Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Географічні науки / Історія географії


Краснопольська Надія Володимирівна. Науковий потенціал української географії: формування, розміщення, напрями : Дис... канд. геогр. наук: 11.00.13 / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2006. — 204арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 161-172.



Анотація до роботи:

Краснопольська Н.В. Науковий потенціал української географії: формування, розміщення, напрями. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.13 – історія географії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

У дисертації здійснено аналіз процесу формування та сучасного стану наукового потенціалу української географії, його територіального розміщення. В результаті проведеного дослідження вітчизняного і зарубіжного досвіду обґрунтовано необхідність вивчення розвитку та становлення географічної науки. Проаналізовано принципи відбору персоналій, розроблено схему головних методологічних прийомів дослідження розвитку науки, її напрямів, ідей, шкіл.

Здійснено аналіз кількісних змін наукового потенціалу регіону в цілому і в розрізі наукових центрів з окремих галузей географічної науки. Проаналізовано динаміку соціально-демографічних показників фахівців вищої кваліфікації. Досліджено вплив історичних, соціально-економічних чинників у просторових та часових вимірах. Здійснено комплексний аналіз наукового потенціалу і картографічно відображено його внутрішньо-територіальні особливості. На основі структурного аналізу виявлено проблеми та запропоновано шляхи їх розв’язання.

1. Методологічно доведено необхідність дослідження становлення та розвитку географічної науки в Україні: з одного боку – наукового потенціалу, його формування, розміщення, а з іншого – розроблення науково обґрунтованих методів дослідження для відтворення історичної справедливості і підвищення іміджу науки. На основі аналізу розвитку модерної географії нами виділено чотири етапи: I – 1917–1940 рр.; II – 1945–1969 рр.; III – 1970–1990 рр.; IV – 1991–2005 рр. Періодизацію проведено згідно з такими обґрунтованими критеріями, як: 1) соціально-економічні передумови, що визначають стан і рівень розвитку географічної науки, її методологічні та конкретно-наукові досягнення, властиві для цього проміжку часу; 2) географічна значимість фактичного матеріалу, що встановлює передумови для подальшого розвитку наукових напрямів, шкіл; 3) наукова діяльність фахівців вищої кваліфікації, які захистили дисертації з географічних або суміжних наук, їхній найбільш вагомий доробок, рейтинг, участь у формуванні нового напряму, наукові й урядові нагороди, які відображають місце вченого у знаннєвому середовищі.

2. На основі аналітичного огляду наукової літератури, архівних даних, фондових матеріалів нами виділено і використано дві групи принципів: перша група – це принципи відбору науковців, які визначають роль окремих персоналій у географії (чи були вони фундаторами нових ідей, концепцій, напрямів, наукових шкіл); друга група – це принципи дослідження наукового доробку вченого, його підходів у науково-дослідницький роботі, досвіду наукової діяльності, результативності, організаторського таланту.

Основні положення покладено в основу розробленої анкети з такими компонентами: дата і місце народження, місце навчання у вищих навчальних закладах, місце навчання в аспірантурі, теми кандидатської і докторської дисертацій, прізвище керівника кандидатської дисертації, місце і час роботи, наявність наукових та урядових нагород, публікацій (основні з них), кількість підготовлених кандидатів (докторів) наук.

3. Аналіз становлення і розвитку географічної науки в географії доцільно здійснювати за запропонованим нами алгоритмом, який містить шість послідовних кроків: 1) формування ідеї дослідження, мети і завдань з урахуванням дійових осіб, наукових напрямів і шкіл географічної науки; 2) теоретичне обґрунтування змісту та методичних засобів реалізації аналітико-синтезуючого дослідження історії розвитку географії; 3) реалізація досліджень (збір інформації, її систематизація, аналіз, узагальнення даних, формування висновків); 4) виокремлення проблемних питань, прогностична оцінка перспектив розвитку географії – її шкіл, напрямів, ідей і концепцій; 6) використання отриманих результатів для вирішення теоретичних, дидактичних та конструктивних завдань модерної географії.

