У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове розв’язання наукового завдання, що полягає в систематизації теоретичних ідей, науковому узагальненні досвіду організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України (друга половина ХІХ ст.) й визначенні шляхів використання вітчизняних надбань у сучасних умовах. Реалізовані в роботі мета і завдання дослідження дозволили зробити основні висновки та рекомендації, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Схарактеризовано ступінь розробки досліджуваної проблеми. На основі історичного та логіко-теоретичного аналізу, пошуково-бібліографічного методу виявлено основні напрями наукових пошуків з проблеми контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України у другій половині ХІХ століття: 1) теоретичний напрям реалізації проблеми; 2) експериментальний – перевірки теоретичних ідей; 3) розкриття історико-педагогічних аспектів проблеми; 4) вивчення організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів початкових класів; 5) дослідження організації контролю професійних досягнень студентів вищих навчальних закладів. Виявлені напрями свідчать про доцільність обраного нами вивчення організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України (друга половина ХІХ ст.). 2. Систематизовано теоретичні ідеї з організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в досліджуваний період. На основі логіко-теоретичного, ретроспективного аналізу, пошуково-бібліографічного методу класифікації, контент-аналізу та ін. з’ясовано такі основні позитивні теоретичні ідеї: а) обґрунтування розвивальної, виховної та стимулювальної функцій контролю; б) визначення критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти; в) розробка конкретних загальних і персональних методик ефективної словесної та бальної екзаменаційної системи контролю; г) заміна „термінового накопичення знань під час іспитів” на активні способи оволодіння знаннями, їх оцінювання під час занять тощо. Використання цих та інших методів дослідження забезпечило виявлення негативних тенденцій: нехтування методиками організації та здійснення контролю; погіршення стосунків між учителями, учнями і батьками у зв’язку зі зростанням уваги до питань об’єктивного контролю; превалювання узагальненого над індивідуальним підходом до учнів у процесі контролю. 3. Узагальнено досвід організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України означеного періоду. Методи класифікації, порівняння та зіставлення, вивчення архівних джерел, звітів навчальних закладів сприяли науковому узагальненню практичного досвіду. Так, поточний контроль здійснювався у таких формах і видах діяльності: систематичного повторення матеріалу; різноманітних запитань учням; розв’язання задач і виконання письмових вправ (перекладів, диктантів, творів, літературних бесід), рецензування та обговорення творів, перевірки наявності учнів у класі тощо). Були здійснені такі організаційні заходи: посилення уваги до групового засвоєння знань, взаємне оцінювання учнями знань, організація додаткових занять у вихідні та святкові дні, введення посади „класних попечителів”, обов’язкове середньомісячне бальне оцінювання, удосконалення свідоцтва про успіхи учнів та ін. Зафіксовано розвиток обліку контролю: уведення класного журналу, застосування табелів, перші спроби впровадження щоденників. За сумлінне навчання було введено нагородження учнів книжками, похвальними грамотами, „занесення на спеціальну червону дошку”; грошові премії, стипендії (державні та приватні); нагородження медалями. Поряд з позитивним спостерігалися негативні явища: пасивність учнів на уроках, байдужість до контролю, авторитарність учителя, зубріння матеріалу, використання іспиту як основного методу контролю. 4. Обґрунтовано динаміку процесу та етапи організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України другої половини ХІХ ст. На основі хронологічного, пошуково-бібліографічного методів виявлено два основні етапи: І етап (50 – 60 роки ХІХ століття) – етап формування і становлення системи організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти. Цьому етапові притаманні розбіжності навчальних округів у підходах до організації контролю (у формуванні вимог до проведення іспитів, визначенні предметів і тих, хто повинен приймати й складати іспити, у розробці механізму і критеріїв переведення учнів до старших класів), що пояснювалося відсутністю чітких орієнтирів у визначенні мети, завдань, видів, форм і методів контролю, наявністю застарілих нормативних документів „Статуту гімназії” (1828 р.) і „Правил іспитів у початкових училищах і гімназіях” (1837 р.), що не відповідали зростаючим потребам практики. Удосконаленню контролю на даному етапі сприяло: по-перше, накопичення середніми навчальними закладами значного досвіду організації контролю, зокрема, у проведенні поточного, підсумкового, а також вступних іспитів; по-друге, прийняття нових офіційно-нормативних документів „Статуту гімназій, прогімназій відомства Міністерства народної освіти”
(1864 р.), „Правил” (1863 р., 1867 р.), що вводили навчальні округи, „Положень про жіночі гімназії і прогімназії в губерніях Київській, Подільській і Волинській” (1869 р.). ІІ етап (70 – 90 роки ХІХ ст.) – етап інтенсивного розвитку системи контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти. Етап характеризувався: 1) розробкою теоретичних засад досліджуваної проблеми (напрацюваннями в цій галузі К. Ушинського, М. Пирогова, С. Миропольського, П. Каптерєва та ін.); 2) установленням єдиних вимог і правил щодо організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти, тотожністю його видів і форм у всіх навчальних округах; 3) запровадженням у практику середніх закладів освіти шкільних щоденників, класних журналів, табелів як форм своєрідного обліку і здійснення зворотного зв’язку; 4) конкретизацією умов реалізації попереднього і підсумкового контролю, а також посиленням уваги офіційних кіл до проблеми контролю, про що свідчить прийняття „Статуту гімназій і прогімназій” (1871 р.), „Правил про іспити учнів гімназій і прогімназій міністерства народної освіти” (1872 р.), „Правил про іспити учнів реальних училищ Міністерства народної освіти” (1875 р.) тощо. В основу визначення етапів було покладено такі критерії: а) соціально-економічний стан суспільства; б) вимоги прийнятих офіційно-нормативних документів Міністерства народної освіти; в) співвідношення педагогічної теорії та шкільної практики контролю. 5. Виявлено актуальні вітчизняні надбання досліджуваного періоду (обґрунтування стимулювальної функції контролю, розробка методик контролю з метою створення доброзичливої атмосфери під час перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок, різноманітність методів, форм і видів контролю, перенесення акценту зі суто контрольної функції перевірки й оцінювання знань на розвивальну, багатогранність системи обліку контролю і стимулювання навчання учнів). Накреслено шляхи творчого використання практичного прогресивного досвіду оцінювання і контролю навчальних досягнень учнів сучасної 12-ти бальної системи (організація цілеспрямованої підготовки вчителів до організації контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів; розробка інноваційних технологій, педагогічного портфоліо перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів; реалізація розвивальної та стимулювальної функцій контролю тощо). Досліджувана проблема є багатоаспектною і не вичерпується нашою працею. Подальшого вивчення та розв’язання потребують такі питання: особливості здійснення діагностики якості навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також цілеспрямована підготовка вчителів до реалізації функцій контролю в навчально-виховному процесі закладів освіти різних типів. |
