Основним результатом, отриманим у межах цього дисертаційного дослідження, є: а) створена нормативна концепція теорії редагування; б) запропонована напівемпірична формула для визначення кількості інформації; в) розроблені методи автоматизованого редагування текстів (стилістичного й пунктуаційного контролю, визначення складності). Висновки, які дає підстави зробити виконане дослідження. 1. В теорії редагування слід виділити такі етапи її розвитку: — період становлення редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. — середина ХІХ ст.): а) етап виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. — початок н. е.); б) етап стагнації у редагуванні (початок н. е. — середина XV ст.); в) етап відродження редагування (кінець ХV ст. — середина ХІХ ст.); — період нагромадження фактів редакційної практики й теорії (друга половина XIX ст. — 30-і роки XX ст.); — період функціонування теорії редагування (30-і роки ХХ ст. — наш час): а) етап становлення теорії редагування (30-і — 60-і роки XX ст.); б) етап класичної теорії редагування (60-і — 90-і роки ХХ ст.); в) етап комп'ютерної теорії редагування (90-і роки ХХ ст. — наш час). На сучасному етапі розвитку теоретичні проблеми класичної теорії редагування, яка вважає редагування в основному творчим процесом, виражаються в неможливості пояснити наявність контролю повідомлень за допомогою програмного забезпечення комп'ютерів. Це викликало появу формалізованої (як варіант — нормативної) концепції теорії редагування, яка дає змогу створювати моделі процесу редагування, пояснює можливість його автоматизації, частково змінює саму технологію процесу редагування, вказує на її нові перспективні напрями, а також може бути застосована як під час традиційного (“ручного”), так і автоматизованого редагування повідомлень. 2. В історії комп’ютеризованого видавничого процесу, якщо врахувати ще й виникнення технічних засобів, можна виділити п’ять етапів: 1) етап виникнення обчислювальної та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. — початок 50-х років ХХ ст.); 2) етап великих експериментальних систем готування повідомлень (СГП) (середина 50-х — середина 60-х років); 3) етап великих промислових СГП (середина 60-х — початок 80-х років); 4) етап настільних промислових немультимедійних СГП (початок 80-х років — середина 90-х років); 5) етап настільних промислових мультимедійних СГП (середина 90-х років — наш час). Серед сучасних функціонуючих редакційних систем доречно виділити: а) текстові процесори; б) системи редагування; в) довідкові редакційні системи; г) системи автоматизації видавничої діяльності; ґ) автоматизовані системи керування ЗМІ. Сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових процесорів і є комп’ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У цих системах найчастіше автоматизованими є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних і стилістичних), психолінгвістичних (визначення ступеня семантичної та синтаксичної складності), а також поліграфічних норм. Контроль інших норм не автоматизовано. У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування. 3. Проведене експериментальне дослідження дало змогу встановити, що обсяг виправлень, виконаних на основі контролю за дотриманням норм, для трьох видів повідомлень (художніх, публіцистичних і наукових) складає в середньому близько 77% (при 95% рівні достовірності даних). З урахуванням обсягів цих трьох видів повідомлень в їх загальному потоці в ЗМІ цю величину можна оцінити приблизно у 80%. Отже, саме нормативне, а не творче редагування є основною складовою частиною теорії редагування. Отриманий результат дає змогу запропонувати таке визначення редагування: редагування — це приведення повідомлення у відповідність до усталених у певний час у певному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту. Таке розуміння редагування вимагає формулювання окремої концепції теорії редагування, яку (за отриманим підсумком) варто назвати нормативною. 4. У теорії редагування найбільш загальними є такі норми як постулати, що сформульовані на основі аксіом теорії редагування. Конкретні норми редагування мають таку структуру: агент норми; адресат норми; зміст норми; характер норми; умови норми; наслідки (санкція) за порушення норми. Конкретні норми можна класифікувати: — за видами (інформаційні, юридичнi, етичнi, естетичні, полiтичнi, релігійні, композиційні, логiчнi, лiнгвiстичнi, психолінгвістичні, видавничi, поліграфічні); — за типами (параметри, списки, шаблони (або зразки), структури (моделі), положення); — за іншими ознаками (зафіксовані й незафіксовані; об'єктивні та суб'єктивні; настроювані й ненастроювані; загальні й спеціальні; встановлені й невстановлені). Формалізація дає змогу подавати значну частину норм у формі записів, призначених для використання в базах даних систем редагування. Наявність такої можливості підтверджується як даними практики, так й експериментально. 