1. Лексика на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку є однією з функціональних підсистем української мови. Вона має складну структуру і різнорідна за походженням. На підставі позамовної сегментації досліджуваного фрагмента дійсності можна виокремити такі тематичні підгрупи лексики: 1) на позначення сільськогосподарських угідь: назви угідь, зайнятих під посіви; назви нерозорюваних сільськогосподарських угідь; назви багаторічних насаджень; назви кормових угідь. 2) на позначення процесів обробітку сільськогосподарських угідь: назви технологічних процесів обробітку ґрунту; назви агротехнічних прийомів обробітку ґрунту; назви ручного обробітку; назви виконавців процесів обробітку сільськогосподарських угідь. 2. Тематична група сільськогосподарської лексики є мікросистемою, для якої характерні явища синонімії, полісемії, антонімії, формального варіювання слова. Аналізованій групі властива лексична варіантність, найвиразніше в ній проявляється синонімія. Синонімічні відношення є різнотипними і різноаспектними. Джерелом виникнення синонімії в мікросистемі лексики на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку може бути вживання однослівних назв та семантично ідентичних полікомпонентних номінативних одиниць (плантаж – плантажна оранка, маточник – маточний розсадник); уживання власномовних та запозичених назв (ділянка – плантація); уживання лексем на позначення тієї самої реалії, утворених за різними мотиваційними ознаками (пасовище – вигін – толока, волочити – боронувати); уживання лексичних одиниць, утворених за спільною мотиваційною ознакою, але за різними словотвірними моделями чи формантами (пасовище – пасовисько – випас, сад – садок). Належними до одного номінативного ряду зі спільною семантикою часто є слова різних граматичних класів (зяб – зяблева оранка – зяблити – орати на зяб; орання – оранка – орати та ін.). Мікросистемі досліджуваної лексики властиве семантичне явище полісемії. На основі аналізу семантичної структури лексичних одиниць на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку виділяємо внутрішньосистемну і зовнішньосистемну полісемію. Внутрішньосистемна полісемія представлена лексемами, що демонструють багатозначність у межах сільськогосподарської лексики (рілля, зяб). Зовнішньосистемна полісемія полягає в тому, що один із лексико-семантичних варіантів слова функціонує поза межами досліджуваної групи лексики (квартал, перевертання). Проте до складу досліджуваної лексики ввійшли здебільшого полісемічні слова, які є багатозначними як у сфері землеробської лексики, так і поза її межами (земля, поле, обробляти та ін.). У складі лексики на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку можна виокремити і семантично протиставні за певною ознакою лексичні одиниці. Здебільшого опозиційна сема реалізується атрибутивом у складі словосполучення (чистий пар – зайнятий пар; поверхневе поліпшення – корінне поліпшення). 3. Тематичний комплекс лексики на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку сформований у цілому на питомій основі. Базові лексичні одиниці, задокументовані в пам’ятках писемності різних періодів розвитку української мови, є давніми за походженням та ввійшли до лексичного складу сучасної української мови, зберігши семантичну структуру (земля, поле, орати, зяб, рілля тощо). Давня традиція вживання лексики на позначення сільськогосподарських угідь зумовлює до певної міри її замкнутість. Розширення цієї мікросистеми в сучасній українській мові відбувається загалом за рахунок складених найменувань, опорними лексемами яких є слова угіддя, поле, земля, сад, пасовище. Протягом історичного розвитку української мови відбувався природний процес архаїзації окремих лексем та перехід їх на периферію мовної системи або зміна сфери побутування. Одним із джерел розбудови аналізованої групи є запозичення. Серед іншомовних лексичних одиниць є давні, що були засвоєні ще староукраїнською мовою (ґрунт, лан), та ті, що ввійшли до словникового складу в пізніші періоди розвитку (квартал, плантація). Давні запозичення характеризуються високим ступенем адаптації на українському мовному ґрунті – як на граматичному, так і на лексико-семантичному рівнях. Більшою мірою іншомовна лексика стала основою для творення назв процесів обробітку. Такі позамовні чинники, як науково-технічний прогрес, механізація сільськогосподарського виробництва, удосконалення і винайдення нових знарядь обробітку, номінованих запозиченими словами (чизель, культиватор, шлейф, фреза та ін.), роблять цю підсистему сільськогосподарської лексики більш динамічною і відкритою та створюють простір для широкого проникнення до її складу чужомовних елементів. Від іншомовних назв знарядь за українськими словотвірними моделями і за допомогою власномовних формантів утворюються дериваційні гнізда, лексичні одиниці яких позначають процеси обробітку землі. Запозичені назви представлено здебільшого у фахових текстах. Народнорозмовна мова порівняно з літературною демонструє численніший репертуар лексичних одиниць та їх фонетичних і словотвірних варіантів (пор. народні назви на позначення поля з-під картоплі: бульбиско, бульбовиннє, бульбовиско, бульбовище, градище, градищі, градковище, градовисько, градовище, картоплянік, картопльовиско, картоплсько, барабулянка, бараболянка, барабулєнка, картофлєнка, картофлянка, картофлиско, мандибуринка, мандибурище щодо літературно нормативних картоплище, картоплисько). 