У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання, що полягає в удосконаленні теоретичних і методичних положень і розробці науково-практичних рекомендацій з питань обліку та аналізу витрат підприємств нафтогазовидобувної промисловості. За результатами дослідження зроблено наступні висновки. 1. Витрати характеризуються з позиції їх впливу на кінцеві результати діяльності підприємств і визначаються як величина вираженої у грошовій формі вартості ресурсів, використаних в процесі діяльності підприємства, які у зіставленні з доходами визначають фінансовий результат за звітний період. З цієї ж позиції собівартість продукції слід розглядати як вартісну оцінку ресурсів на одиницю випуску продукції, використаних для отримання відповідних результатів діяльності. 2. Витрати підприємств є неоднорідними за складом та за значенням у процесі господарської діяльності. Запропонована класифікація витрат нафтогазовидобувних підприємств дає можливість виокремити найбільш характерні ознаки їх групування за трьома напрямами: 1) витрати, які використовуються для калькулювання 1 т нафти та 1 тис. м3 газу (за статтями калькуляції та економічними елементами, технологічними процесами (переділами) виробництва); 2) витрати на виробництво, дані про які є основою для прийняття рішень та аналізу (за калькуляційними статтями, економічними елементами, за співвідношенням до обсягів виробництва, для прийняття управлінських рішень за їх варіантами); 3) витрати, які використовуються в системі планування та контролю (за центрами відповідальності, місцями виникнення витрат, калькуляційними статтями, економічними елементами). 3. Розрахунок виробничої собівартості видобутку 1 т нафти та 1 тис. м3 газу доцільно здійснювати за калькуляційними статтями: матеріали, транспортно-заготівельні витрати, паливо та енергія на технологічні цілі, витрати на транспортування енергії, прямі витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, втрати продукції, послуги виробничого характеру, збір за геологорозві-дувальні роботи, рентна плата, інші прямі витрати, витрати на утримання та експлуатацію виробничого обладнання, інші загальновиробничі витрати. 4. Результати дослідження діючої системи обліку витрат на нафтогазовидобувних підприємствах дали можливість визначити напрями вдосконалення методики нарахування амортизації насосно-компресорних труб та насосних штанг, яка базується на комбінуванні виробничого і прямолінійного методу залежно від умов їх експлуатації та зберігання. На труби і штанги, що безпосередньо задіяні у виробництві, рекомендується нараховувати амортизацію виробничим методом, а на ті, що лише зібрані в комплекти та ще не перебувають у роботі – прямолінійним. Це дасть змогу більш точніше формувати інформацію за елементом „амортизація”. 5. Облік витрат на використання енергоресурсів доцільно здійснювати за такою схемою: формування фактичних витрат на придбання енергії; облік витрат на її транспортування, внутрішнє переміщення та розподіл витраченої енергії – за місцями її споживання (виробничими підрозділами). Це зумовлено тим, що витрати на зазначений вид ресурсу у галузі є суттєвими. 6. Застосування попроцесного методу калькулювання на нафтогазовидобувних підприємствах дає можливість визначати, контролювати та аналізувати собівартість нафти та газу на рівні кожного етапу технологічного процесу і собівартість конкретних об’єктів калькулювання. З метою об’єктивного визначення витрат на видобуток різних типів нафти доцільно використовувати підхід, в основі якого лежить оцінка продукції нафтогазовидобувних підприємств і розподіл витрат за процесами видобутку диференційовано між виробленими продуктами з урахуванням їх якісних характеристик. При побудові оціночних коефіцієнтів якості нафти слід враховувати створення теплотворної здатності нафти в порівнянні з нафтою нижчої якості, відповідно до вимог державних стандартів. За допомогою таких коефіцієнтів нафта нульового, першого, другого, третього та четвертого типу прирівнюється до продукту низької якості (умовного типу). Визначається собівар-тість продукту нижчої якості шляхом ділення загальної величини фактичних витрат на кількість нафти умовного типу. Розраховується собівартість інших типів нафти множенням відповідних оціночних коефіцієнтів на собівартість умовного продукту. 7. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень система внутрішньогосподарської звітності повинна мати ієрархічну, впорядковану за ступенем деталізації інформації структуру та задовольняти потреби управлінського персоналу в інформації, чітко розмежованій за галузями діяльності та сферою компетенції і відповідальності кожного менеджера. Для обліку витрат з видобутку нафти запропоновано за кожним центром відповідальності (бригада) дані про видобуток заносити до „Журналу обліку видобутку нафти”, а на вищий рівень управління (цех) подавати добовий звіт зі зведеною інформацією. 8. У фінансовому звіті № 5 “Примітки до річної фінансової звітності” інформацію про витрати доцільно деталізувати у Розділі ХІV „Склад витрат за 200_ рік”, котра передбачає вичерпний перелік витрат підприємства, їх склад та обсяг, що дасть змогу користувачам звітності приймати оперативні рішення. 9. В умовах ринку аналіз повинен набути нових якісних характеристик для формування єдиного підходу щодо дослідження витрат на виробництво та своєчасного отримання якісних й оперативних результатів. Запропонована інтегральна модель аналізу витрат нафтогазовидобувних підприємств дає можливість оцінювати ефективність використання усіх ресурсів, виявляти резерви зниження витрат на виробництво. За рахунок мобілізації наявних резервів по досліджуваній групі підприємств забезпечується зниження собівартості продукції від 2 до 5 % до обсягу випуску продукції. 10. Для підготовки управлінських рішень на основі даних обліку слід використовувати модуль формування стратегічних карт. Це дає аналітику ефективний інструмент для пошуку шляхів зниження витрат і контролю собівартості продукції, який базується на використанні як обліково-економічної інформації, так і нефінансових показників роботи підприємств та враховує вплив зовнішніх факторів. Розроблений алгоритм побудови стратегічної карти з визначенням джерел вхідної та вихідної інформації доцільно використовувати із застосуванням сучасних прикладних комп’ютерних програм („1С: Бухгалтерія”, „Парус-Бухгалтерія”, КІС „Галактика”, „ДЕБЕТ Плюс” ін). |