5. Методи редагування слід класифікувати на формалізовані (нетворчі) та неформалізовані (творчі), а також на методи контролю та виправлення. Серед методів контролю слід виділити: параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні, — а серед методів виправлення — переставлення, видалення, заміна, вставлення, спеціальні методи, скорочення, опрацювання та перероблення. Така класифікація методів редагування відкриває перспективу їх програмної реалізації. Аналіз важливості автоматизації різних видів норм редагування дає змогу зробити висновок, що в науковому плані найактуальнішим є моделювання лінгвістичних, психолінгвістичних та інформаційних норм. Моделювання композиційних норм є неможливим через відсутність необхідних досліджень композиції в самій теорії редагування, а видавничих і поліграфічних норм — є не стільки науковою, скільки інженерною задачею. 6. Підхід до редагування як до процесу приведення повідомлень у відповідність із нормами дав можливість розробити нормативну концепцію теорії редагування. До складу цієї концепції входять: визначення предмета редагування; структура об’єкта редагування (багатоаспектна); поняття норми й відхилення від неї; визначення помилок як відхилень від норм; основні норми теорії редагування (десять постулатів, що будуються на дев’яти аксіомах редагування); подання норм у формі записів баз даних; методи вимірювання й оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи контролю та виправлення, що будуються на відхиленнях від норм, крім когнітивних і творчих; поняття ступеня редагованості повідомлень. 7. Проведений аналіз близьких за суттю комп’ютерних інтелектуальних систем дав змогу зробити висновок, що системи редагування найбільш близькі до експертних. Тому системи редагування доцільно конструювати за методиками, створеними для розроблення таких експертних систем. Розроблені на основі таких методик і нормативної концепції теорії редагування моделі процесу редагування дали змогу створити експериментальну систему редагування “Редактор”. У складі цієї системи було розроблено такі підсистеми: а) стилістичного контролю (контроль деяких евфонічних характеристик тексту); б) пунктуаційного контролю (контроль відсутніх у тексті знаків пунктуації); в) контролю складності тексту (синтаксичної та семантичної з метою визначення реципієнтської адреси). Крім того, було запропоновано низку методів для контролю інших норм редагування, зокрема композиційних та логічних. 8. Результати перевірки ефективності функціонування всіх підсистем системи редагування „Редактор” засвідчили, що вони забезпечують принаймні в експерименті цілком прийнятні результати функціонування: а) у підсистемі стилістичного контролю — в середньому правильно виявлено 68% помилок, неправильно — 32% (виправлення помилок: у тестах з-поміж усіх виправлень, що їх запропонувала підсистема, абсолютно всі було визнано правильними та виконано в автоматичному режимі); б) у підсистемі пунктуаційного контролю — коефіцієнт розставлення знаків пунктуації склав у середньому 40% (додаткові дослідження засвідчили, що значення цього коефіцієнта може бути доведено приблизно до 50%); в) у підсистемі контролю складності — і для синтаксичної, і для семантичної складності підсистема показала приблизно такі ж результати, як й експерти, визначаючи складність аналізованих текстів. З огляду на те, що систему редагування «Редактор» було сконструйовано як експериментальну (на некомерційних засадах), можна твердити, що при конструюванні її промислового варіанту всі показники ефективності функціонування можуть бути значно поліпшені. Теоретичне значення отриманих результатів. 1. Нормативна концепція теорії редагування може бути використана для проведення майбутніх наукових досліджень у теорії редагування з метою вдосконалення методики редагування текстів редакторами, а також під час конструювання систем редагування. 2. Розроблена в рамках дослідження образна концепція теорії інформації може бути використана для майбутніх експериментальних досліджень у журналістикознавстві, лінгвістиці й кібернетиці, зокрема застосуванню можуть підлягати гіпотези щодо вимірювання кількості інформації в знакових (вербальних) повідомленнях. Практичне значення отриманих результатів. 1. Створена експериментальна система редагування “Редактор” може служити прототипом для конструювання інших систем редагування. Додатково встановлено, що конструктори можуть вести проектування систем редагування на вже відомій концептуальній основі — методиках створення експертних систем. 