4. Загальнонародні лексичні одиниці на позначення сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку ввійшли до терміносистеми землеробства і відображають предметно-понятійний апарат агрономічної науки. Номени на позначення угідь є іменниками, термінологічне значення яких реалізується у складі словосполучень, де конкретизатор опорного компонента є вербальним виразником диференційної ознаки. Найпродуктивнішою моделлю термінологічного словосполучення є атрибутивна (“прикметник + іменник”: культурне пасовище, осіння оранка та ін.), рідше атрибутивні відношення передають субстантивні словосполучення (“іменник + іменник”: поле сівозміни, поле однорічок та ін.). Номінативний ряд на позначення процесів обробітку включає дієслова та іменники, здебільшого пов’язані між собою дериваційними зв’язками (орати оранка орання; боронувати боронування і под.). Проте граматичне вираження більшості термінів має субстантивний характер (обробіток, чизелювання, фрезерування та ін.). Більшість термінологічних словосполучень є вільними, і їхні компоненти можуть відображати системні відношення, формуючи родо-видові парадигми. На базі одного родового терміна можуть утворюватися гіперо-гіпонімічні ряди за різною класифікаційною ознакою (земельне угіддя, кормове угіддя, природне угіддя; чистий пар, зайнятий пар, кулісний пар, сидеральний пар; ярусна оранка, загінна оранка та ін.). Складені найменування сільськогосподарських угідь та процесів їх обробітку є одним із найпродуктивніших типів їх номінацій. Серед них кількісно переважають двокомпонентні словосполучення; трикомпонентні словосполучення творяться на основі двокомпонентних з подальшою конкретизацією значення (перше поле розсадника, рання осіння оранка і под.). Позамовна сегментація досліджуваного фрагмента дійсності непослідовно відображена на лінгвальному рівні. Наявна асиметрія в лексичному маркуванні диференційних ознак денотатів (наприклад угіддя, що використовуються для кормових потреб, номінуються словосполученням кормові угіддя, а інші різновиди угідь – землі, що використовуються під посіви, – спеціального позначення не мають), а також у кількісному складі лексичних одиниць, що позначають опозиційні семи (пор.: весняна оранка, веснооранка – осіння оранка, оранка на зяб, зяблева оранка, зяблити, орати на зяб). Між назвами сільськогосподарських угідь та назвами процесів їх обробітку відсутня словотвірна залежність. Засвідчено лише одиничний випадок мотивації (луг залужити залуження). Досліджувана лексика демонструє переважну більшість способів морфологічної деривації, яка загалом представлена афіксацією (здебільшого суфіксацією, зрідка – префіксацією, яка модифікує значення), основоскладанням. Назви на позначення і сільськогосподарських угідь, і процесів їх обробітку можуть ставати мотиваційними для утворення агентивів (рілля рільник, боронувати боронувальник та ін.). 5. Номінативні одиниці, що утворюють семантичні підгрупи, мають різні мотиваційні моделі. У мікросистемі найменувань сільськогосподарських угідь виразною є модель “рослина” “місце”, що реалізується морфологічним способом за допомогою різних афіксів (жито житнище, житнисько; гречка гречанище, гречківка; хміль хмільник; вишня вишняк та ін.), а також модель “дія” “місце” (пасти пасовище; стелити стелище; садити сад та ін.). У лексиці на позначення процесів обробітку виразними є моделі “знаряддя” “дія” (борона боронувати; коток коткувати та ін.), “дія” “опредметнена дія” (боронувати боронування; орати оранка та ін.). Окремі лексеми на позначення землі та процесів її обробітку ввійшли до структури фразеологічних одиниць. Серед них можна виокремити такі, що реалізують семантику, пов’язану із землеробством, і функціонують як загальномовні чи спеціальні, і такі, що вживаються в переносному значенні (орати на зяб, ходити за плугом, мілко орати, орати носом). 6. Лексика на позначення сільськогосподарських угідь широко представлена в художніх творах, де вона є засобом відображення сформованої віками землеробської культури українців, мовним засобом відтворення їхньої ментальності, глибоко закоріненої у свідомості нашого народу любові до землі і праці на ній. Аграрні образи, втілені в лексичних одиницях на позначення оброблюваної землі, часто персоніфікуються, характеризуються позитивною оцінністю. Номени землеробської сфери є естетичними мовними знаками, що реалізується найвиразніше у структурі порівнянь. Лексичні одиниці на позначення землі та процесів її обробітку закарбовані у фольклорних текстах, вони є компонентами прислів’їв, приказок, засвідчені українськими народними піснями. Отже, семантика назв на позначення сільськогосподарських угідь і процесів їх обробітку має глибинні етнокультурні нашарування. |
