Анотація до роботи:

Зокрема П.Слотердайк розглядає історію людства як історію формування та розвитку особливих просторово-комунікативних дискурсивних феноменів, які Слотердайк назвав “сферами”. Штучна “друга природа” розглядається Слотердайком як знакова сфера для захисту від навколишнього середовища, вона створюється за образом “першої” – космосу, глобусу, кола – так людина компенсує у “другій природі” свою втрачену просторову “безоболочність”, оскільки “народження” суб’єкта як самостійної та незалежної від природи істоти не означає переходу до безоболочного способу існування. За нормальних умов близькість людини до природи зберігає цю нову форму як психологічну медійну оболонку, однак проблемою сучасної людини є неможливість “бути вдома” у світі природи, про що свідчать глобальні проблеми та кризи.

За Слотердайком, макросфери (наукові, релігійні, соціальні, мистецькі системи) – це штучний зовнішній замінник внутрішніх тілесно-душевних, або мікросферичних просторів, вони є “іммунними системами”, які можуть забезпечувати ментальну безпеку своїх мешканців лише через внутрішнє людське комунікативне сферологічне відношення суб’єкту до природи.

Висновки

Результатом проведеного у дисертаційній роботі аналізу дискурсивних чинників формування онтологічних засад наукової картини світу в контексті змін типів наукової раціональності є визначення особливостей онтологічних засад постнекласичного наукового дискурсу, що дозволяють розглядати його онтологію як дискурсивну. В узагальненому вигляді висновки можна представити у наступних положеннях.

Формування онтологічних засад класичної науки розглядається у дисертації як таке, що відбувається у дискурсі знання, оскільки знання вже в античній онтології набуває дискурсивного значення абсолютної незмінної сутності. Розум класичного наукового суб’єкта сам проголошується Декартом такою сутністю, точніше субстанцією, яка стає умовою об’єктивності та істинності пізнання. Тут розум вважається дистанційованим від об’єкту, оскільки скінченні людські (екзистенційні, пізнавальні, аксіологічні) властивості не впливають на пізнання об’єкту, котрий розглядається як такий, що існує сам по собі. Таким чином у Новий час відбувається онтологізація – ототожнення уявлень про реальність з реальністю як такою: вважається, що оскільки пізнання природної реальності грунтується на абсолютних метафізичних засадах, вона може бути пізнана “сама по собі” як абсолютно істинна. Реальність об’єкту визначається суб’єктом дискурсу знання як об’єктивним та відстороненим спостерігачем, який таким чином спочатку виявляє істинність своїх уявлень про об’єкт, а потім, виходячи з очевидності для себе цієї істинності, стверджує існування об’єкту.

Однак вже некласична наука починає виявляти відносну істинність класичної картини світу та її метафізичних засад. Результати ж співставлення особливостей класичної та постнекласичної онтології свідчать про те, що у контексті постнекласичної раціональності екзистенційні, комунікативні, аксіологічні властивості суб’єкта наукового дискурсу (дискурсу комунікації) починають виступати умовою формування дискурсивної онтології постнекласичної науки як онтології людського світу.

У дисертації робиться висновок про те, що на засадах дискурсивної онтології у постнекласичній науці відбувається процес деонтологізації – руйнації уявлень про світ класичної науки та її метафізичних засад, оскільки постнекласичне природознавство виявляє, що суб’єкт наукового дискурсу впливає не лише на ситуацію пізнання, але й на подальшу долю об’єкта, який самоорганізується, на вибір можливих шляхів розвитку природи. Виявляється, що навіть маніпулювання природою є певним видом інтерактивної взаємодії з нею, отже поява глобальних проблем як результат такої взаємодії є наслідком небажання розуміти, що природа – не “мертва” річ, якою можливо лише користуватися. Комунікативні дискурсивні процеси інтеракції між природою та людиною виступають іманентним конституїтивним фактором визначення майбутніх шляхів розвитку у діалозі людини з природою.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Фур’єр І.А. Витоки онтології наукового дискурсу //Практична філософія. — 2007. — № 2. — С. 52-58. (0,5 д. а.).

Фур’єр І.А. Наукове знання як дискурс// Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. — К.: ВПЦ “Київський Університет”. — 2007. — Вип. 84-86. — С. 85-89. (0,6 д. а.).

Фур’єр І.А. Постнекласичний науковий дискурс: єдність знання та комунікації// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць.—Вип. 65. – К.: Академічний Центр “Аналітика”, 2007.— С. 134-144. (0,5 д. а.).

Фур’єр І.А. Концепція науки і техніки М.Гайдегера й постнекласичний науковий дискурс// Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2005. — Ч. ІІ. — С. 83-85. (0,2 д. а.).

Фур’єр І.А. Поняття “наукового дискурсу” і проблема активізму// Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2006” (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2006. — Ч. ІІ. — С. 107-109. (0,2 д. а.).

Фур’єр І.А. “Дискурсивна онтологія” постнекласичної науки// Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2007” (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2007. — Ч. ІV. — С. 124-125. (0,2 д. а.).

АНОТАЦІЇ

Фур’єр І.А. Онтологічний вимір постнекласичного наукового дискурсу. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 — діалектика та методологія пізнання. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2007.

Дисертація присвячена аналізу онтологічних засад картини світу класичної та постнекласичної науки у контексті змін типів наукової та філософської раціональності. Виявлена історична трансформація поняття “дискурс”, яка відбувається в процесі переходу від класичної науки до постнекласичної. Онтологічний статус предмету класичної науки виявляє свої дискурсивні особливості в контексті створеної в роботі моделі дискурсу знання. Показано, що підгрунтям формування онтологічних засад класичної науки є знання, що вже в античній онтології набуває дискурсивного значення абсолютної незмінної сутності.

Дисертантка розглядає онтологічні засади постнекласичного наукового дослідження як такі, що формуються у дискурсі, особливості якого дозволяють розглядати його як модель дискурсу комунікації, в межах якого природна реальність розглядається як живий процес розвитку та взаємодії між нею і людським світом. У контексті постнекласичної раціональності особистісні екзистенційні, комунікативні, аксіологічні властивості суб’єкта дискурсу комунікації виступають умовою формування дискурсивної онтології постнекласичної науки у сенсі онтології людського світу.