Анотація до роботи:

Архангельська А.М. Ономасіологічна парадигма чоловік у чеській та українській мовах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.03 – слов’янські мови, 10.02.01 – українська мова. – Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. – К., 2008.

У дисертації визначено гносеологічний, соціокультурний, лінгвістичний статус і мовну категоризацію понять маскулінність, маскулінізм, маскулінізація, маскуліноцентричність; змодельовано номінаційний акт та визначено оптимальні шляхи пошуку закономірностей номінації-вибору; систематизовано чинники об’єктивного та суб’єктивного, мовного та позамовного характеру, вивчено культурні впливи на процес вербалізації об’єкта позамовної дійсності чоловік; запропоновано методику мотиваційного аналізу ономасіологічних парадигм; окреслено зони взаємодій концептуальної та мовної картин світу; розкрито специфіку номінації-вибору форми маскулінізмів різних типів; здійснено зіставно-ономасіологічне дослідження, запропоновано шляхи об’єктивації типологічного і генетичного у формально-мовному вираженні позамовного буття особи чоловічої статі.

1. Маскуліноцентричність мови – об’єктивне явище, витоки якого сягають складної взаємодії позамовних та мовних чинників. До позамовних належать такі: 1) маскулінність як соціальний конструкт описових, приписуваних та бажаних чоловічих характеристик, що його суспільство надбудувало над фізіологічною реальністю; 2) маскулінність як пізнавальний вектор, що філогенетично сягає статевого символізму культури з його системою бінарних статево диференційованих опозицій «чоловік» – «жінка», «праве» – «ліве», «верх» – «низ», «свій» – «чужий», «пряме» – «криве», «тверде» – «м’яке», «сильне» – «слабке» і т. ін.; 3) маскулінність як соціокультурне явище, як розгортання образу чоловіка-людини взагалі та чоловіка-особи чоловічої статі на відміну від жінки в культурі й соціумі; 4) суспільний порядок патріархально зорієнтованого суспільства з його патрилінійністю та патрилокальністю, статус чоловіка як глави роду, родини, як чоловіка своєї дружини, яку він бере у «свій» рід, як батька своїх дітей, статус старшого сина як продовжувача роду. Наведені факти не могли не позначитися на мові як явищі суспільному.

Найвагомішим чинником мовного характеру є немаркованість чоловічого роду в родовій опозиції щодо жіночого роду. Здатність номінанта *elovkъ іменувати й особу загалом, і чоловіка зокрема у взаємодії з позамовними впливами стимулювала й зумовила домінування маскулінного над фемінінним у системах родинних назв, андронімічних та патронімічних номінантів, прізвищевих назв, препозитивність чоловічої родо-особової форми в моційній кореляції, в усталених бінарних формулах, в еліптичній двоїні. Мовне підґрунтя має і явище маскулінізації – чоловічому роду властива нейтралізація потенційної здатності виражати стать денотата. Вияви маскуліноцентричності, значною мірою симетричні, експонують і типологічне у відмінних формах її реалізації номінаційними засобами кожної з мов. Відсутність явища маскулінізації в чеській мові зумовлена стійкою мовною традицією та мовним пуризмом.

2. Семантична специфіка імен чоловічого роду, що виявляється в асиметрії обсягів родових значень імен чоловічого та жіночого роду, пояснює відсутність спеціальних маскулінізувальних формантів. Модифікаційне значення чоловічої статі маскулінізмів є явищем винятковим і не дає підстав для ширших узагальнень.

За відсутності маскулінізувальних формантів маскулінність в обох мовах має спільні та відмінні засоби об’єктивації на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду (зокрема й питомо формотворчих за своєю природою), на рівні семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, на рівні психологічної маскулінності як такої, що має світоглядні підстави.

