Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Політичні науки / Політична культура та ідеологія


9. Бульбенюк Світлана Степанівна. Неоліберальні моделі модернізації у суспільствах перехідного типу: дис... канд. політ. наук: 23.00.03 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2004.



Анотація до роботи:

Бульбенюк С.С. Неоліберальні моделі модернізації у суспільствах перехідного типу. – Рукопис (215 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 – політична культура та ідеологія. – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, Київ, 2004.

У дисертації проаналізовано еволюцію неолібералізму та особливості втілення у життя неоліберальних проектів реформ у суспільствах перехідного типу. Неолібералізм розглядається як еклектична доктринальна система. Пропонується аналіз основних етапів розвитку неоліберальної ідеології на прикладі реформ “Нового курсу” Ф.Д. Рузвельта та генези “держави загального добробуту”. Визначено перспективи трансформації неолібералізму в цілому і “держави загального добробуту” зокрема за умов становлення постмодерної цивілізації. На основі аналізу модернізаційних процесів, які здійснювалися протягом останнього десятиріччя в Україні і Росії, виокремлено основні проблеми системних перетворень. Доведено, що одним з найбільш оптимальних шляхів подолання кризової ситуації у пострадянських країнах може стати вибір медіативного шляху розвитку із залученням досвіду неоліберальних перетворень.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, сформульовані рекомендації з їх наукового і практичного використання. На основі здійсненого аналізу визначено наступне.

Неолібералізм як одна з панівних ідеологічних систем ХХ століття є синкретичним типом політичної свідомості, органічно поєднуючи у собі риси класичного лібералізму та нові, модерністські концепції і погляди. Відкритість неоліберального світогляду виявилася тим чинником, який сприяв його життєстійкості та популярності. Найбільшим надбанням неолібералізму можна вважати здатність його ідеологів та провідників ефективно реагувати на виклики часу, висуваючи альтернативні проекти суспільного розвитку.

Особливість дослідження еволюції неоліберальної доктринальної думки у роботі полягає в тому, що дисертант розглядає як специфічні фактори теоретичного становлення цієї ідеологічної системи, так і зразки практичного втілення неоліберальних реформ на прикладі аналізу “Нового курсу” Ф.Д. Рузвельта та генези діяльності “держави загального добробуту”. “Новий курс” Ф.Д. Рузвельта став одним з базових етапів становлення основних інституцій “держави загального добробуту” (“Welfare state”) або соціальної держави. Дисертант робить висновок про те, що протягом минулого століття відбулася значна еволюція соціальних функцій держави. Програми допомоги знедоленим початку ХХ століття поступово перетворилися в універсальні соціальні програми, які охоплюють своєю дією всіх членів суспільства. Розширення сфери діяльності “держави загального добробуту” створило передумови для формування міцного середнього класу у західних суспільствах, для наближення цих соціумів до ідеалів соціальної солідарності та справедливості.

Саме діяльність “держави загального добробуту” з її орієнтацією на досягнення соціального компромісу в суспільстві забезпечила створення умов для становлення і розвитку цінностей та ідеалів постмодерну у розвинутих країнах світу. Постмодерна “держава загального добробуту” перетворюється на “державу соціальних інвестицій”, метою діяльності якої є сприяння всебічному розвитку особи, створення умов для її професійно-освітнього та загальнокультурного зростання. Провідним завданням такої держави є подолання “відчуження” людини від політики, економіки, соціальних і культурних відносин.

Наявна тенденція переконує, що виробництво людини стає базовою цариною розвитку сучасного суспільства – наука, освіта, охорона здоров’я за числом зайнятих та часткою видатків на них у бюджетах та ВВП розвинутих країн світу зростають швидше, аніж інші сфери суспільної життєдіяльності. У дослідженні дисертант доводить, що превалювання відтворення “людського капіталу” над виробництвом матеріальних благ і послуг стає домінуючою тенденцією розвитку постмодерних суспільств.

