У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методологічне обґрунтування сутності, структури та принципів організації системного розвитку сільських територій регіону, а також розроблено практичні рекомендації щодо соціально-економічного та виробничо-господарського піднесення сільських територій регіону. Отримані в процесі дослідження наукові результати дають змогу зробити наступні узагальнення: 1. Потреба у вивченні сільських територій регіону зумовлена об’єктивною необхідністю трансформації традиційного підходу до розуміння їх сутності, функцій, структурних елементів, організаційної побудови, системи управління та інших характеристик з метою формування та реалізації ефективної регіональної політики, спрямованої на розвиток кожного сільського поселення. 2. Сільські території регіону необхідно розглядати з позицій системоутворюючої ролі нижчерівневих територій у забезпеченні функціонування вищерівневих. При цьому індикатор ефективності конкретних заходів та програм, спрямованих на забезпечення розвитку сільських територій регіону, знаходиться на первинному рівні їх структурної ієрархії – села, хутора, селища. З огляду на це, організація системного розвитку сільських територій регіону має здійснюватися, передусім, в інтересах населення, яке проживає і (або) працює на них. 3. Система сільських територій регіону складається із підсистем (соціальної, економічної, організаційно-управлінської та природно-ресурсної), які у свою чергу є підсистемами інших систем. Відповідно однією з найважливіших передумов забезпечення сталого розвитку сільських територій регіону є його організація на засадах системності. Вона краще досягається тоді, коли сільська територія розглядається як системи, що охоплює сукупність підсистем. 4. Сільські території різних зон регіону (рівнинної, передгірської та гірської) суттєво відрізняються своїми природно-ресурсними та виробничо-господарськими характеристиками. З огляду на це, при всій подібності концептуальних підходів до організації розвитку сільських територій загалом, у планах (програмах, заходах) розвитку кожної окремої сільської території потрібно враховувати всю сукупність її особливостей і використовувати сильні сторони. 5. Похідним є висновок, що розвиток конкретної сільської території регіону значною мірою залежить від її природно-ресурсного потенціалу та розвитку на ній підприємництва. У вигіднішому становищі перебувають територій, які характеризуються унікальними природними ресурсами та умовами, а також ті, де розташовано потужні сільськогосподарські та інші підприємства. 6. Головними причинами низької ефективності існуючих програм розвитку села та сільських територій є: відсутність системного підходу до організації розвитку сільських територій різних ієрархічних рівнів та єдиного ефективно діючого центру управління програмами розвитку; неповне фінансування і, відповідно, невиконання затверджених програм розвитку через недостатність реальних джерел надходження коштів; відсутність комплексної моделі системного розвитку сільських територій на рівні окремих сільських поселень, сільських рад, районів, регіонів та країни в цілому тощо. 7. Організація системного розвитку сільських територій регіону має на меті побудову моделі, яка б охоплювала всі сторони життєдіяльності: зміцнення соціальної бази (стабілізацію демографічної ситуації; підвищення добробуту селян; розвиток соціальної інфраструктури; збереження сільської поселенської мережі); економічний розвиток (розвиток сільського господарства, несільськогосподарських видів виробництва, підприємництва, збільшення зайнятості та доходів селян, доходів місцевих бюджетів, ринків збуту продукції); екологічний розвиток (стабілізацію та покращення екологічного стану сільських територій). 8. Головними засобами забезпечення сталого розвитку сільських територій регіону є диверсифікація та кооперація. З метою підвищення їх соціально-економічної результативності, доцільно використовувати дані засоби паралельно. Від глибини диверсифікації та рівня кооперації залежить повнота використання наявного природно-ресурсного та виробничо-господарського потенціалу конкретної території. 9. Сільські території регіону, як і України загалом, перебувають у вкрай важкому становищі, що постійно погіршується практично за всіма параметрами оцінювання – демографічною ситуацією, показниками розвитку соціальної бази, агропромислового виробництва, раціонального природокористування тощо. В період економічної кризи, в якій опинилася Україна, ситуація загострюється. Тому першочерговими заходами повинні бути антикризові: зокрема, необхідно прийняти регіональну антикризову програму розвитку сільських територій та агропромислового виробництва з метою забезпечення підтримки села та сільськогосподарських виробників. |
