тільки населення, структурно організоване в межах розвинутого громадського суспільства, може здійснити дієвий контроль за законністю в роботі муніципальних органів охорони громадського порядку; в) тільки зв’язок з населенням дозволяє виявити конкретні насущні завдання з охорони громадського порядку і набір соціальних послуг, що зобов’язані вирішувати правоохоронні органи на місцях. 9. Дослідження дозволило виділити кваліфікаційні ознаки, за допомогою яких розмежовуються поняття “громадського порядку” та “громадської безпеки”: а) ці категорії мають складну соціальну природу, маючи в своїй основі певну сукупність суспільних відносин, які охороняються державою; б) це найбільш суттєві й багаточисельні зв’язки у сфері суспільного життя, які мають загальні ознаки, що дозволяють зіставляти їх один з одним; в) однорідність суспільних відносин, які утворюють кожне з понять, що розглядається і регулювання їх визначеними сукупностями норм, дозволяють розглядати ці відносини як схожі явища; г) за характером соціальних потреб, якщо домінуюче положення громадського порядку займають потреби в забезпечені громадського спокою, створення сприятливих умов для нормального функціонування підприємств, громадських установ, ритмічності суспільного життя, тоді як в основі громадської безпеки лежить необхідність підтримання динамічно стійкого стану об’єктів стосовно несприятливих впливів; д) за засобами регулювання, якщо в регулюванні громадського порядку, крім правових норм використовується і моральні норми, звичаї, нрави, традиції, то в регулюванні громадської безпеки поряд з правовими нормами широко застосовуються технічні, технічно-юридичні правила, закріплені в паспортах, правилах, інструкціях та інших документах, які є технічно-юридичними нормами; є) регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки здійснюється і організаційними нормами, які закріпляють певні структури і інститути, забезпечуючи внутрішньосистемну єдність, узгодженість функціонування елементів конкретних структур і відображаючи динамічний характер організації певних суб’єктів. 10. Система органів, що забезпечують громадську безпеку, визначається як організаційно-функціональне об’єднання суб’єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення необхідної громадської безпеки і які виконують скоординовані завдання для досягнення зазначених результатів в умовах загальних правових, організаційних, фінансово-економічних, матеріальних, тимчасових та інших обмежень. Таким чином, для розмежування компетенції різних суб’єктів із забезпечення громадської безпеки потрібно насамперед встановити загальні основи в їхній діяльності, а потім визначати специфіку кожного з них. | 