Анотація до роботи:

Лабенко О.А. Орфографічні особливості омонімів сучасної французької мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 – романські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2003.

Дисертація присвячується дослідженню проблеми орфографічної та фонетичної диференціації омонімічних слів у французькій мові. У роботі розроблено класифікацію омофонів та омографів на підставі аналізу їх орфографічних / фонетичних особливостей. Доведено, що омофонічні слова у французькій мові диференціюються за допомогою літерних та нелітерних графічних знаків. З-поміж літерних графічних засобів переважає диференціація фонограмами та фіналями, а серед ілетрограм поширеним є розрізнення омофонічних слів за допомогою апострофа та інтервалу. Досліджується явище омонімії в ономастичній системі мови. Доведено, що при диференціації омофонів-онімів особливе значення належить графічним фіналям. Виявлено та систематизовано всі орфографічні засоби французької орфографії, які виконують семантичну функцію. За змістом виділено гомотаксичні та гетеротаксичні омофони. Проведений аналіз структури оморядів засвідчив, що існують оморяди, які включають від двох до шести компонентів, але переважать дво- та трикомпонентні ряди. Явище омофонії є поширеним не лише на лексичному рівні, виявлено та проаналізовано пари синтаксичних омофонів. Доведено, що значення синтаксичних омофонів встановлюється за допомогою загальних засобів диференціації омофонічних слів французької мови.

Результати проведеного дослідження орфографічних особливостей омонімів французької мови дозволяють зробити такі висновки:

1. Омонімія – одне із найскладніших явищ лексичної семантики мови, об’єктивно існуюче на взаємодії й антиномії поверхневого (план вираження) і глибинного (план змісту) рівнів мови, зумовлене у кожній мові особливістю її розвитку, відтак і розрізнюване різними засобами. Це спричиняє розмаїття у лінгвістичній літературі класифікацій омонімів, як і підходів до універсальних, категоріальних їх визначень та ознак диференціації. У французькій мові розрізнення омонімічних слів сутнісно й переважально здійснюється на орфографічному рівні, що і спричинило інтерес до цієї ще не достатньо вивченої й описаної проблеми у вітчизняному мовознавстві.

2. Орфографія є основним засобом семантичної диференціації омофонів французької мови. На письмі значення омофонічних слів встановлюється за допомогою того, що: 1) одна або декілька фонем спільного звукового комплексу позначаються різними фонограми; 2) один із омофонів включає невимовну літеру, яка відсутня в іншому слові омопари; 3) деякі слова містять афонограму та пару фонограм, які передають один звук; 4) два слова омопари включають невимовні літери (фіналі); 5) орфографічні форми слів включають нелітерні графічні знаки.

3. Суттєвою ознакою для розрізнення омофонів у французькій мові є вираз ініціалей. Для 350 пар омофонів виявлено таку закономірність: омофони, які мають різні ініціалі розрізняються парою фонограм, афонограмою або двома парами фонограм. Установлено, що переважає розрізнення за допомогою однієї пари фонограм, зокрема монограми та диграми. Яскраво виражена диференціація омофонів й у фіналях (379 пар). Семантичне розрізнення цих пар відбувається більшою мірою за допомогою нульової та однолітерної фіналі. Дослідження показало, що 302 пари омофонічних слів у французькій мові диференціюються в ініціальних і фінальних частинах. Зміст і граматичне значення 196 пар омофонів установлюється завдяки одній парі фонограм в ініціалях слів та парі фіналей.

4. Нелітерні графічні знаки французької орфографії (апостроф, дефіс, інтервал) визначають лексичну й граматичну семантику 73 пар омофонів. Доведено, що ілетрограми можуть бути єдиним засобом семантичної диференціації слів або визначати зміст слів у поєднанні з парами фонограм чи фіналями.

5. Особливістю французької мови, як показало дослідження, є те, що омофонія у ній існує не лише на терені апелятивної лексики, а й у межах онімів. Аналіз засвідчив, що серед омофонів-онімів переважає також диференціація за допомогою однієї пари орфографічних засобів. При встановленні семантики омофонів-онімів суттєву роль відіграють графічні фіналі, які розрізняють майже 50% пар слів. З-поміж нелітерних графічних знаків лише інтервал використовується для делімітації значень слів.

6. Дослідженням встановлено, що диференціація слів-омографів у французькій мові відбувається за умов: один із омографів має на одну фонему більше; одна і та ж орфограма, що входить до складу графічних форм омографів, позначає різні фонеми; один із омографів має на одну фонему більше та включає літеру, яка відповідає різним фонемам; один із омографів включає носовий звук, відсутній в іншому слові. Орфографічні форми таких пар слів мають різний кількісно-якісний склад, оскільки однакові літери, що входять до складу графічних форм омографів, формують різні орфограми із фонемами, що їм відповідають.

7. У французькій мові функціонує однакова кількість пар гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів. Аналіз показав, що гомотаксичні та гетеротаксичні омофони існують серед всіх структурних типів омофонів: в ініціалях слів визначається значення переважно гомотаксичних омофонів; майже однакова кількість гомотаксичних та гетеротаксичних омофонів диференціюється у фіналях; серед омофонів, орфографічні особливості яких визначаються ініціалями та фіналями, переважають гетеротаксичні омофони. Більшість пар омографів є гетеротаксичними омонімами.

8. У результаті аналізу орфографічних особливостей омофонів було виявлено та систематизовано всі орфографічні засоби французької мови, що виконують семантико-розрізнювальну функцію. Проведене дослідження показало, що із 48 монограм французької мови семантичну функцію виконують 30, із 64 диграм – 34, із 17 триграм – 6. Орфографічні форми слів не диференціюються за допомогою тетраграм та пентаграм. Встановлено, що семограмами є також 11 однолітерних та 10 дволітерних фіналей французької мови.

9. За структурою ряди омофонів у французькій мові є дво-, три-, чотири-, п’яти та шестикомпонентними, серед яких переважають дво- та трикомпонентні. Існує один оморяд, що складається з десяти омофонів. Встановлено, що виявлені структурні типи оморядів характеризуються великою різноманітністю: загальна кількість різних структурних типів складає 71, 14 з яких є досить частотними, а 35 – унікальними.

10. Незважаючи на велику кількість омофонів французької мови, що постійно виникають в усному мовленні завдяки особливостям синтаксичної фонетики, ускладнень дешифрування змісту не виникає, бо омофонію допомагає “знімати” контекст. Проте в багатьох випадках не уникнути й орфографії, що увиразнює французьку мову й надає релевантного значення її орфографічній системі.

Публікації автора:

1. Формальні ознаки омонімів французької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: ВЦ КДЛУ, 1999. – Вип. 2. – С. 91-95 (У співавторстві з Г.Г. Крючковим).

2. Проблема делімітації омонімії та полісемії у французькій мові // Вісник Київського нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Іноземна філологія. К.: ВПЦ “Київ. Ун-т”, 2000 . – Вип. 28. – С. 53-56.

3. Орфографічні засоби диференціації омофонів у французькій мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: ВЦ КДЛУ, 2001. – Вип. 5. – С.116-129.

4. Принципи класифікації омонімів французької мови // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: ВЦ КДЛУ, 2001. – Вип. 6. – С.136-140.

5. Фонетична диференціація омографів у французькій мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць.– К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. – Вип.1. – С.103-106.