Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Історичні науки / Історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження


Русакова Юлія Михайлівна. Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI-XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування : Дис... канд. наук: 07.00.06 - 2008.



Анотація до роботи:

Русакова Ю.М. Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI–XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни – Інститут української археографії та джерелознавства імені М.C. Грушевського НАН України. – К., 2008.

У дисертації проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря у поземельному контексті протягом XVI–XVIII ст. На підставі текстологічного аналізу здійснено структурно-змістовну характеристику документів та реконструйовано взаємозв’язки між виявленими списками. Згідно з результатами джерелознавчого аналізу встановлено мотиви фальсифікації протографічних текстів, вивчено причини їх редагування та з’ясовано методи роботи укладачів й пізніших редакторів. Вивчено особливості прав власності Києво-Печерського монастиря на вказані у фальшованих грамотах земельні одиниці в Київському та Житомирському повітах Київського воєводства, а також показано побутування цих текстів у судовій практиці. У додатках відображено результати текстологічного та лінгвістичного дослідження неавтентичних списків та представлено стеми їхньої генеалогічної залежності.

1. Систематизація та аналіз історіографічного масиву, присвячені загальним тенденціям й особливостям побутування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря протягом кінця XVI – XVIII ст., засвідчили, що з огляду на специфіку питання й низку обставин предмет дисертаційного дослідження не став об’єктом комплексних студій. Вивчення теми здійснювалося в контексті історико-церковних, джерелознавчих та краєзнавчих досліджень, в яких використовувалися різні методологічні прийоми при висвітленні питання фальсифікації документів актового походження. Джерельна база, що репрезентована трьома різноплановими блоками джерел (актові, наративні та поменники), є достатньою для розв’язання усіх дослідницьких завдань.

2. Вивчено закономірності побутування 35 списків неавтентичних документів – 17 текстів “грамоти” Андрія Боголюбського та 18 текстів “привілею” Романа Галицького. Виокремлено дві редакції фальсифікату Андрія Боголюбського 1159 р.: Повну та Коротку. Результати аналізу різночитань списків обох редакцій засвідчили первинність походження текстів Короткої редакції (3 списки), що виникли у зв’язку із необхідністю узаконення надання ставропігійного статусу Києво-Печерському монастирю. Побутування текстів Повної редакції (14 списків) зумовлене прагненням Лаври розширити власні земельні володіння на Правобережжі. Редагування протографічного тексту неавтентичної грамоти здійснене між 1658 та 1674 рр. Виділено три редакції “грамоти” Романа Галицького 1240 р.: Повну, Скорочену та Поширену. Функціонування текстів Повної редакції (10 списків) кінця XVII – першої чверті XVIII ст. здійснювалося в контексті вирішення поземельного питання Лаври та Київської (уніатської) митрополії. Побутування текстів Скороченої (2 списки) та Поширеної (6 списків) редакцій, датованих другою половиною XVIII ст., обумовлене проведенням упродовж 1766–1778 рр. судового процесу між уніатським митрополитом Феліціаном Володкевичем і київським земянином Станіславом Косткою-Іпогорським та пов’язане із виконанням Київською губернською канцелярією таємного царського указу від 10 жовтня 1745 р. щодо обмеження надання мешканцям Речі Посполитої документів на маєтності, які зберігалися в архіві Київського магістрату й стосувалися прикордонних (польсько-російських) територій.

3. Доведено, що склад протографа неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського (5 вересня 1592 р.) репрезентований текстом подібним до Посол.-1 списку 1658 р. Короткої редакції. Текст представлено як випис з актових книг Константинопольської патріархії (з метрики патріарха Ієремії II Траноса). Оригінальний текст патріаршої грамоти згорів під час лаврської пожежі 22 квітня 1718 р. Протографічний текст “грамоти” Романа Галицького (перша чверть XVII ст.) репрезентований таким самим складом та послідовністю клаузул, що збережений у пізніших списках Повної редакції. У результаті проведеної структурно-змістовної характеристики виявлених списків неавтентичних документів визначено, що вказаний комплекс маєтностей обмежений Київським та Житомирським повітами Київського воєводства. Подана в основній частині “грамоти” Андрія Боголюбського (власне змісті) інформація про пожалування низки привілеїв на користь Києво-Печерського монастиря в третій чверті XVII ст. була піддана редагуванню з ініціативи печерського архімандрита Інокентія Гізеля. Редакційні зміни текстів фальшованої грамоти Романа Галицького у другій половині XVIII ст. обумовлені зовнішніми чинниками (таємними інструкціями представників імперських органів влади).

