Анотація до роботи:

Литвин Л.В. Ономастична система художньої прози (на матеріалі французьких романів ХІХ-ХХ століть). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 – романські мови. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації застосовано комплексний філологічний підхід, що поєднав мовознавчий аналіз з елементами літературознавчого, до вивчення поетонімів у французьких романах ХІХ-ХХ століть. Дослідження зосереджено на комплексному вивченні системи французької ономастичної лексики, її складу, особливостей форми, семантики та функціонування у художньому творі. Досліджено та систематизовано склад художнього ономастикону зазначеного періоду, на основі чого було створено власну класифікацію. Основними типами поетонімів виявилися антропоніми, зооніми, топоніми, хрононіми, назви артефактів, які і було детально досліджено в роботі. З точки зору функціональної ролі поетонімів у тексті було виявлено, що вони можуть іменувати головних актантів твору, бути фоновими, створювати тло розгортання подій, а також виступати у ролі характеризаторів осіб, предметів, явищ, ситуацій. У роботі показано, що поетоніми виступають своєрідним засобом когезії у тексті через уживання варіантів іменувань та контекстуальних еквівалентів. Було показано, що літературний напрям та індивідуально-авторський стиль письменника впливає на вибір ономастичних іменувань у творі.

1. Французька художня онімія є відкритою структурою, функціонально-похідною і фрагментарною відносно ономастичної системи французької мови, яка формується елементами індивідуально-авторських ономастиконів, що в свою чергу виступають важливою складовою будь-якого художнього тексту.

Ономастична система вважається незамкненою, оскільки до її структури постійно включаються нові йменування, що з часом можуть набути широкого вжитку, або зникають, відходячи до периферії. У кожного автора існує власний авторський ономастикон, що утворюється сукупністю поетонімів як елементів ономастичних просторів його творів. Художній ономастикон певного періоду складається з окремих авторських ономастиконів і входить до мовного ономастикону. Отже, мовний ономастикон лексичної системи певної мови певного періоду буде включати всі поетоніми з творів авторів цього періоду (у нашому випадку – це поетоніми творів французьких авторів ХІХ-ХХ століть).

2. Онімія художнього твору представлена групами поетонімів, виділених за різними критеріями, як смисловими, так і суто формальними. В основу нашої класифікації було покладено наступні опозиції, за якими можна структурувати художні поетоніми: суб’єкти / об’єкти, реальні імена / вигадані імена, імена-актанти / імена-фон / імена-характеризатори. За референційною ознакою поетоніми було поділено на реальні імена / авторські новотвори, які в свою чергу поділяються на ономастичні узуальні лексичні засоби і оказіональні, контекстуальні, індивідуально-авторські, куди відносяться ситуативні називні найменування і різного роду прізвиська як суто мовленнєва категорія власних імен. Виділено 5 основних семантичних груп поетонімів: антропоніми, зооніми, топоніми, хрононіми, назви артефактів. Було встановлено, що мовні поетоніми можуть набувати семантичного значення протягом розгортання сюжету, тоді як інтертекстуальні імена можуть розширювати своє семантичне значення. При цьому відбувається перенесення відомих імен на нові художні образи за допомогою таких стилістичних прийомів як алюзія і літературна ремінісценція.

3. Поетонімами, як правило, позначаються не реальні, а існуючі у творчій свідомості автора і через текст твору в сприймаючій свідомості читачів образи вигаданих або реальних суб’єктів чи об’єктів, названих власними іменами.

Поетоніми відрізняються принциповою смисловою динамічністю, оскільки мають властивість розвивати свій сигніфікат з рухом оповіді. Будучи залежним від художньої комунікації, що безперервно створює, перетворює і поновлює інформацію, що нею передається, поетонім має якість безперервної семантичної мінливості, здатність до нескінченного змістового насичення.

