У відповідності до поставленої мети у дисертаційному дослідженні визначено сутність процесів старіння та оновлення карт, їхні основні характеристики та прояви, розроблено теоретико-методологічні основи дослідження цих процесів. Це дозволило вирішити важливу науково-практичну проблему, що пов’язана з методами оцінки ступеня застарілості карт та здійснення їхнього оновлення. Основні результати роботи полягають у наступному. 1. Доведено, що використання географічної карти як моделі реальності здійснюється з урахуванням багатьох її властивостей, головними з яких є достовірність змісту та відповідність його у часі з характеристиками об’єкту картографування. Зміст карти з часом все більше й більше втрачає таку відповідність, що становить основу поняття “старіння карти”. Під ним розуміємо спонтанний процес, у результаті якого відбувається зростаюча з плином часу невідповідність між характеристиками об’єкту картографування та картографічною моделлю (картою), яка відображає їх на момент власне процесу створення карти. Протилежною категорією до старіння є оновлення карт, тобто суб’єктивний і регульований процес приведення змісту карти у відповідність до реальних змін у характеристиках об’єкту картографування. Проблема старіння карт може розглядатися лише у контексті з оновленням і їхнім використанням. 2. На основі розгляду досвіду діяльності державних картографічних служб встановлено, що перші спроби оновлення карт відносяться до середини ХІХ ст., коли виникла потреба інвентаризації достовірності матеріалів генерального межування. Із того часу створюються інструктивно-нормативні документи з оновлення лише топографічних карт. У розвинених державах світу оновлення топографічних карт відбувається у комплексі з оцінкою ступеня їх старіння з певною нормативно встановленою періодичністю. Теоретико-методичні дослідження щодо проблеми старіння й оновлення карт обмежуються розробками методик оцінки старіння топографічних карт. Стосовно тематичних карт такі дослідження практично відсутні. 3. Визначено, що головними особливостями, які характеризують процес старіння карт, є: власне старіння, тобто зростаюча невідповідність із часом між характеристиками об’єкту картографування та показниками, поданими на карті; тривалість процесу старіння; темпи цього процесу. Власне старіння карти включає старіння тематики, носія інформації (матеріалу, із якого вироблена карта) та її змісту. Останнє є проблемоутворюючим поняттям. Темпи старіння залежать від тематичного навантаження – найшвидше старіють карти топографічні та соціально-економічні, найповільніше – тематичні природи. Процес старіння відбувається протягом двох періодів – під час створення карти та при її використанні. Таке розуміння процесу старіння карти дає підстави для введення поняття умовної одиниці старіння карти як проміжку часу, протягом якого здійснюється найкоротший етап в усьому процесі старіння при будь-яких виробничих технологіях (етап тиражування). 4. Показано, що кожен окремий елемент змісту карти вносить свій конкретний внесок у загальне старіння карти і визначення цього внеску дає основу для аналізу й оцінки ступеня старіння за окремими способами, причому переважна кількість із них пристосована для топографічних карт. Автором експериментально застосовано модифікований кваліметричний спосіб для визначення ступеня застарілості карти населення Вінницької області. Розроблено положення про можливість використання способу анкетування при оцінці ступеня і вивченні проблеми старіння карт, що апробовано експериментально. Отримані результати свідчать, що цей спосіб є найбільш універсальним та об’єктивним серед усіх інших для будь-яких карт (і топографічних, і тематичних). 5. Запропоновано розглядати оновлення, як альтернативу старінню карт. Оновлення є процесом приведення змісту карти у відповідність до наявного стану об’єкту картографування на основі вивчення тих об’єктивних змін, які сталися за період користування картою. Час, за який здійснюється цей процес, доцільно назвати циклом оновлення. Загальна схема оновлення, яка, по суті, є процесом переукладання, може приймати різні варіанти в залежності від тематичного змісту карти (топографічна чи тематична), від існуючого вихідного матеріалу та технічного забезпечення виробництва. Для топографічних карт найбільш доцільно використовувати технологічні схеми оновлення з використанням космічних знімків на основі застосування ГІС-технологій, призначених для обробки матеріалів дистанційного зондування. Для тематичних карт можливе використання традиційних технологій переукладання, що експериментально апробовано автором на прикладі краєзнавчої карти Вінницької області. 6. Застосування ГІС-технологій у вирішенні проблем старіння і оновлення карт полягає у постійній інформаційній підтримці змісту електронної карти, яка функціонує у створеній для цього геоінформаційній системі. Таку спеціалізовану ГІС доцільно створювати за пропонованою автором методикою на основі відомих програмних продуктів типу Arc View. Методику експериментально апробовано стосовно оновлення карти населення Вінницької області. 7. Запропоновано розглядати діяльність із оновлення будь-яких карт, як один із механізмів удосконалення картографічної діяльності. Під час здійснення циклу оновлення відбувається пошук нових та модернізація існуючих методик та технологій укладання карт з метою здешевлення та прискорення усіх процесів, удосконалюється зміст самого картографічного твору; за час, який спливає протягом циклу оновлення, розвивається картографічний метод дослідження, а поява оновленої карти часто потребує пошуку нових методів її використання. | 