У дисертаційній роботі теоретично узагальнені й розроблені заходи з вирішення наукового завдання - обґрунтування науково-методичних засад удосконалення механізму соціально-економічного розвитку монофункціональних міст України. Це дозволило сформулювати наукові положення та практичні рекомендації, спрямовані на поліпшення стану розвитку цих поселень. До основних результатів роботи належать наступні: Аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових праць щодо управління соціально-економічним розвитком міських поселень дозволив встановити, що дана проблема залишається не вирішеною як в частині дефініцій, так і методики аналізу та програмного підходу. Зокрема, існують різні підходи до тлумачення поняття „місто”, які залежать від мети дослідження, вибору критеріїв, за якими визначається приналежність населеного пункту до міста. Сьогодні теорія управління соціально-економічним розвитком міста в Україні ще перебуває у стадії формування.
Під „монофункціональним містом” ми визначаємо мале або середнє за чисельністю мешканців міське поселення, в якому розташовані підприємства однієї містоутворюючої галузі, де зайнята переважна кількість працездатного населення, через що підприємства формують більшу частину доходних надходжень до місцевого бюджету та визначають функціонування населеного пункту. Встановлено, що в Україні відсутні системні офіційні спостереження за розвитком монофункціональних поселень, немає достовірних відомостей про їх кількість, структуру та функціональний склад. Проаналізував різні підходи групування міських поселень, що зазначені у науковій літературі, вважаємо за доцільне використовувати класифікацію, в якій представлено чотири групи міст: малі - до 50 тис. осіб, середні - від 50 до 100 тис. осіб, великі - 100-500 тис. осіб і супервеликі міста (мегаполіси) - понад 500 тис. осіб.
Уточнено функціональну типологію монофункціональних міст, яка на відміну від представлених, подає більш повне відображення наявної структури таких поселень за профілюючими галузями спеціалізації і визначає чотири групи: індустріальні, транспортні, рекреаційні й академічні центри, що дозволяє згрупувати міські поселення за профілем їх господарської діяльності з метою визначення для кожної групи типових проблем (за критеріями територіальної організації суспільного виробництва та розселення), а також встановлення шляхів їх розв’язання. Визначено теоретичну сутність механізму соціально-економічного розвитку монофункціонального міста, який через комплекс організаційно-правових і фінансово-економічних компонент (засобів, важелів, різноманітних забезпечень) охоплює всі вагомі сфери існування міського поселення та прямо або опосередковано регулює його функціонування і розвиток.
Організаційно-правовий блок зазначеного механізму забезпечує управління поселенням як єдиним цілим з усіма секторами місцевої економіки через владно-управлінське втручання із залученням територіальної громади на підставі нормативно-правових актів. Фінансово-економічний блок відображає фінансові й економічні відносини у суспільстві, забезпечує проведення аналізу та прогнозування стану економіки міста на середньо- та довгострокову перспективу, нагляд і моніторинг динаміки змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі, загальний стан господарського комплексу міста. Моногалузеві міста у своєму розвитку залежать від діяльності містоутворюючих підприємств на яких працює більша частина працездатного населення. Так, їх закриття призведе до вивільнення працюючих без гарантії подальшого їх працевлаштування, різкої переорієнтації інфраструктури й економіки в таких регіонах, перекваліфікації, які потребують значних фінансових ресурсів, а також через брак високооплачуваної роботи за фахом висококваліфіковані працівники змушені мігрувати до інших міст, а інколи й за кордон тощо.
Ефективність функціонування монофункціональних міст залежить від здійснення виваженої регіональної політики, головним завданням якої має стати забезпечення сталого, пропорційного та збалансованого розвитку. Розроблено методичні засади комплексної діагностики соціально-економічного розвитку міст з моногалузевою структурою виробництва за допомогою багатовимірного статистичного аналізу. Такий підхід є універсальним і може бути застосований у будь-якому місті з незначним коригуванням набору оціночних показників відповідно до розміру та функціональної спрямованості міського поселення. Зазначена методика охоплює всі важливі аспекти функціонування міських поселень, дозволяє швидко й ефективно отримати інформацію щодо їх сучасного стану, виявити диспропорції їх соціально-економічного розвитку.
Встановлено, що умови (потенціал), які придатні одній територіальній одиниці, не просто відмінні від умов іншої, вони нерівноцінні з точки зору економічних і соціальних показників. Відповідно з чим монофункціональні міста розподілено за схожими ознаками розвитку на три групи: лідери, проміжні та депресивні, для кожної з яких визначені базові стратегії. Запропоновано містам-лідерам стратегію інноваційного розвитку, що спрямована на впровадження в економіку досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових видів продукції, розроблення ефективних способів залучення інвестиційних ресурсів для розвитку економічного і соціального потенціалу міста тощо; містам, що займають проміжне положення - стратегію інтенсивного розвитку, яка передбачає модернізацію технологічної бази, реорганізацію промислового комплексу, реалізацію регіональних інвестиційних програм і сприяння розвитку малого та середнього бізнесу тощо; депресивним містам - стратегію виходу з кризи, тобто реструктурувати підприємства через закриття неефективних виробництв, посилити соціальну орієнтацію економіки - виробництво нових товарів широкого вжитку, залучати інвестиції у перспективні виробництва та галузі, підтримувати мале підприємництво та інше. Опрацьовано структурно-логічну схему розробки та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку монофункціонального міста, яка передбачає послідовне здійснення наступних кроків: комплексна діагностика соціально-економічного розвитку; визначення стратегії; оцінка потенціалу міста; аналіз стану та перспектив розвитку містоутворюючої галузі; розробка концепції; обґрунтування механізму соціально-економічного розвитку міста; впровадження відповідної програми.
Ця схема, на відміну від широко застосованих у науковій літературі, дозволяє встановити базові фактори, які визначальним чином впливають на функціонування міста, створити правові, організаційні, економічні та фінансові умови соціально-економічного розвитку міського поселення, що позитивно вплине на ефективність реалізації програми подальшого розвитку монофункціонального міста. Обґрунтовано, що м. Енергодар є монофункціональним містом з електроенергетичною містоутворюючою галуззю, оптимальним шляхом подальшого розвитку якого є запровадження стратегії інноваційного розвитку, через програму технополісу, що забезпечується наявністю потужної технічної бази, промислових підприємств, які здатні стати центрами розвитку високих технологій і сформувати економіку нового, інноваційного типу.
Реалізація зазначеної програми націлена на покращання рівня якості життя населення міста задля чого передбачається забезпечити підвищення ефективності діяльності місцевої влади, сприяти створенню нових робочих місць, скороченню безробіття, збільшенню податкової бази та бюджетної забезпеченості. |