В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації, теоретичного осмислення ряду наукових праць в різних галузях знань, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення нормативно-правового забезпечення ефективності управлінської діяльності ОВС України. Основні з них такі: 1. Організаційна побудова системи управління в органах внутрішніх справ, визначення змісту управлінської діяльності, суб’єкта управління, функцій і завдань об’єкта управління повинні здійснюватись таким чином, щоб досягнення цілей управління в даній сфері правоохоронної діяльності держави відбувалось за найменших витрат сил, засобів і часу. Управління в органах системи МВС повинно здійснюватись раціонально і ефективно. До критеріїв ефективності в даному випадку слід віднести розміри витрат, терміни та якість виконання завдань і досягнення поставлених цілей. Вимоги ефективного управління полягають в першу чергу в розробці різних варіантів рішень, їх співставленні й виборі найоптимальнішого з них. У зв’язку з цим, вибір оптимального рішення повинен здійснюватись з урахуванням наступних вимог: максимальне використання досягнень науки; реальність та об’єктивність; забезпеченість необхідними ресурсами; органічна поєднаність усіх рішень; комплексність; динамічність; узагальнення, врахування й використання нормативного зарубіжного і національного досвіду. 2. Природа управлінської діяльності в службах та підрозділах внутрішніх справ, як особливого різновиду державного управління, випливає з його соціальної функції, спрямованої на упорядкування процесів розвитку цих органів в інтересах всього суспільства шляхом узгодження різноманітних вимог, потреб та форм діяльності в правоохоронній і правозабезпечувальній діяльності механізму державного апарату. Такий підхід до визначення соціально-управлінської природи діяльності органів, структур та підрозділів внутрішніх справ України означає, по-перше, об'єктивну обумовленість і правозабезпеченість планованих дій; по-друге, узгодженість масштабів планованих заходів з обсягом реальних ресурсів; по-третє, вибір заходів впливу на конкретну ситуацію; по-четверте, всебічний контроль виконання запланованих дій виключно з точки зору досягнення передбачуваних результатів. 3. Суспільно-політична природа управління в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ безпосередньо обумовлює цілі цього виду управління, формує інтереси учасників відповідних управлінських відносин, породжує багаторідні ідеологічні та соціально-психологічні фактори, які й складають “живу тканину” управління, олюднюють формалізовані управлінські елементи. Схематично, керуючись правилами логічного переходу від об'єктивного до суб'єктивного та причинно-наслідковими взаємозв'язками, механізм суспільної детермінації управління в сфері органів внутрішніх справ необхідно означити наступним чином: соціальна природа - цілі органів системи Міністерства внутрішніх справ - цілі управлінської діяльності в цій сфері - функції - структура - принципи - методи, способи, засоби і прийоми. У свою чергу соціальний механізм формування і реалізації управлінської діяльності органів системи МВС може бути представленим єдиним ланцюгом взаємопов'язаних суспільних явищ: правоохоронні потреби й інтереси учасників суспільних відносин - цілі органів, структур та підрозділів внутрішніх справ - рішення та дії в цій сфері - результати. 4. Предметом правового регулювання управління в органах системи МВС України є такі суспільні відносини, що виникають в процесі їх організації і функціонування стосовно вирішення різних питань у сфері правоохоронної і правозастосовчої діяльності держави. Це: цілі, функції, структурна організація системи органів, принципи, організаційні засоби, заходи, форми, методи, стадії, процедури, операції та інші елементи даного різновиду державного управління. Сутність відповідного правового регулювання в даному випадку визначають його функціональне призначення та певні способи і технології юридичного забезпечення владної суспільно-державної правоохоронної волі. Найважливішими з-поміж них є: встановлення загальноприйнятних умов діяльності органів внутрішніх справ та їх посадових осіб; актуалізація панування всезагальної волі, що уособлюється в державі; легітимізація та юридична єдність різних структурних підрозділів органів системи МВС України; розроблення й закріплення арсеналу засобів даного різновиду державного управління. 