Крім узуальних конотем, поетоніми завжди мають розгалужену конотативну сферу, сформовану текстом твору, яка є невід’ємною частиною семантики поетоніма. Оскільки поетоніми мають здатність перетворюватися на поетоніми-метафори і символи, їм властивою, на відміну від власних імен, є образність. Автор свідомо робить вибір того чи іншого імені для іменування персонажа або об’єкта, активізуючи також внутрішню форму самого іменування та контекстуальне оточення поетоніма.

4. Встановлено, що поетонім характеризується різними типами значень (денотативним, сигніфікативним, конотативним, асоціативним, структурним). Для нього головним виступає співвідношення з суб’єктом / об’єктом, поза зв’язком з яким поетонім не мислиться. Поетонім повинен співвідноситися з певною особою, об’єктом, предметом, явищем тощо.

5. Поетоніми художнього тексту виступають багатофункціональними одиницями. Виконуючи основні мовні функції, вони стають експресивними завдяки дії стилістичної функції, яка виступає основною у художньому тексті і власне перетворює простий онім на поетонім.

Функції поетонімів представлені 2 видами: інформаційно-стилістичними (номінативною, ідентифікуючою, описовою, локалізуючою, фоновою, соціальною) та емоційно-стилістичними (характеризуючою, експресивною, емоційно-оцінною, алюзивною, символічною). Стилістичні функції поетонімів виражаються різноманітними шляхами: через фонетичні засоби (алітерацію, асонанс, апокопу, аферезу, омофонію, омографію, паронімію), промовистими іменуваннями, через контекст, граматичні засоби (морфологічні та синтаксичні), через включення до стилістичних фігур (антономазії, метафори, метонімії, епітетів тощо).

6. Оскільки ономастична система художнього твору представлена різними типами власних імен, які різняться роллю в сюжеті, виявлено, що функції поетонімів також відрізняються. Так, іменування актантів, як правило, виконують номінативну, ідентифікуючу, соціальну, експресивну, символічну, емоційно-оцінну, а також іноді можуть виконувати характеризуючу функцію. Тоді як для імен-фону релевантними виявляються локалізуюча, характеризуюча та соціальна функції. Іменам-характеризаторам є притаманними характеризуюча, алюзивна функції.

Отже, детальний аналіз французької художньої онімії дає підставу зробити висновок про те, що поетоніми є важливим елементом стилістичної та організаційної структури художнього тексту, а також є відображенням авторського стилю. Наше дослідження відкриває нові можливості подальшого аналізу форм і способів уживання французьких онімів у діахронічному зрізі, на матеріалі різних жанрів французької літератури та у різних стилях мовлення.

Публікації автора:

1. Ономастичний простір художнього тексту і типи власних імен // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – № 5. – С. 124-128.

2. Ономастична система художнього твору “Шагренева шкіра” О. де Бальзака // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ Держкомстату України, 2002. – Вип.1. – С. 76-85.

3. Географічне ім’я в художній прозі // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. праць. – Київ: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2002. – Вип. 1. – С. 117-120.

4. Характеристична функція художніх імен // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. – Київ: КНЛУ, 2002. – Вип. 8. – С. 191-196.

5. Антропонімія художнього твору: функціонально-стилістичний аспект // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. праць. – Київ: КНЛУ, 2003. – Вип. 10. – С. 49-54.

6. Семантико-стилістичні особливості прізвищ персонажів у французьких художніх творах // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ Держкомстату України, 2005. – Вип. 10. – С. 102-110.

7. Конотативний аспект семантики поетонімів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених “Актуальні проблеми філології”. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 111 – 112.

8. Функціональний аспект антропонімічних іменувань у художньому тексті // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології”. – Дніпропетровськ, 2004. – Т.1. – С. 53-54.

9. Авторські оказіоналізми в ономастичному просторі художнього твору // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи”. – Київ, 2004. – С. 35-36.

10. Поетонімія “Червоної трави” та “Піни днів” Б.Віана // Матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця”. – Київ, 2006. – Т.3. – С. 220-221.