У висновках подано основні теоретичні підсумки проведеного дисертаційного дослідження. 1. Комплексне дослідження джерельної бази проблеми дає нам підстави стверджувати, що філософський дискурс нації як логіка розгортання певного смислу не становить єдності ані в осмисленні сутності «етносу», «нації», ані в аналізі взаємовідносин нація-людство, ані в концептуальному оформленні національної ідеї. Варто звернути увагу на той факт, що націософська інтенційність не становить окремого напрямку дослідження, вона є «розпорошеною» в широкому колі наукових розвідок. Весь наявний масив літератури, що стосується теми нашого дисертаційного дослідження, в роботі умовно розділено на декілька блоків, що відображають стан розробки проблеми націософської інтенційності у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, поданий аналіз кожного із запропонованих блоків. 2. Початки формування націософської інтенційності в загальноєвропейському дискурсі можна окреслити хронологічними рамками Нової доби - періоду зародження в західноєвропейському філософському дискурсі ідеї нації, що уможливило становлення поняття нації як певної філософської категорії На прикладі становлення західноєвропейських та східноєвропейських національних спільнот, що полягало в зміні способу самоідентифікації їх членів, проілюстровано перехід абстрактної ідеї нації у площину конкретних національних ідей. В руслі філософської класичної термінології національною ідеєю ми називаємо синтетичний погляд на власну національну спільноту одночасно і як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі і соціалізованому просторі континіум, і як на субєкта всезагального історичного процесу. Тому є всі підстави окреслити коло питань націософії в рамках дослідження націй як предмету рефлексії не лише в універсальному вимірі (ідея нації) а і в його конкретних, унікальних проявах (національна ідея). 3. Аналіз проблемного поля націософії вимагає здійснення експлікації понять «нація», «національна ідентичність», «національна свідомість», «національна самосвідомість». У сучасній філософії досі немає цілісної концепції нації. Досліджуючи дане питання, одразу ж стикаємося з поляризацією думок, спричиненою відмінною акцентуалізацією понятійних домінант в рамках примордіалістської та модерністської теорій. У роботі звернуто увагу на ті акценти, які дозволяють говорити про можливість їх компаративного аналізу: модерністи наголошують на важливій ролі держави, демократії, нових політичних ідей, суспільно-політичних умов, в той час як примордіалісти акцентують увагу на етнічних та культурно-релігійних чинниках. На рівні націософського осмислення даної проблеми можна говорити про об’єктивне і суб’єктивне розуміння природи нації, яке і виступає джерелом виникнення даних підходів. В основі суб’єктивного розуміння нації лежить просвітницька абсолютизація ролі розуму та ліберальна концепція нації. Ознакою обєктивного трактування нації виступає розгляд нації як обєктивно існуючої реальності, не залежної від волі і свідомості людей. Обєктивним в нації можна вважати певну емпірично спостережувану спільність або цілісність - культурну, релігійну, тощо. В роботі доведена продуктивність суб’єктивного (модерністського) підходу в умовах сучасного поліетнічного суспільства. Здійснений аналіз концептів «національна ідентичність», «національна свідомість», «національна самосвідомість» дає можливість об’єднати їх в один синонімічний ряд, оскільки вони виражають можливість одночасно спрямовувати свою увагу на предмети зовнішнього світу і зосереджуватись на станах внутрішнього духовного досвіду. 4. Постання і оформлення української національної ідеї, що уможливило аналіз націософської інтенційності, розкривається крізь призму формування національної свідомості як соціально-психологічного феномена, що виступає необхідною умовою та проявом існування нації. Розгортання української національної свідомості досліджується шляхом її екстраполяції на літературний процес, в якому в "очищеному" вигляді реконструюються етапи становлення національної свідомості українців як культурного феномена. Виділяючи, слідом за Г. Грабовичем, пять ключових етапів, пов’язаних із знаковими постатями і творами, здійснено їх аналіз з точки зору включеності в націософський дискурс. 5. Становлення української національної ідеї у філософському дискурсі представників української діаспори міжвоєнної хвилі відбувалось як становлення ідеї національної екзистенції. Це було зумовлено, передусім, крахом державотворчих і націєтворчих зусиль українського народу. Тому у більшості з дослідників (В. Винниченко, Д. Донцов, Є. Маланюк, М. Шлемкевич) націософська інтенційність тяжіла, перш за все, до пояснення сутності причин такого краху. Разом з тим, аналіз наукової спадщини діячів української діаспори уможливлює виокремлення та розгляд таких продуктивних ідей, що позначаються зміщенням акцентів з площини аксіологічної («чим ми гірші за інших», - О. Забужко) у площину гносеологічну («хто ми такі», - О. Забужко). Характерні риси українського діаспорного націософського дискурсу проаналізовано на прикладі наукових студій О. Бочковського, В. Липинського, В. Старосольського. 6. Націософська інтенційність як ключова ознака творчості представників української діаспори у дисертації системно досліджується на трьох рівнях: модусно-атрибутивному, операційному та метатеоретичному. Встановлено, що розгляд В. Липинським націософських проблем, який грунтується на аксіологічних домінантах консерватизму та спирається на безпосередній досвід участі у націєтворчих процесах, цілком відповідає модусно-атрибутивному рівню узагальнення, для якого характерні акцентуалізація уваги на тих властивостях обєкта, які виводяться безпосередньо зі спостережуваних фактів та опираються, перш за все, на емпіричний досвід та ціннісні орієнтації дослідника. Виявлено, що досить широкий діапазон наукових інтересів В. Старосольського - від філологічних, лінгвістичних, економічних, етнологічних проблем аж до спроб філософського узагальнення світового досвіду соціологічних, політологічних студій - дає нам всі підстави віднести його націософську концепцію до більш вищого (операційного) рівня узагальнення, для якого властива концептуалізація простежених модусів та атрибутів на базі певної парадигми (в даному випадку – психологічна теорія нації). Встановлено, що здійснена О. Бочковським процедура теоретичного опрацювання проблеми базується на глибокому аналізі діахронічно-синхронічного зрізу генези націософських ідей. На основі компаративного аналізу на перший погляд розрізнених аналогій, О. Бочковський сконструював теорію системного, комплексного погляду на сутність нації, абстрагуючись від розгляду нації лише за обєктивними чи субєктивними критеріями. Це дозволяє нам віднести його дослідження до метатеоретичного рівня. 7. Теоретична спадщина представників української діаспори першої половини ХХ століття, в якій відобразились усі основні напрямки націософського дискурсу, містить потужний евристичний потенціал. Оскільки для сучасної української держави властивий досить низький рівень «конструктивної націотворчості» (А. Дербак, П. Ситник), думки, висловлені представниками української діаспори в межах проблемного поля філософії нації, не втрачають своєї продуктивності і сьогодні. Наостанок, варто зазначити, що даним дисертаційним дослідженням лише закладено основи грунтовному аналізу націософської інтенційності у теоретичній спадщині представників української діаспори. Створення концепції націософського дискурсу цілком може бути новим перспективним напрямком системних досліджень в галузі сучасної соціальної філософії. |