В дисертації наведене теоретичне узагальнення та нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в концептуалізації механізмів соціальної детермінації наукової діяльності. Так, було обґрунтовано акцент соціологічного дослідження соціального явища науки на наукову діяльність, як таку, що визначає зміст своїх продуктів (наукових знань та ідеології) та забезпечує задоволення нагальних суспільних потреб (на рівні соціального інституту науки). Подібний комплексний підхід, дозволяє вести мову про високий рівень теоретичних узагальнень соціології науки, здатних акумулювати в собі здобутки інших дисциплін наукознавчого комплексу, що надає їй статусу метатеорії. За підсумками роботи можна стверджувати, що соціологічна рефлексія з приводу науки тісно пов’язана з її місцем та роллю у процесі суспільного виробництва, зокрема, у творенні суспільних відносин через здатність створювати дискурси, які б легітимізували трансляцію чи трансформацію наявної соціогрупової структури. Це, у свою чергу, знаходить своє відображення у використанні дослідниками макро- чи мікростратегії. Розглядаючи соціальну детермінацію наукової діяльності через послідовне звернення до її функціонування в межах соціального інституту науки, перебігу в спеціалізованих організаціях (як єдність пізнавальних процесів та соціальної взаємодії, яка має місце під час їх здійснення, що мають власну структуру. представлену нормами, цінностями, методами) та до рівня її елементарних суб’єктів (науковців), можна визначити роль наукової діяльності як чинника трансформації соціальної структури. Так, з’ясовано, що в індустріальному суспільстві вона спричинена обґрунтуванням кореспондентного критерію істини, а відтак, матеріального статку як критерію позиціонування у владній ієрархії. В індустріальному суспільстві дискурси, створені національною наукою, стають засобом для легітимізації панівного становища в політичному просторі. Водночас, підкреслюється гуманістичний потенціал наукової діяльності, який, через притаманну їй здатність до саморозвитку, знаходить свій прояв в спрямованості на формування творчої особистості як нового провідного соціального типу особи. |