Маскулінність специфічно корелює з семантичною категорією персональності/імперсональності, семантичною категорією статі та граматичною категорією роду. Логічно передбачувана відповідність чоловічий рід – чоловіча стать – маскулінність у процесі номінації під впливом світоглядних детермінант маскулінності (еталонних та анти-еталонних уявлень про чоловіка і чоловічість) та мотиваційного складника роду очікуваних закономірностей не виявляє. Засоби експлікації маскулінного та персональність, чоловіча стать і чоловічий рід визначаються відношеннями привативності. Їх взаємодія має певні закономірності. Сфера ідентифікації, класифікації та кваліфікації за об’єктивною внутрішньо властивою номінатові-особі чоловічої статі ознакою виявляє (за винятком номінантів із генеричним значенням) доволі чітку відповідність чоловічий рід – чоловіка стать – маскулінність як з огляду на семантичні, так і формальні маркери маскулінного. Сфера кваліфікації на суб’єктивних підставах (за приписуваною номінатові ознакою) та сфера власне оцінок позначені як симетрією, так і асиметрією у співвідношенні чоловічий рід – чоловіча стать – маскулінність.

3. Розуміння ономасіологічної парадигми як системи в певний спосіб взаємопов’язаних одиниць на позначення фрагмента буття чоловіка в позамовному світі сприяє комплексному аналізу таких номінаційних об’єднань у напрямку не лише значення знак, але й у напрямку маскулінність форма маскулінного змісту через так зване подвійне дзеркальне відображення (віддзеркалення об’єкта номінації – чоловіка – у мові та віддзеркалення самого творця імені – номінатора – у номінанті).

4. Вербалізація позамовного буття чоловіка (як і людини взагалі) якнайтісніше пов’язана з антропним чинником і ним зумовлена. Як систему складних реляцій об’єктивного та суб’єктивного, мовного й позамовного характеру, цей процес можна вважати керованим – взаємодія всіх чинників і рушійних сил номінації-вибору імені маскулінізму організує, стимулює й направляє суб’єкт-номінатор як «людина в мові». Погляд на номінатора як стимулювально-організувальну силу процесу номінації крізь «збільшувальне скло» дав змогу виявити та детально проаналізувати антропні впливи на процес вербалізації.

Кожна з п’яти іпостасей номінатора як прототипного образу носія мови в різний спосіб упливає на вибір імені чоловіка в мовотворчому процесі. Як особистість інтелектуальна номінатор активізує всі взаємодії на понятійно-пізнавальному етапі вербалізації, залучає об’єкт як пізнаване до вже пізнаного шляхом здійснення низки операцій онтологічного характеру. Як особистість соціальна та біологічна, номінатор долучається до процесу оцінювання об’єкта-чоловіка на підставі всіх своїх знань про нього, усіх ціннісних та особистісних пріоритетів. Тут номінатор виступає у статусі представника соціуму, виразника суспільної думки і суб’єкта оцінних відоб’єктних та відсуб’єктних емоційних реакцій на об’єкт позамовної дійсності чоловік. Оцінювання номінатором проявів позамовного буття чоловіка фокусується в оцінці, зосереджуючись або на нормі, що збігається з позитивним краєм оцінної шкали, або на анти-нормі як полюсі негативному. Таким чином, оцінювання та оцінка як його результат позначаються на виборі максимально прийнятної форми маскулінізму й оцінності як компоненті його семантичної структури. Як особистість культурна, суб’єкт-номінатор здійснює свій вибір форми маскулінізму як архетипу культури в культурі та під впливом культури (культурно-цивілізаційного і знаково-культурного її складника). Як носій лінгвокреативного мислення номінатор об’єктивує позамовне буття чоловіка, враховуючи специфіку системи і структуру мови, адже він засвоює світ у мові, через мову та завдяки мові. Суб’єкт виявляє себе як особистість творча, що «маніпулює мовними знаками» не лише у межах «очевидного», але й «неймовірного» з виходом за межі норми й узусу.

5. Форма маскулінізму як вибір номінатора ілокутивно зорієнтована на перлокутивний ефект: втілюючи метафору дзеркала, форма як прецедентне ім’я відображає те, яким має і яким не має бути чоловік як людина взагалі та як особа чоловічої статі відповідно до соціокультурних детермінант маскулінності. Бачення себе як іншого в мовному дзеркалі має спонукати об’єкта-чоловіка до самовдосконалення.

