У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне дослідження особливостей форми вираження, семантики і функціонально-стилістичних властивостей неповнозначних лексичних комплексів, співвідносних із прийменниками і частками; з’ясовано властивості нарізнооформлених структур, що належать до різних лексико-граматичних класів слів, у порівняльному аспекті. Сучасна українська мова має значну кількість структурно, семантично і стилістично різнопланових одиниць. Серед них виокремлюється численний корпус об’єднань неповнозначного слова з повнозначним або сполучень двох чи кількох неповнозначних слів. Такі словоформи не належать до жодної зі структурних категорій мови і вважаються у лінгвістиці елементами перехідних рівнів мовної системи. Нарізнооформлені структури не є простим поєднанням різних компонентів і не можуть вивчатися як формальне сполучення мінімальних одиниць: об’єднуючись, компоненти утворюють нову одиницю з притаманними їй граматичними, семантичними і функціонально-стилістичними властивостями. Виникнення нарізнооформлених лексичних одиниць спричинене взаємодією і взаємозв’язком синтаксичної та лексичної семантики у мовленнєвій діяльності. Класи зазначених зв’язаних сполучень відкриті, проте вже є більш кількісними порівняно з класами однокомпонентних одиниць цих лексико-граматичних груп. Нарізнооформлені комплекси регулярно поповнюються іншими словоформами, репрезентуючи певні особливості семантики і стилістичного функціонування. У лінгвістичних дослідженнях подібні структури теоретично не визначені, питання щодо їхнього статусу є спірним. Подекуди їх відносять до фразеологізмів з огляду на нарізноофрмленість компонентів і єдність значення. Хоча за цими ознаками аналізовані одиниці подібні до фразеологізмів, проте за семантикою і структурою вони ближчі до слів з огляду на те, що вживаються в мовленні як семантична цілісність, зазвичай мають незмінну форму, один словесний наголос, творяться за певними моделями. Лексичні комплекси за своїми лексико-граматичними властивостями співвідносяться з різними класами слів: прислівниками, прийменниками, сполучниками, частками, вигуками та ін. Найуживаніші й найменш досліджені серед них одиниці, що співвідносяться зі службовими частинами мови, якими є і нарізнооформлені прийменники і частки. Обстеження НЛК, співвідносних із прийменниками і частками, дозволило з’ясувати, що вони мають певні схожі і відмінні риси стосовно форми вираження, внутрішньої організації і стилістичної природи. У дослідженні прийменникових і партикулярних ЛК української мови встановлено, що зазначені одиниці виявляють певні закономірності щодо свого творення на рівні форми вираження. Спільність на рівні форми вираження прийменникових і партикулярних лексичних комплексів дозволила упорядковувати їх у моделі різних типів: базові, з ланцюговим нанизуванням компонентів, із віялоподібним розщепленням відкритої структури, з віялоподібним згортанням закритої структури та з різними типами зв’язку. Таке структурування одиниць дало змогу простежити способи творення нарізнооформлених прийменників та партикул і виявити лексико-граматичні класи, що здатні формувати НЛК, співвідносні з прийменниками і частками. Дослідження форми вираження аналізованих одиниць дає підстави стверджувати, що прийменникові ЛК української мови характеризуються більшою застиглістю форми порівняно з нарізнооформленими частками і мають чітко виражений, більш відшліфований алгоритм лексикалізації певних об’єднань слів. Прийменникові та партикулярні ЛК розподіляються на групи залежно від своїх функціонально-семантичних властивостей. Вони зберігають тісний зв’язок із частинами мови, від яких утворилися, і мають семантику, відмінну від семантики повнозначних частин мови. Подібність прийменникових і партикулярних комплексів до лексичних одиниць виявляється в тому, що вони шляхом синтагматичного розгортання структури здатні утворювати не лише нарізнооформлені одиниці у своїх граматичних класах, але й нарізнооформлені структури іншого лексико-граматичного типу. Якщо на базі прийменникових ЛК формуються лише сполучникові елементи, то партикулярні ЛК виявляють здатність слугувати основою ще й для інтер’єктивів. Прийменниковим комплексам притаманна полісемічність, можливість вступати в синонімічні, антонімічні й омонімічні відношення, взаємодіяти із запереченням. Досліджуваний матеріал так само виявив багатозначні партикулярні ЛК і нарізнооформлені одиниці цього лексико-граматичного класу, що активно утворюють синонімічні ряди, вступають в омонімічні відношення та взаємодіють із запереченням. Прийменникові і партикулярні ЛК різняться за своїми функціонально-стилістичними властивостями, виявляючи певні закономірності стосовно цього в межах функціонально-семантичних груп. Нарізнооформлені прийменники переважно є стилістично нейтральними або книжними одиницями. Очевидно, це пов’язано з тим, що здебільшого вони є однозначними і функціонують лише в одному зі значень відповідного первинного прийменника. Розмовному мовленню вони не властиві з огляду на багатокомпонентність. Нарізнооформлені частки, як і однокомпонентні одиниці цього лексико-граматичного класу, здебільшого поширені саме у розмовному мовленні, але можуть надавати додаткових семантичних відтінків словам або реченням у книжних стилях. Отже, пропонований аналіз структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей НЛК, співвідносних із прийменниками і частками, дає підстави для висновків про можливість творення і особливості функціонування нарізнооформлених одиниць інших лексико-граматичних класів, фундаментальне вивчення яких поповнить теорію перехідних явищ у мовних системах. | 