Анотація до роботи:

Гончар Т.О. Неповнолітній як суб’єкт відповідальності за кримінальним правом України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Одеса, 2005.

У дисертації на підставі розгляду чинного кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України, зарубіжного кримінального законодавства та міжнародно-правових норм, теоретичних понять та поглядів здійснено комплексне дослідження неповнолітнього як особливого суб’єкта кримінальної відповідальності. У дисертаційному дослідженні розглянуті питання, які стосуються: поняття та видів суб’єкта злочину; правової природи осудності, обмеженої осудності; значення досягнення віку кримінальної відповідальності та здатності усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчиненого діяння (дії або бездіяльності) та керувати ним для визначення неповнолітнього суб’єктом кримінальної відповідальності; деяких проблем осудності неповнолітніх, хронологічний вік яких не збігається із психологічним; особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які обумовлені віковими психофізіологічними та іншими особливостями. За результатами дослідження формулюються нові теоретичні положення, уточнюється зміст окремих понять і термінів, що має значення для науки, практики та вдосконалення законодавства України.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нормативний аналіз наукової проблеми визнання неповнолітнього особливим суб’єктом кримінальної відповідальності, що обумовлено рівнем його психофізіологічного розвитку. Результати здійсненого дисертаційного дослідження дали змогу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого законодавства України:

I. У чинному Кримінальному кодексі України такі зміни можуть проводитися за декількома напрямками, в яких пропонується:

- доповнити Кримінальний кодекс України новими кримінально-правовими нормами:

“Стаття 18¹. Неповнолітня особа

Неповнолітньою вважається особа, яка під час вчинення злочину досягла 14-річного віку, але не досягла 18-річного віку”.

“Стаття 19. Осудність

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку вчиненого діяння (дії або бездіяльності) та була здатна керувати ним”.

“Стаття 22¹. Особи, які не підлягають кримінальній відповідальності (Вікова незрілість)

1. Не підлягають кримінальній відповідальності неповнолітні, які досягли віку кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 22 КК України, але внаслідок відставання у психічному розвитку під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, не були здатні критично ставитися до вчиненого діяння. Такі неповнолітні можуть бути направлені судом до центрів медико-соціальної реабілітації.

2. Здатність неповнолітнього критично ставитися до свого діяння визначається комплексною психолого-психіатричною експертизою з урахуванням інтелектуальних здібностей неповнолітнього (на підставі коефіцієнту інтелекту, визначеного МКХ –10, коли КІ нижчий за 70 балів), зрілості його емоційно-вольової та морально-етичної сфер за допомогою вивчення умов розвитку підлітка з використанням експериментальних методів і методик”.

“Стаття 97¹. Застосування примусових заходів виховного характеру до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності

1. Примусові заходи виховного характеру як заходи соціального захисту суспільства від протиправного посягання можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

2. У цьому разі суд застосовує до особи, що не досягла віку кримінальної відповідальності, примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу”.

“Стаття 102¹. Призначення примусових заходів виховного характеру

Суд у кожному випадку вчинення злочину неповнолітнім повинен розглядати наявність підстав для призначення перш за все примусового заходу виховного характеру незалежно від ступеня тяжкості злочину, який за своєю правовою природою не є покаранням”.

- змінити редакцію існуючих кримінально-правових норм:

Статтю 97 КК України пропонується викласти у такій редакції: “Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, які передбачені частиною другою статті 105 цього кодексу.

У разі ухилення неповнолітнього, який вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи за поданням спеціалізованого державного органу скасовуються судом і матеріали направляються для притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності.”

Частину 2 ст. 98 КК України пропонується викласти у такій редакції: “До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права займатися певною діяльністю”.

Частину 2 та частину 3 ст. 102 КК України пропонується викласти у такій редакції: “2. Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за злочин середньої тяжкості – на строк не більше трьох років;

2) за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;

3) за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років”.

Частину 1 ст. 105 КК України пропонується викласти у такій редакції: “Неповнолітній, який вчинив злочин, може бути звільнений судом від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він під час постановлення вироку не потребує застосування покарання”.

Пункт 5 частини 2 ст. 105 КК України доповнити положенням такого змісту: “у постанові судді чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи повинно бути зазначено тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації), строк, на який туди направляється неповнолітній, джерело фінансування”.

II. У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України зміни можуть проводитись у таких напрямках:

- доповнення нормами такого змісту:

у ст. 6 КПК “Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі” передбачити пункт 3 такого змісту: “наявність у неповнолітнього під час вчинення суспільно небезпечного діяння відставання у психічному розвитку, внаслідок якого він не міг критично ставитися до вчиненого діяння”.

Пункт 6 ст. 76 КПК “Обов’язкове призначення експертизи” викласти у такій редакції: “для встановлення вікової зрілості неповнолітнього, який вчинив суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза”.

- змінення редакції існуючих кримінально-процесуальних норм:

пункт 5 ст. 6 КПК “Обставини, що виключають провадження в кримінальній справі” викласти у такій редакції: “щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність”.

Пропонується ч. 1 ст. 7³ викласти у такій редакції: “Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття кримінальної справи та застосування до такої особи примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору”.

III. Пропонується доповнити чинний Кримінально-виконавчий кодекс України нормами такого змісту:

“Стаття 19¹. Виховні колонії для обмежено осудних неповнолітніх

1. Неповнолітній, який був визнаний судом обмежено осудним та відносно якого призначене покарання, пов’язане із позбавленням волі, направляється для його відбування та примусового лікування до спеціальної виховної колонії для обмежено осудних неповнолітніх.

2. Неповнолітній, якому призначено покарання, не пов’язане із позбавленням волі, направляється до психіатричної установи для здійснення лікування на загальних засадах, якщо такий неповнолітній за своїм психічним станом не потребує лікування у психіатричному закладі із звичайним, посиленим або суворим наглядом”.

Внесення запропонованих у дисертаційному дослідженні змін та доповнень до чинного Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України, з нашої точки зору, сприятиме єдиному розумінню змісту цих норм теоретиками та практиками; надасть суду можливість у кожному випадку вчинення злочину неповнолітнім застосувати відносно нього перш за все примусові заходи виховного характеру; сприятиме більш точному дотриманню прав і свобод неповнолітніх, що вчинили суспільно небезпечне діяння (злочин), і зниженню рівня злочинності неповнолітніх.

Публікації автора:

1. Гончар Т.О. Проблема вдосконалення законодавства щодо порядку примусового лікування обмежено осудних осіб // Вісник Одеськ. ін-ту внутрішніх справ. – 1998. – № 1. – С. 49–51.

2. Гончар Т.О. Правова природа обмеженої осудності // Правова держава. – 2002. – № 4. – С. 48–51.

3. Гончар Т.О. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх за чинним кримінальним кодексом України // Правова держава. – 2002. – № 5. – С. 89–93.

4. Гончар Т.О. Загальноосвітні школи соціальної реабілітації: проблеми та перспективи // Вісник Одеськ. ін-ту внутрішніх справ. – 2003. – № 1.– С. 226–230.

5. Гончар Т.О. Питання осудності та неосудності неповнолітніх: проблеми та перспективи // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 78–82.

6. Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Под ред.: Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2001. – 959 с. (разделы IV, XII, XIV, XV Общей части).

7. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – 671 с. (главы 3, 5, 8, 15, 18, 20, 21).