Номінаційно та прагматично зумовлену форму маскулінізму визначають пізнавальні закономірності, вона стимулюється соціально, культурно, на ній позначаються емоційні реакції номінатора, його специфічний погляд на світ, його фантазія. Аналіз процесу номінації-вибору форми об’єктивації позамовного буття чоловіка з урахуванням понятійно-пізнавального та понятійно-вербального його рівнів і їх складників у маскуліноцентрично зорієнтованій мові виявив, як саме і з яким формально-мовним результатом матеріалізується думка представника національно-лінгво-культурної спільноти про чоловіка та як корелює зовнішня форма маскулінізму з його внутрішньою формою в межах однієї мови і кількох мов.

6. Релятивні, кваліфікативні маскулінізми та маскулінізми-оцінки щодо вибору імені на позначення чоловіка як об’єкта позамовної дійсності мають певні ономасіологічні закономірності, з’ясовані шляхом аналізу мотиваційних структур усіх типів ономасіологічних парадигм з урахуванням номінаційного завдання і прагматичної інтенції іменування.

Аналіз дослідженого матеріалу дає підстави вважати засоби вираження маскулінного змісту засобами самовираження номінатора. Специфіка номінації-вибору форми в релятивних, кваліфікативних маскулінізмах та маскулінізмах-оцінках визначається та стимулюється взаємодією номінатор номінат. Зосереджений на сприйнятті об’єкта чоловічої статі, на його оцінюванні, номінатор виступає одночасно й суб’єктом оцінок (колективним у релятивних маскулінізмах, колективно-індивідуальним у кваліфікативних та індивідуальним у маскулінізмах-оцінках). Оцінювання номінатором номіната-чоловіка у взаємодії з оцінкою як результатом цього процесу зумовлюється номінаційним завданням. Взаємодія цих складників номінаційного акту здійснюється на тлі всіх знань про чоловіка і чоловічість, якими володіє номінатор як поліознакова особистість.

Номінатор під впливом певної ознаки чи кількох ознак об’єкта-чоловіка, актуалізованих у номінаційному процесі, визначається з відповідністю чи невідповідністю їх суспільно значущим нормативно-буттєвим, аксіологічним ціннісним орієнтирам, колективним та індивідуальним емоційним реакціям на об’єктивну чи суб’єктивну, приписувану номінату номінатором як суб’єктом пізнання і як творчою особистістю ознаку. У будь-якому разі емоційна реакція (оцінювання) у процесі номінації-вибору разом із іншими чинниками стимулює прагматичну інтенцію іменування – орієнтацію на вплив іменем.

Прагматична інтенція – висловити судження про наявність-відсутність суспільно бажаних чи небажаних характерних ознак, висловити ставлення до проявів чоловіка в позамовному світі з метою отримати «реакцію у відповідь», висловити почуття-переживання чи почуття-ставлення з метою впливу на номінат вербалізованою емоцією – своєю чергою стимулює вибір форми змісту, максимально прийнятної для її реалізації.

Форма імені, таким чином, стає інструментом самореалізації номінатора, таким самим антропоцентричним складником знака, як і його значення. Тенденції вибору форми визначаються взаємодією кількох чинників: її прецедентністю, системою та структурою мови та номінатором не лише як особистістю інтелектуальною, культурною, соціальною, біологічною, носієм лінгвокреативного мислення, але й номінатором як творчою особистістю, що з метою отримати бажану «реакцію у відповідь» може вийти за межі узусу й мовної норми. Форма маскулінізму виявляється чітко зорієнтованою на маскулінне чи анти-маскулінне, що, своєю чергою, корелює з об’єктивністю чи суб’єктивністю характеристик, покладених в основу іменування.

