Дисертаційна робота, в якій на основі системного підходу, що поєднує філософсько-методологічний, історико-науковий і соціокультурний аспекти, здійснено дослідження генезису наукового дискурсу, а також визначено його місце і роль в умовах інформаційного суспільства, дозволяє зробити такі висновки: Аналіз підходів до вивчення феномена дискурсу виявив відсутність єдиного визначення відповідного терміна. Представники лінгвістичних і філософських теорій дискурсу по-різному тлумачать взаємодію його складових. Тому експлікацію термінів „дискурс” і „науковий дискурс” проведено на основі методології дискурс-аналізу. Дослідження показало, що виявлення специфіки наукового дискурсу в умовах інформаційного суспільства потребує комплементарності методологічного та соціокультурного аспектів. Разом з тим багатоаспектність проблеми ідентифікації наукового дискурсу свідчить, що його визначення поки що може носити лише описовий характер. Відповідно до сучасних теорій дискурсу, його форма і тип залежать від означеної ним сфери суспільної діяльності та прагматики відповідної системи висловлювань. Втім це не дозволяє однозначно віднести науковий дискурс до одного з існуючих видів. Тому типологізацію дискурсів проведено стосовно сфер суспільної практики. На цій підставі обґрунтовано, що в інформаційному суспільстві науковий дискурс займає центральне положення, пронизуючи політичний, правовий, етичний та інші типи дискурсів. Посилення впливу наукового співтовариства, яке репрезентує науку як феномен культури, застосування інструментарію мовних ігор, що виступають засобом аналізу й оновлення наукового дискурсу, а також переосмислення цілей, норм, цінностей пізнавального процесу відповідно до запитів соціуму доводить, що методологічними й соціокультурними засадами трансформації науки в науковий дискурс є синтез науково-теоретичної, науково-виробничої та науково-освітньої діяльності. Виявлена в ході дослідження неоднозначність у визначенні феномена науки показує, що введення в науковий обіг терміна „науковий дискурс” є вимогою часу. Науковий дискурс визначено як наукову сферу, взяту в усій багатоманітності її проявів і впливів на суспільні процеси разом з мережею комунікацій та системою контролю за діяльністю наукового співтовариства. Встановлення специфіки сучасного наукового дискурсу виявило, що його теоретичний, прагматичний і соціокультурний аспекти визначають сутність інноваційної основи інформаційного суспільства, а тому їх варто розглядати у взаємозв’язку. Ігнорування цієї особливості веде до появи двох аксіологічно протилежних дискурсів про науку: політичного і філософського. Зважаючи на це, висунута й обґрунтована гіпотеза про те, що науковий дискурс через систему освіти та мережу комунікацій репрезентує себе як основу суспільного розвитку, сприяючи подоланню негативних тенденцій інформаційної глобалізації. Набуття наукою ознак суспільного дискурсу супроводжується появою в її структурі інноваційних складових. До таких відносять: 1) інформатизацію науки, яка розширює її методологічну базу; 2) трансформацію типу наукової раціональності, критерії якої сьогодні асоціюються з оптимізацією отримання результату; 3) втрату мовою математики статусу універсальної наукової мови, що обумовлено успіхами когнітивної і комп’ютерної лінгвістики, а також розвитком методології гуманітарних наук; 4) зміну суб’єкта пізнання, яким у науці інформаційної доби виступає людино-машинна система. Виявлення в дисертаційному дослідженні факту, що наука, освіта, інноваційна техніка й технології суттєво впливають на перебудову суспільної свідомості, трансформацію системи потреб, приводить до висновку, що сучасний науковий дискурс займає домінуюче положення в „суспільстві знань”. Враховуючи безпосередній взаємозв’язок наукового дискурсу та дискурсу влади, в подальшому його варто представити як об’єкт дослідження соціальної філософії, культурології, соціології, політології. Це дозволить якісно оцінити та спрямувати розвиток інформаційної цивілізації. |