4. Формування географічних наукових закладів в Україні починається у XVII–XIX ст. в межах міст Австро-Угорщини (Львівський, Чернівецький університети), Російської імперії (Київський, Харківський і Новоросійський університети). Кафедра (Інститут географії) у Львівському університеті (1882) виникла раніше, ніж у російських, проте розвиток української географічної науки тут не тільки обмежувався, але й заборонявся. Тому ряд науковців-вихованців Львівського університету, працювали за межами Польщі (М.В.Дольницький, С.Л.Рудницький) і були носіями європейського антропогеографізму. Географічні факультети цих університетів поновили свою діяльність у повоєнний час.

Установлено, що в Україні з 1917 по 2005 рік склалася розвинена функціонуюча мережа географічних наукових та освітніх закладів – 11 відділень класичних університетів, у т. ч. 6 національних; 12 підрозділів – педуніверситетів, у т. ч. 2 національних.

5. Виконане дослідження є першою спробою підняти проблеми наукового потенціалу, його територіального розміщення з позицій інформаційного обміну, оскільки загальна кількість фахівців вищої кваліфікації в Україні є найбільшою на пострадянському просторі (понад 120). Комплексним аналізом наукового потенціалу встановлено, що проблемним є їхній розподіл. На сьогодні серед 11 географічних відділень класичних університетів немає фахівців-географів вищої кваліфікації у Волинському, Кам’янець-Подільському, Прикарпатському Херсонському державних університетах. Серед 12 підрозділів педуніверситетів фахівці вищої кваліфікації працюють лише в п’яти вищих навчальних закладах.

Серед науковців найбільше представлені фізико- та економіко-географи (по 36). Гідрологів є 18, кліматологів та океанологів – 11, а картографів – 6.

І Міністерству науки і освіти України, й Українському географічному товариству, і всій географічній громадськості необхідно звернути увагу на рівень забезпеченості наукових центрів фахівцями вищої кваліфікації, на їхній розподіл за галузями географічних наук. Слід розробити матеріальні та моральні принципи заохочення росту спеціалістів у регіональних закладах, враховувати територіальні потреби у фахівцях окремих спеціальностей під час прийому на географічні факультети.

6. Аналіз функціональної і часової організації наукового потенціалу географічної науки дав нам змогу виявити, що проблемою сучасної ситуації фахівців вищої кваліфікації є його старіння. У 1999 році вік 21,6 % докторів перевищував 70 років, за останні роки цей показник збільшився до 22,5 %.

Лише в чотирьох із 23-х вищих навчальних закладів є доктори, за віком молодші 50 років (Львівський, Київський, Таврійський та Чернівецький університети), у 8 з 23-х (Дніпропетровський, Київський, Одеський та Харківський університети, Тернопільський, Кіровоградський, Сумський, Вінницький педуніверситети) є доктори віком до 60 років (31,8 %). Із цих даних випливає висновок про доцільність омолодження фахівців вищої кваліфікації.

7. У наукових школах ми виділяємо такі складові: лідера, прямих учнів і послідовників ідей; пункт де функціонує школа; спільні ідеї, підходи до вирішення поставлених завдань; певний стиль роботи; суспільна популярність, відповідний імідж і визнання; відтворення фахівців вищої кваліфікації – докторів географічних наук.

У структурі наукових шкіл на верхньому щаблі ієрархії стоїть національна наукова школа, а нижчою елементарною ланкою є персональна наукова школа типу “учитель-учень” або “учитель-учень-послідовники”.

Нами встановлено, що однією з найстаріших наукових шкіл України є наукова школа в галузі метеорології та кліматології, фрагменти якої зараз можна простежити у Києві й Одесі. В 1970-80-ті роки в галузі картографії в Києві започатково картографічну школу А.С.Харченка-А.П.Золовського-Л.Г.Руденка, а наймолодшою є наукова школа в океанології (М.П.Булгаков), яка вже вийшла на рівень підготовки докторів наук (Морський гідрофізичний інститут НАН України, м.Севастополь). Сучасний стан розвитку наукових шкіл у гідрології засвідчує тенденцію активізації географо-гідрологічних досліджень (поряд з еколого-гідрохімічними) у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з приходом до керівництва школи фахівця-гідролога В.К.Хільчевського.

Досліджено, що найбільше наукових шкіл створено у фізичній, економічній і соціальній географії, гідрології, економічній та соціальній географії це школи М.М.Паламарчука (13), М.Д.Пістуна (3), С.І.Іщука (3); у фізичній географії – О.М.Маринича (6), П.Г.Шищенка (6); у гідрології – А.М.Бефані (10).

