Доведена неадекватність існуючої системи надання медичної допомоги хворим на ГІМ в сільській місцевості, наслідком якої стали високі рівні смертності та інвалідності населення. Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає у науковому обґрунтуванні та оцінці ефективності оптимізованої моделі надання медичної допомоги хворим на гострий інфаркт міокарда, що проживають у сільській місцевості. Встановлено, що гострий інфаркт міокарда рідше реєструється серед сільських мешканців порівняно з міськими. Частка випадків на селі становила лише 21,4 % загалом в Україні та 44,6 у Тернопільській області. Захворювання в 3 рази частіше виникає у чоловіків, пік захворюваності у них відмічався у віковій групі 50-69 років. У жінок інфаркт міокарда розвивається переважно в похилому віці, найвищий рівень захворюваності припадав на вікову групу 60-79 років, характеризується важчим клінічним перебігом і поєднанням з цукровим діабетом та артеріальною гіпертензією.
4. Відмічено різке збільшення поширеності хвороб системи кровообігу за 12-річний період (1990-2002 рр.) серед населення Тернопільської області (в 2,6 разу) і України в цілому (2,2 разу) та зростання рівня смертності від цієї причини на 62,2 % в Тернопільській області та на 45,4 % загалом в Україні. Ситуація з гострим інфарктом міокарда була відносно стабільною. 5. Показано, що у сільських жителів переважали типові клінічні варіанти гострого інфаркту міокарда (88,12 %), частіше реєструвався Q-інфаркт та мали місце пізні терміни госпіталізації: лише кожен десятий хворий був госпіталізований в стаціонар до 6 год після розвитку інфаркту, а частка сільських пацієнтів, які звернулись пізніше 24 год була у 5 разів вищою порівняно з міськими (46,07 % і 9,05 %). 6. Встановлено найвищі параметри лікарняної летальності від гострого інфаркту міокарда, (11,39 ± 2,06) %, серед усіх хвороб системи кровообігу та вищий рівень лікарняної летальності у жінок - (13,79 ± 1,91) % порівняно з чоловіками (10,61 ± 2,00) %; госпіталізована захворюваність і лікарняна летальність від інфаркту міокарда мала чіткий сезонний характер: підвищувалась у весняно-зимовий період і знижувалась в осінньо-літній; встановлено наявність тісного кореляційного зв’язку між лікарняною летальністю і термінами госпіталізації: чим пізнішим був термін госпіталізації, тим вищою була лікарняна летальність. 7. Показано, що значно нижчий рівень поширеності та смертності від гострого інфаркту міокарда в Україні і Тернопільській області порівняно з розвинутими країнами світу, при одночасному зростанні поширеності і смертності від хвороб системи кровообігу загалом, свідчить про значний рівень недообліку цієї патології та низький рівень діагностики інфаркту міокарда в нашій країні, особливо в сільській місцевості. 8. Проведений аналіз стану кардіологічної служби в області показав високу укомплектованість лікарями-кардіологами, їх високу кваліфікаційну характеристику, недостатній рівень забезпеченості кардіологічними ліжками (2,43 на 10 тис. населення, в Україні – 3,46), слабку матеріально-технічну базу закладів сільської медицини, незадовільний стан кабінетів функціональної діагностики центральних районних лікарень, незначну кількість проведених у них ехокардіографічних, велоергометричних досліджень і відсутність сучасної ферментодіагностики. 9. Науково обґрунтована оптимізована модель надання спеціалізованої медичної допомоги хворим на гострий інфаркт міокарда, що проживають у сільській місцевості, з їх госпіталізацією в блок інтенсивної терапії обласної клінічної лікарні або міжрайонного кардіологічного центру та наступною поетапною реабілітацією є ефективною і перспективною, сприяла зниженню смертності (на 20,3 %) і первинного виходу на інвалідність (на 35,7 %) і може бути рекомендована для впровадження в практику охорони здоров’я в інших областях. |