7. Щодо системності та асистемності (парадоксальності) як ономасіологічних характеристик форми маскулінізму спостережено певні тенденції. Релятивні маскулінізми та маскулінізми кваліфікативного об’єктивно-оцінного типу, зорієнтовані на об’єктивні характеристики чоловіка, тяжіють у виборі форми до системного, відповідно, й до форми маскулінного змісту – об’єктивації маскулінного на внутрішньолексемному рівні, на рівні морфологічних показників чоловічого роду, зокрема й питомо формотворчих за своєю природою; кваліфікативні маскулінізми суб’єктивно-оцінного типу і маскулінізми-оцінки – до асистемного, парадоксального, до категоріальної помилки, до семантичної і граматичної транспозиції не-маскулінного на маскулінне, до об’єктивації психологічної маскулінності та анти-маскулінності.

8. Зіставлення ономасіологічних парадигм маскулінізмів на позначення денотата чоловік розумний та чоловік нерозумний (дурень) дає змогу визначити не лише спільність та специфіку об’єктивованого мовою обсягу поняття чоловік за ознакою наявності/відсутності розумових здібностей, але й зіставити шляхи об’єктивації цього позамовного змісту в мовах з огляду спільне та відмінне, виявити співвідношення форм маскулінізмів на позначення певних фрагментів буття чоловіка відповідно до культурної значущості форми.

Загалом у протомотивах на позначення чоловіка розумного номінатор виразно орієнтується на антропні сфери ототожнення позамовного змісту (ментальну ознакову та предметну). Ці сфери є сферами «вищого порядку», потенційно прийнятними для вербалізації елативної норми. У процесі іменування чоловіка нерозумного (дурня) номінатор переорієнтовується на сфери «нижчого» щодо чоловіка як людини розумної порядку (неантропні предметні сфери), які ілюструють вилучення чоловіка-дурня з природного антропного понятійного простору з метою мовної об’єктивації проявів анти-норми. Така різнонаправленість векторів руху думки номінатора на шляху до вибору імені чоловіка як носія позитивної характеристики розумний виявляється в тенденції до кількісної переваги словотвірних номінантів над семантичними та семантичних над словотвірними в іменуванні чоловіка як носія оцінно протилежної характеристики нерозумний (дурень). Водночас частка фразеологічних номінантів як виразно антропокваліфікативних одиниць є достатньо високою в обох групах маскулінізмів, причому кількісно вищою саме у складі ономасіологічної парадигми чоловік розумний.

9. Аналізовані ономасіологічні парадигми маскулінізмів засвідчують відносно низьку питому вагу моційних корелятів, відповідно, переважна частина маскулінізмів на позначення чоловіка розумного й чоловіка нерозумного (дурня) може іменувати як чоловіка, так і жінку. Водночас такі парадигми можна вважати маскуліноцентрично зорієнтованими – вивчення онтології імені чоловіка розумного та нерозумного в панхронії, зорієнтоване на способи експлікації маскулінності, виявило тяжіння у протомотиваціях до маскулінно маркованих протомотиваційних моделей (маскулінних антропоконструктивних об’єктів, чоловічих антропонімів, питомо «чоловічих» професій та родів занять тощо). Маскулінна домінанта у вербалізації цього фрагмента позамовної дійсності корелює із світоглядною системою детермінант чоловічості й попри загальнолюдськість характеристики розумний та нерозумний (дурень).

10. Вищі кількісні показники густоти вербалізованості фрагменту буття чоловіка нерозумного в позамовному світі порівняно з показниками вербалізованості чоловіка розумного свідчать на користь тези про прагматичну орієнтацію вербалізованої анти-норми в контексті метафори дзеркала. Використання прецедентних культурно зорієнтованих форм на позначення позамовного змісту з ілокутивно-перлокутивною метою є підтвердженням антропоцентричності форми маскулінізмів та антропо-антропоцентричності процесу іменування чоловіка.

11. Теоретичні обґрунтування базових у дослідженні ономасіологічних понять та певні його лексикографічні напрацювання можуть у перспективі скласти основу зіставних ономасіологічних студій (як внутрішньомовних, так і міжмовних). Фактологічні дані можуть бути корисними як при укладанні одномовних семантичних словників чеської та української мов, багатомовних словників ономасіологічних мотивів, інтегрованих словників маскулінізмів та фемінативів на матеріалі всіх слов’янських мов, так і у викладанні мов в іноземній аудиторії.