4. Простежено, що умови виникнення та функціонування текстів неавтентичних документів були відмінними. Виникнення “грамоти” Андрія Боголюбського пов’язане з прагненнями інтелектуальних кіл Києво-Печерського монастиря 1) вирішити питання юридичного статусу монастиря (отримати підтвердну грамоту на ставропігію); 2) отримати документальні гарантії на маєтковий комплекс у Київському, а з останньої чверті XVII ст. – у Житомирському повітах Київського воєводства. Фальшування грамоти Романа Галицького в першій половині XVII ст. викликане: 1) поземельними суперечками монастиря з київським домініканським конвентом на початку XVII ст. (з 1605 р.) щодо уточнення меж земельних володінь Печерської обителі на Сирці та Берківцях; 2) залученням з 1617 р. монастиря до судових суперечок з родиною київських земян Ленкевичів-Іпогорських щодо права володіння Романовим Мостом (перевіз та маєтність) та угіддями за р. Бучею Київського повіту. У запропонованих схемах генеалогічної залежності списків висвітлено історію фальсифікатів (реконструйовано втрачені тексти й визначено їх послідовність).

5. Доведено, що побутування списків обох фальшованих привілеїв в судово-адміністративних системах Речі Посполитої та Московської держави обумовило проведення значної редакційної роботи в їхніх текстах з метою корегування меж земельних володінь. Редагування протографу “грамоти” Андрія Боголюбського (з ініціативи печерського архімандрита Інокентія Гізеля) викликане революційними процесами 1648–1654 рр. й подальшими політичними подіями третьої чверті XVII ст. Функціонування значної кількості списків грамоти Романа Галицького в системі землеволодіння Київської (уніатської митрополії) координувалося таємними інструкціями імперської влади середини XVIII ст. (1745 р.) щодо прикордонних польсько-російських територій.

6. Вивчено особливості прав власності Києво-Печерського монастиря протягом XV–XVIII ст. на вказані в неавтентичних документах володіння. Досліджено принципи дії фальсифікатів, які полягали в тому, що вказані в них маєтності становили своєрідні “опорні пункти” в загальній топографії монастирських володінь (включення маєтностей до фальсифікатів зумовлене прагненням ліквідувати черезсмужні ділянки монастирських володінь). Втрата Лаврою маєтностей, зазначених у фальшованих привілеях, обумовлена політичною ситуацією в Україні. Функціонування виявлених списків обох неавтентичних грамот кінця XVII – середини XVIII ст. безпосередньо пов’язане з вирішенням поземельного питання Києво-Печерського монастиря.

7. Проаналізовано, що протягом останньої чверті XVII – початку XVIII ст. в межах Правобережної України на місці володінь київських монастирів та Київської православної митрополії (після 1686 р. їх маєтності зосередилися виключно на Лівобережжі), сформувалися маєткові комплекси католицьких та уніатських церковних інституцій. Внаслідок приєднання українських теренів до Московії спадкоємцем юридичних прав на зазначені у фальсифікатах правобережні земельні володіння Києво-Печерської обителі стали Київська (уніатська) митрополія та світські власники-поляки. Використання в судових процесах текстів лаврських фальсифікатів уніатськими митрополитами не викликало спротиву в опонентів, оскільки вказані в документах маєтності, виступали як традиційні володіння Київської (уніатської) митрополії.

1. Публікації у наукових фахових виданнях:

1. Русакова Ю. “Грамоти” Андрія Боголюбського і Романа Галицького в контексті землеволодіння Києво-Печерського монастиря” / Юлія Русакова // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки та культури. – 2003. – Вип. 5. – С. 79–115.

2. Русакова Ю. Фальшована грамота кн. Андрія Боголюбського 1159 р.: спроба комплексного аналізу текстів / Юлія Русакова // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки та культури. – 2006. – Вип. 6. – С. 228–301.

3. Русакова Ю.М. Побутування фальшованої грамоти Романа Галицького 1240 р. (до вивчення “земельного питання” Києво-Печерського монастиря та Київської митрополії) / Русакова Ю.М. // Лаврський альманах.–2007. – Вип. 19. –С. 89–100.

4. Русакова Ю. Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря: виникнення та поземельний аспект побутування в кінці XVI – першої половини XVII ст. / Юлія Русакова // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки та культури. – 2008. – Вип. 7. – С. 167–186.

2. Публікації, що додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

5. Русакова Ю. До історії взаємовідносин Києво-Печерського та Києво-Пустинно-Микільського монастирів в XVI–XVII ст. крізь призму “грамоти” кн. Андрія Боголюбського / Юлія Русакова // Історія релігій в Україні. Праці ХVІ міжнародної наукової конференції (Львів, 16–18 травня 2006 р.). – 2006. – Кн. І. – С. 500–510.

6. Русакова Ю. “Грамота” Андрія Боголюбського кінця XVI ст.: перспективи дослідження тексту / Ю. Русакова // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г Шевченка. Серія “Історія”. – 2006. – № 82–84. – С. 49–50.

7. Русакова Ю. Особливості вивчення фальсифікатів Києво-Печерського монастиря у вітчизняній історіографії XIX – початку XX ст. / Юлія Русакова // Історія релігій в Україні. Праці ХVІI міжнародної наукової конференції. (Львів, 15–18 травня 2007 р.). – 2007. – Кн. І. – С. 763–773.