На основі аналізу модернізаційних проектів проведення системних перетворень у пострадянських країнах дисертант зробила висновок про те, що в Україні та Росії відбулося становлення гібридної економічної системи, яка поєднує риси ліберальної ринкової моделі зі значним залученням адміністративних важелів управління національним господарським механізмом, а місце базових інституцій сучасної соціальної держави неоліберального чи соціал-демократичного зразка заступили відносини патерналізму східного типу або частково залишилися деградуючі архаїчні соціальні відносини, успадковані від радянської системи.

Нагальним завданням, яке особливо гостро постає перед політичними елітами України і Росії, є необхідність вибору медіативного шляху розвитку з метою забезпечення оптимального використання модернізаційних ресурсів. Такий шлях розвитку пострадянських країн має базуватися на виробленому політичною елітою та легітимізованому суспільством “суспільному договорі”, соціальній угоді, що компенсувала б нестійкість соціального статусу та падіння життєвого рівня більшості громадян, інші негативні наслідки системних перетворень. Визнання необхідності гнучкого, часткового планування та розширення компетенції держави для більшості розвинених суспільств світу є незаперечним фактом. Соціально орієнтована економіка держави є основою ефективного господарювання, вона стимулює та координує діяльність всіх верств суспільства, забезпечуючи відчутну підтримку найбільш слабких і незахищених громадян.

Обрання саме неоліберальної стратегії модернізаційних перетворень з наголосом на необхідності розвитку базових інституцій соціальної держави може стати тим медіативним шляхом суспільно-політичного поступу, якого потребують пострадянські країни. Лише за цих умов у суспільствах перехідного типу формуватимуться базові механізми переростання модернізаційних процесів у постмодернізаційні, а значить – і Україна, і Росія матимуть змогу органічно увійти до політико-ідеологічного, економіко-технологічного та соціокультурного середовища постіндустріальної цивілізації.

Публікації автора:

1. Бульбенюк С.С. “Держава загального добробуту” і цінності постіндустріального суспільства // Людина і політика. – 2001. – № 5. – С. 144-147.

2. Бульбенюк С.С. Інверсія ліберальних ідей в американській політичній теорії і практиці // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 14. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 428-435.

3. Бульбенюк С.С. Українська ментальність та соціально-політична ситуація в країні // Українознавство – наука самопізнання українського народу. Матеріали Х щорічної Міжнародної науково-практичної конференції “Стан, проблеми, перспективи розвитку українознавства” 18-20 жовтня 2001 р. – К.: НДІУ, 2001. – С. 284-285.

4. Бульбенюк С.С. Десятиріччя здійснення системної модернізації в Україні та Росії: досягнення та втрати // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 33-40.

5. Бульбенюк С.С. Соціокультурні проблеми проведення модернізаційних процесів у сучасній Україні // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник. – 2002. – № 2. – С. 214-218.

6. Бульбенюк С.С., Бутовська І.О. Стратегічне планування і державне управління на прикладі “Welfare state” // Вісник: Збірник наукових статей викладачів, докторантів, аспірантів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. – Випуск 1. –С. 88-91.

7. Бульбенюк С.С. Еволюція “держави загального добробуту”: теоретичний та практичний аспекти проблеми // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – 2002. – Випуск № 9. – С. 108-119.

8. Бульбенюк С.С. Українське суспільство в епоху постмодерну // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2003. – № 4. – С. 127-132.

9. Бульбенюк С.С. Соціал-демократія // Юридична енциклопедія: В 6 т. – К.: “Укр. енцикл.”, 2003. – Т. 5. – С. 549-550.

10. Бульбенюк С.С. Трансформація “держави загального добробуту” в епоху постмодерну // Борисфен. – 2004. – № 3 (153). – С. 10-12.

11. Бульбенюк С.С. Проблеми проведення соціального реформування в Україні // Генеза. – 2004. – № 9. – С. 26-31.