Результати дисертаційного дослідження вміщено в таких публікаціях:

1. Архангельська А.М. Чоловік у слов’янських мовах: Монографія. – Рівне, РІС КСУ, 2007. – 448 с.

Рец. на кн.: Вокальчук Г.М. // Лінгвістика. Збірник наукових праць. – Луганськ: ЛНПУ, 2008. - №1. – С. 308-311.

Рец. на кн.: Кочерган М.П. // Мовознавство. – 2007. -№6. – С. 80-82.

2. Архангельська А.М. Проблеми лексичної та фразеологічної семантики: Навчальний посібник зі спецкурсу. – Рівне: РІС КСУ, 2005. – 167 с.

3. Архангельська А.М. Ономасіологічний аспект семантики фразеологічних одиниць з антонімічними компонентами в українській мові // Лінгвістичні студії. Збірник наукових праць. – Донецьк: ДонДУ, 1997. – Вип. 3. – С. 138–142.

4. Использование внутренних ресурсов языка в процессе вторичной фразеологической номинации // Вісник Львівського університету. – Львів: ЛНУ, 2000. – Вип. 28. – Серія філологічна. – С. 117–121.

5. Архангельська А.М. Фразеологія у мовній картині світу // Вісник Київського інституту «Слов’янський університет».– Вип. 6: Філологія. – Київ, 2002.– С.81–86.

6. Архангельська А.М. Іменні експресиви чеської мови із значенням характеристики людини (ономасіологічний аспект) // Слов’янський вісник: Збірник наукових праць. – Рівне: РІС КСУ, 2003 – Вип. 4. – Серія «Філологічні науки». – С. 25–30.

7. Архангельська А.М. Чеські іменні композити-маскулінізми: ономасіологічна парадигма «жадібний, скупий» // Слов’янський вісник: Збірник наукових праць. – Рівне: РІС КСУ, 2004 – Вип. 5. – Серія «Філологічні науки». – С. 10–20.

8. Архангельська А.М. Фразеологічна одиниця як номінаційний феномен // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. – Луганськ: ЛНПУ «Альма-матер», 2004. – № 11 (79). – С. 179–185.

9. Архангельська А.М. Образи мови у системі сучаcних наукових парадигм // Актуальні питання філології. Мовознавчі студії: Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне: РДГУ, 2004. – Вип. 12. – С. 40–44.

10. Архангельська А.М. Вторинні номінанти лексико-фразеологічної макросистеми «чоловік» у слов’янських мовах: засади зіставного аналізу // Проблеми зіставної семантики: Збірник наукових статей. – Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2005. – Вип. 7. – С. 283–290.

11. Архангельська А.М. Маскулінність та фемінінність як соціокультурні категорії на тлі слов’янського антропонімікону // Мовознавство.– 2006. – №1. – С. 83–92.

12. Архангельська А.М. Маскулінізоване вираження nomina feminina та фемінізоване вираження nomina masculina у слов’янських мовах: взаємодія «свого» та «чужого» // Мовознавство.– 2007.– № 1.– С. 23–37.

13. Архангельська А.М. Номінація як вибір: випадковість чи закономірність? // Слов’янський вісник. Збірник наук. праць. – Рівне, 2007. – Вип. 7. – Серія «Філологічні науки». – С. 22–31.

14. Архангельська А.М. Форма імені як «узгодженість між звуком і думкою» // Науковий вісник Національного університету «Острозька академія». – Острог, 2007. – С. 330–343.

15. Архангельська А.М. Еталон мужчинності у дзеркалі слов’янських мов// Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Збірник наукових праць. Випуск ХV. – Рівне, 2007. – С. 109–113

16. Архангельська А.М. До питання про засади побудови загальної ономасіологічної моделі номінації // Мовознавство.- 2007. -№ 4-5. – С. 20–36.

17. Архангельська А.М. До питання про прогнозованість семантики фразеологічних одиниць у близькоспоріднених мовах // Проблеми зіставної семантики: Доповіді та повідомлення Міжнародної наукової конференції. – К. : КДЛУ, 1997. – Вип. 3. – С. 200-204.

