У дисертації наведене теоретичне узагальнення проблеми застосування ст. 20 КК України щодо злочинців із психічними розладами психопатичного типу та пропонується комплекс заходів для визначення і юридичної оцінки обмеженої осудності та специфіки організації і проведення корекційних ресоціалізуючих заходів стосовно обмежено осудних осіб. Узагальнення даних проведеного дослідження дало можливість зробити наступні висновки. 1. Необхідно диференціювати поняття „зменшена” та „обмежена” осудність. Перше зумовлює обов’язкове пом’якшення вироку, що є не завжди коректним, друге – констатує наявність психічних аномалій, які потребують: а) врахування при індивідуалізації кримінального покарання; б) сполучення покарання з заходами медичного характеру у випадках, передбачених законом. Обмежена осудність, за умови її зазначення в обвинувальному вироку, надає можливість застосовувати до суб’єкта злочину (добровільно чи примусово) відповідні корекційні заходи – як загальновиховні чи психологічно-корекційні, так і психіатрично-лікувальні. 2. Проблеми використання ст. 20 КК України в сучасній правоохоронній практиці існують у декількох площинах, а саме: 1) на рівні теоретичному відсутня єдина точка зору щодо межі між осудністю та неосудністю. Частина з науковців вважає, що це не континуум, а дихотомія („так – ні”); інші – що межові стани між нормою і патологією спричиняють „обмежену (зменшену)” осудність; 2) відсутність єдиного бачення на рівні теорії, нерозробленість чітких критеріїв для розмежування в юридичній практиці призводить до неправильного чи неповного розуміння феномену обмеженої осудності і зумовлює його фактичне ігнорування, щоб уникнути зайвих зусиль (обов’язкове проведення КСППЕ, врахування психічного стану обвинуваченого у вироку, спеціальний режим утримання в пенітенціарних закладах тощо). 3. Кримінально-правове, кримінологічне та пенітенціарне значення психічних аномалій загалом і психопатичних розладів, зокрема, необхідно враховувати при: встановленні суб’єктивних передумов і підстав кримінальної відповідальності; визначенні ступеня суспільної небезпеки поведінки злочинця, що страждає на психопатію; індивідуалізації кримінального покарання для досягнення його ресоціалізуючих цілей. 4. Тлумачення обмеженої осудності як підстави для встановлення особливого пільгового (пом’якшуючого відповідальність) правового статусу психічно аномальних психопатичних злочинців є некоректним. Навпаки, психопатія чи психопатизація особистості можуть ускладнювати досягнення цілей покарання, отже, існує нагальна необхідність застосування до таких злочинців додаткових заходів, у тому числі й примусового медичного та психокорекційного впливу. Для врахування специфіки криміногенного змісту психічних розладів у межах осудності нами запропонована наступна редакція ч. 2 ст. 20 КК України: „Визнання особи обмежено осудною тягне кримінальну відповідальність на загальних підставах, передбачених законом. До такої особи за рішенням суду повинні застосовуватися (добровільно чи примусово) медико-психологічні корекційні заходи”. Це дозволить реалізувати принцип диференційованої юридичної оцінки особливостей особистості злочинця, в тому числі й наявних у нього психічних аномалій, та забезпечить поєднання заходів кримінального покарання психічно аномальних злочинців та відповідних корекційних програм. 5. Відповідно до ст.ст. 75 та 200 КПК України, експерти-психологи мають право і повинні ініціативно надавати суду пропозиції щодо доцільності визнання особи обмежено осудною при виявленні у неї психопатичних розладів. Для активного впровадження статті 20 КК України необхідно надати експертам методичні рекомендації про порядок та процедуру визначення обмеженої осудності, в тому числі й стосовно методичної бази для визначення обмеженої осудності та особливостей інтерпретації одержаних результатів, орієнтовних формулювань запитань та висновків. Це важливо як для кримінологічного розуміння справжньої мотивації вчинку і відповідної кваліфікації злочину, так і для нейтралізації неадаптивних варіантів та стереотипів поведінки. 6. Для визначення підстав визнання обмеженої осудності КСППЕ повинна вирішувати наступні завдання: характеристика особливостей психічного (патопсихологічного) стану обвинувачуваного; визначення стійких психологічних (патопсихологічних) властивостей, особистісних рис і динамічних станів психіки підекспертного в ситуації вчинення злочину; вплив виявлених обставин на можливість особи адекватно відображати дійсність та регулювати свою поведінку в конкретній ситуації. 7. В основу психокорекційної роботи з обмежено осудними злочинцями в УВП повинен бути покладений принцип поєднання та взаємодії психіатричних, психологічних, педагогічних, соціальних та медичних заходів, спрямованих на зближення спеціально-кримінологічних і медико-реабілітаційних програм. Така профілактика становить собою комплексну діяльність, що полягає в компенсації аномалій, забезпеченні успішної ресоціалізації особи з урахуванням стану її психічного здоров’я. 8. На основі наданих фахівцями КСППЕ експертних висновків та за рішенням суду психопатизовані засуджені повинні направлятися до УВП, де стосовно них організується необхідне психолого-психіатричне супроводження. Це дозволить в процесі відбування покарання створювати їм спеціальні умови праці та побуту, здійснювати контроль за колом спілкування, надавати психологічну, психіатричну (медичну) та педагогічну допомогу з урахуванням особливостей встановленої психічної аномалії. Тому у висновку КСППЕ повинні бути відображені два блоки відомостей: 1) про особливості прояву та динаміки психічної аномалій та 2) рекомендації щодо здійснення корекційного впливу. 9. Наявну неповноту змісту поняття „заходи медичного впливу” стосовно обмежено осудних осіб (у ч.2 ст.20 КК України) запропоновано вирішити на основі удосконалення чинної законодавчої бази, а саме: „до обмежено осудної особи, яка внаслідок встановленої психічної аномалії в межах осудності може становити загрозу для оточуючих, суд має право застосувати примусове лікування за місцем відбування покарання у формі амбулаторної психокорекційної допомоги (медико-психіатричної, психолого-педагогічної, соціально-ресоціалізуючої), тривалість якої визначається необхідністю нейтралізації соціально-небезпечних установок засудженого”. Колом питань, що розглядались у дисертації, проблема застосування юридичної новели обмеженої осудності не вичерпується. Перспективними напрямами подальшого дослідження можуть стати: створення комплексу пенітенціарних ресоціалізуючих профілактичних заходів для засуджених із психопатичними розладами; розроблення критеріїв для встановлення обмеженої осудності у інших категорій психічно аномальних злочинців; розробка та впровадження новітніх діагностичних методик КСППЕ для визначення підстав визнання обмеженої осудності та ін. | 