5. Соціальну ефективність організації і функціонування керованих об'єктів стосовно управлінської діяльності в органах системи Міністерства внутрішніх справ слід визначати як за кінцевим результатом, об'єктивуючому і характеризуючому їх внутрішню життєдіяльність, так і за тим, як цей кінцевий результат вписується в запити суспільства, задовольняє, забезпечує їх чи навпаки. Для суспільства, учасників суспільних відносин не важлива сама по собі діяльність того чи іншого управлінського об'єкта в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ, ефективна вона чи ні, - їх турбують їхні власні права, свободи та інтереси. 6. Критерії загальної соціальної ефективності управлінської діяльності в органах внутрішніх справ полягають, по-перше, в ступені відповідності напрямків, змісту та результатів діяльності суб'єктів і об'єктів управління тим соціальним параметрам, які визначені функціями і статусом кожного органу, структури, підрозділу чи посадової особи; по-друге, в законності рішень та дій відповідних управлінських структур і працівників; по-третє, у мірі врахування і вираження в управлінських правоохоронних рішеннях та діях глибинних та комплексних потреб, інтересів, цілей людей; по-четверте, в мірі суспільної авторитетності рішень та дій суб'єктів і об'єктів управлінської діяльності в органах внутрішніх справ; по-п'яте, в правдивості і доцільності управлінської інформації, яка видається управлінськими структурами і посадовими особами органів, структур та підрозділів внутрішніх справ. 7. Процес удосконалення управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ повинен здійснюватись безперервно. У даному процесі необхідні механізми, які б забезпечували самоудосконалення його компонентів, застосовуваних форм і методів: а) потрібно, щоб даний процес, органічно пов'язаний з основними напрямками і програмами економічного і соціального розвитку країни, був чітко визначеним за цілями, принципами, предметом і джерелом; б) повинні суворо додержуватись і забезпечуватись такі принципи удосконалення управлінської діяльності, як комплексність, системність, безперервність, плановість; в) в предмет удосконалення управлінської діяльності повинні бути включеними усі основні компоненти, елементи і взаємозалежності системи управління: суб'єкт і об'єкт управління, їх функціональні і організаційні структури, діяльність, кадрове, наукове, технічне забезпечення, соціально-психологічні фактори; г) для підвищення рівня управління повинні використовуватись усі наявні джерела (організаційні, територіальні, соціальні, науково-технічні, правові, кадрові); д) сам процес удосконалення управлінської діяльності повинен бути внутрішньо організованим, мати необхідні органи, які його забезпечують і спрямовують. 8. Ефективність і результативність нормативно-правового забезпечення управлінської діяльності в органах, структурах та підрозділах внутрішніх справ прямо залежить від того, наскільки точними і чіткими є його юридичні формулювання, наскільки вони логічно і послідовно пов’язані поміж собою, наскільки одноманітним є застосування юридичних понять і термінів. Цьому сприяють правила юридичної техніки, які використовуються нормотворцем в процесі підготовки нормативно-правових актів. До правил підготовки проектів нормативних актів у даному випадку насамперед необхідно віднести: конкретність, чіткість і повнота у викладенні нормативного матеріалу; логіка у викладенні тексту документа і зв’язок нормативних приписів поміж собою; відсутність суперечностей, прогалин, колізій як в нормативному акті, так і у всьому нормативному забезпеченні; ясність, простота застосування і зрозумілість термінів; недопущення використання у тексті документа незрозумілих, багатозначних і розпливчатих, емоційно насичених термінів; відмова від канцеляризмів, словесних штампів, рідкісних слів; стислість і компактність викладення правових норм; скорочення до мінімума дублювання нормативного матеріалу з одного й того ж питання. 9. Виокремлено найсуттєвіші ознаки явища “механізму правового регулювання”: а) це система юридичних засобів, яка покликана найоптимальнішим чином впорядкувати ті чи інші питання суспільного життя; б) така система юридичних засобів представлена в динамічному, “працюючому” вигляді; в) поняття механізму правового регулювання походить від поняття правового регулювання; г) механізм правового регулювання охоплює сукупність фрагментів правової дійсності, комплекс послідовно взаємопов’язаних правових засобів. |