8. Сучасний етап географічної науки характеризується переходом від дискусій до обговорення досвіду досліджень, що увійшли у практику роботи кафедр або наукових закладів. Процес екологізації сприяв окресленню низки проблем і розвитку нових наукових напрямів та їх подальшому диференціюванню й інтегруванню: географо-екологічного або ландшафтно-екологічного; еколого-геохімічного, пов’язаного з появою екстремальних ситуацій та зростанням захворювання населення у багатьох регіонах і містах України; антропо-еколого-географічного, що включає дослідження життєдіяльності населення, соціальних, екологічних та економічних проблем у системі “довкілля-здоров’я”, техногенно-екологічної безпеки населення; соціально-демографічного напряму, який займається аналізом і прогнозом розвитку геодемографічних ситуацій у регіонах; політико-географічного напряму, що вивчає політико-географічні проблеми країн і регіонів; в картографії розробляються концепції та методичні основи медико-географічного, еколого-географічного аналізу територій.

Публікації автора:

  1. Краснопольский А.В. Отечественные географы (1917-1992). – СПб: РГО, 1995. – Т. 3. – 540 с. (особистий внесок автора: розділ Україна. С. 417-447).

  2. Краснопольський А.В., Аппоева Л.Н., Краснопольская Н.В. Научный потенциал отечественной географии. Ч.I. Развитие географии на Кавказе. – Карачаевск: КЧПН, 1999. – 164 с. (особистий внесок автора: методологічні і методичні проблеми дослідження географічного наукового потенціалу).

3. Краснопольська Н.В. Формування української економіко-географічної школи // Наукові записки Вінницького держ. педун-ту. ім. В.Винниченка. Серія: географія. – 2002. – Вип. 4. – С. 146-148.

4. Краснопольська Н.В. Науковий потенціал географічних факультетів класичних та педагогічних університетів в Україні // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2003. – № 7. – С. 146-152.

5. Краснопольська Н.В. Формування регіональних і персональних наукових шкіл у географі ї // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2004. – № 5. – С. 334-339.

6. Краснопольська Н.В., Пугач С.О., Маржан І.О. До витоків української географії // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2005. – № 3. – С. 161-164 (особистий внесок автора: розкриття джерел витоків української географії).

7. Краснопольська Н.В. Актуальні проблеми розвитку економіко-географічної науки в Україні // Економічна та соціальна географія. – 2004. – Вип. – 55. – С. 70-77.

8. Краснопольский А.В., Краснопольская Н.В. География в естественно-научной школе В.И.Вернадского // В.И.Вернадский и современность. К 130-летию со дня рождения: Сб. тезисов докл. конф. – Краснодар, 1993. – С. 28-29. (особистий внесок автора: висвітлення ролі В.І.Вернадського в розвитку географічної науки).

9. Краснопольская Н.В., Аппоева Л.И. Влияние школы В.Э.Дена на развитие экономической географии бывшего СССР // Труды Междунар. науч. конф. – Майкоп: РГО, 1999. – С. 52-54. (особистий внесок автора: обґрунтовано внесок наукового доробку В.Е.Дена в теорію суспільної географії).

  1. Краснопольський О.В., Ільїна О.В., Краснопольська Н.В. Створення зарубіжних наукових шкіл випускниками географічного факультету Київського університету // Географічна освіта і наука в Україні. – К.: КНУ, 2003. – С. 56-57. (особистий внесок автора: висвітлення ролі вітчизняних економіко-географів у створенні наукових шкіл за межами України).

11. Краснопольський О.В., Краснопольська Н.В. Вивчення розвитку наукового потенціалу географічної науки через персоналії // Україна та глобальні процеси: географічний вимір, – К. – Луцьк: УГТ, 2000. – Т. 3. – С. 373-375. (особистий внесок автора: аналіз підходів характеристики наукового доробку вченого).

12. Краснопольська Н.В., Маржан І.О., Тур В.В. Територіальна організація та основні сфери науки // Проблеми європейської інтеграції і транскордонного співробітництва. – Луцьк: Волин. держ. ун-т. ім. Лесі Українки, 2005. – С. 499-503. (особистий внесок автора: виділені наукові центри географічної науки).