2. Розроблена нормативна концепція теорії редагування дала змогу: а) запропонувати для спеціальності “Видавнича справа й редагування” модифікований перелік навчальних дисциплін; б) завдяки навчанню студентів формалізованим методам і формалізованій нормативній базі редагування підвищити ефективність навчання студентів-журналістів і студентів-редакторів; в) укласти загальний (версія 2.0), антропонімічний і топонімічний словники-мінімуми української мови, що мають багатоцільове використання. 3. Сформульовано типові задачі практичної журналістики можуть бути використані органами, що формують інформаційну політику держави, а також у вищих навчальних закладах під час читання навчальної дисципліни “Теорія масової комунікації”. 4. Конструювання в рамках системи редагування “Редактор” підсистеми пунктуаційного контролю дає підстави зробити висновок про необхідність суттєвого вдосконалення правил пунктуації української мови в напрямку їх формалізації та спрощення. 5. Виділені некласичні види композиційної будови повідомлень може бути використано під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань. Рекомендації щодо використання отриманих в межах цього дисертаційного дослідження результатів: а) нормативну концепцію теорії редагування — застосовувати у вищих навчальних закладах, де готують фахівців за спеціальностями “Журналістика” й “Видавнича справа та редагування”, під час читання відповідних навчальних дисциплін, укладання навчальних планів спеціальностей, написання підручників та посібників; б) розроблені методи автоматизованого редагування — використовувати під час конструювання систем редагування україномовних текстів; в) типові задачі практичної журналістики — використовувати (1) у Комітеті інформаційної політики України, у Комітеті з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України при укладанні бюджетів на поточний рік та перспективних планів розвитку галузі; (2) у Раді національної безпеки України при вирішенні питань захисту інформаційного простору України; г) виділені некласичні види композиційної будови повідомлень — використовувати у вищих навчальних закладах під час читання навчальних дисциплін і готування навчальних видань для спеціальностей “Журналістика” й “Видавнича справа і редагування”. ґ) укладені словники-мінімуми української мови використовувати: у вищих навчальних закладах для аудиторного навчання іноземців української мови; авторами-педагогами під час створення підручників української мови для іноземців; в Міністерстві освіти і науки України при вирішенні питання про надання навчальному виданню з української мови для іноземців грифу “підручник” чи “навчальний посібник”; в Міністерстві юстиції України — під час прийняття в українське громадянство; в Адміністрації Президента України, в обласних та районних державних адміністраціях — при вирішенні питання про займання претендентами посади державного службовця; д) методи автоматизованого пунктуаційного контролю текстів — аналізувати й оцінювати в Інституті української мови НАН України при вдосконаленні правил пунктуації української мови. Перспективи дослідження проблем теорії редагування. 1. Дослідження проблем редагування доцільно будувати так, щоб у першу чергу, як більш прості, вивчати можливості автоматизації нормативного редагування. Дослідження проблем творчого редагування варто віднести на майбутнє, як такі, що на теперішньому етапі розвитку науки навряд чи можуть бути успішно вирішені. 2. У теорії редагування нині як найактуальніші можна виділити такі дослідження: — відповідність видів композиції певним групам реципієнтів; — розроблення системи комп’ютеризованого контролю виводів (безпосередніх та силогізмів); — удосконалення лексикографічної бази, зокрема словників-мінімумів для контролю семантичної складності й новизни тексту; — створення комп’ютерного інструментарію для визначення ступеня новизни тексту; — автоматизація лінгвістичного контролю тексту (різних його норм); — укладання на основі лексикографічних баз даних довідкових редакційних систем, які редактор зможе використовувати під час опрацювання текстів; — удосконалення норм загального та укладання норм галузевого редагування. 3. До текстового процесора Microsoft Word доцільно розробити супровідну програму (програму-супутник), призначену для редагування україномовних текстів. Цю ж саму програму доречно адаптувати для введення до складу текстових процесорів Open Writer і Star Writer — альтернативних текстових процесорів, призначених для роботи під керуванням як операційної системи Windows, так і Linux. | 