У висновках узагальнено результати дослідження літературної опозиції “герой і філістер” в синхронному і діахронному аспектах. Наголошується, що поняття герой не слід вважати константним, оскільки воно виявляє свою відкритість та детермінованість історичними, соціальними, політичними, ідеологічними та гносеологічними чинниками, які, взаємодіючи, визначають рецепцію героїчного образу у певний історичний період. На основі проведеного дослідження виділено три основних моделі героїчного, які виявляють суттєві концептуальні відмінності. Класична героїчна модель базована на піднесенні морально-фізичних якостей героя, встановлює епічну дистанцію між ним та пересічною людиною і прагне завершеності у смерті героя. Саме такий погляд на героїчне практикувався в літературознавстві до ХХ століття, радянському літературознавстві, де однозначність класичного героїчного канону підсилилася офіційною ідеологією. У ХХ столітті підхід до проблеми героя дещо змінюється, на що, без сумніву, вплинули праці Юнґа та Кемпбела, концепції висунуті в річищі екзистенційної філософії і соціологічних студій. Відповідно виділяємо архетипну і екзистенційну моделі героїчного. Архетипна героїчна модель спрямована на гармонізацію особистісної структури людини та її контактів зі світом, будучи, таким чином, орієнтованою на життя, найповнішу реалізацію особистості. Екзистенційна героїчна модель, навпаки, акцентує незавершеність буття достотної людини у неавтентичному світі, стан перманентного напруження, у якому здійснюються відносини людини зі світом. На матеріалі британської літератури 60-х років ХХ століття та її метакритичного дискурсу вивчено особливості функціонування трьох моделей героїчного образу в реалістичній, модерністській і постмодерністській літературі. У реалістичній літературі зберігається зміст, але змінюється форма прояву героїчного, викликана посиленням іронічного модусу в мистецтві ХХ століття. Реалістичний героїчний образ ґрунтується на конфлікті героя і системи, і тут втілюється класична героїчна модель. В модерністській літературі при збереженні формальних характеристик класичної героїчної моделі трансформується її зміст, що приводить до часткової або повної деконструкції героїчного канону. Натомість особливої актуальності набуває архетипна героїчна модель, покликана відтворювати процес позбавлення людини від фіктивного світу ілюзій. У письменників-модерністів на перший план виходить процес становлення героя, який все ж залишається учасником історії і творцем. У постмодернізмі дегуманізоване прагнення досліджувати концепт, приводить до розщеплення героїчного на множинність проявів та розмивання меж всередині опозиції “герой-філістер”. Оскільки проведене дослідження показало, що концепт героїчного ще не належить до дефінітивно усталених літературознавчих термінів, дисертант вважав доцільним застосовувати до аналізу героїчних образів у літературі метакритичний підхід, який уможливив вільне оперування всім інтерпретаційним полем, що склалося навколо даного концепту. При дослідженні героїчного образу вважаємо суттєвим врахування та аналіз наступних положень: — час написання твору, соціально-історична ситуація, у якій даний твір виник; — метатекстова ситуація — філософські, соціологічні, історичні дослідження становища суспільства і людини у ньому; — національний архетип героя; — особливості авторського світогляду та його творчого методу; — контекстуальні зв’язки досліджуваного твору, вагомі для конструювання героїчного персонажа; концептуальна модель (класична, архетипна чи екзистенційна), яка домінує при творенні героїчного персонажа; рецепція досліджуваного образу у критиці. Такий системний підхід до дослідження постаті героя в літературі уможливить, на нашу думку, якнайповніше осмислення особливостей побутування та інтерпретації концепції героїчного у певний історичний період у конкретній національній літературі і в творчості окремого письменника. |