18. Архангельська А.М. Етнолінгвістичне світобачення чеського та українського народів на тлі фразеології споріднених мов // Слово. Фраза. Текст: Сборник научных статей к 60-летию проф. М.А. Алексеенко. – М.: «Азбуковник», 2003. – С. 35–41.

19. Архангельська А.М. Про один забутий термін, або Багувріги у термінологічному просторі Славії // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Проблеми української термінології. – Львів: НУ «Львівська політехніка», 2004. – №503. – С. 146–149.

20. Архангельська А.М. Зоосемізми як мотиваційна база одиниць вторинної кваліфікативної номінації в українській мові // Ucrajinica I. Souasn ukrajinistika Problmy jazyka, literatury, kultury. К 65. narozeninm prof. J. Andere: Sbornk lnk. – Olomouc: Univerzita Palackho v Olomouci, 2004. – S. 137–142.

21. Архангельская А.М. Красавец-мужчина в чешской языковой картине мира // Грани слова: Сборник научных статей к 65-летию проф. В. М. Мокиенко. – Москва: ООО «Издательство ЭЛПИС», 2005. – С. 423–432.

22. Архангельська А.М. Номінанти-маскулінізми у системі оцінних координат: ілокутивне самовбивство як шлях до катарсису // Ucrajinica IІ. Souasn ukrajinistika Problmy jazyka, literatury, kultury. 1. st. Univerzita Palackho v Olomouci. – Olomouc, 2006. – С. 163–173.

23. Архангельська А.М. Автопортрет слов’янина у онтологічному та лінгвокультурному вимірі // Rovit zlata a doly drahokam. Sbornk pro V.Huka. - Praha, UK v Praze, FF., 2006. – S. 459-479.

24. Архангельская А.М. Страшная месть, или Зооморфные метафоры в свете славянских культур // Славянские языки в свете культуры: Сборник научных статей /Отв. ред. М. Алексеенко. – Москва: ООО «А Темп», 2006. – С. 73–86.

25. Архангельська А.М. Маскулінність як аскриптивна категорія у дзеркалі слов’янських мов (бачення «свого» на тлі «чужого») // Jzyk. Czowiek. Dyskurs. Kseiga dedykowana prof. zw. dr. hab. M. Aleksiejence z okaziji 65-lecia urodzin. – Szczecin: Universytet Szczeciski, 2007. – S. 232–247.

26. Архангельська А.М. Системні та асистемні вияви у фразеології близькоспоріднених мов // Мова. Культура. Взаєморозуміння. Матеріали міжнар. наук. конф. – Львів, 1996. - С. 243–248.

27. Архангельская А.М. К вопросу о механизмах формирования фразеологического значения в русском и украинском язиках // Sovo. Tekst. Czas - II /Рod redakcj M. Aleksiejenki i E. Siekierzyckiego. -Szczecin, 1997. – S. 184–189.

28. Архангельская А.М. Лексико-семантические трансформации компонентов ФЕ в сфере предметной фразеологической номинации // Sovo. Tekst. Czas - IV /Рod redakcj M. Aleksiejenki. – Szczecin, 2000. – S. 51–55.

29. Архангельська А.М. Фонові знання носіїв мови та фразеологічна неологіка пострадянської доби (на матеріалі української преси останніх десятиліть) // Sovo. Tekst. Czas - VІ. Nowa frazeologia w nowej Europie. – Szecin – Greifswald, 2002. – S. 217–226.

30. Архангельська А.М. Іменні експресиви чеської мови із кваліфікативно-оцінним значенням. Номінація похідним словом // Семантика мови і тексту: Збірник статей. - Івано-Франківськ: «Плай», 2003. – С. 16–21.

31. Архангельська А.М. Маскуліноцентричність мови як образ світу, у слові явлений // Sovo. Tekst. Czas VІІІ. Czowiek we frazeologii i leksyce jzykw sowiaskich. – Szczecin, 2005. – S. 326–330.