Таким чином, у дисертаційній праці здійснено дослідження поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко як розвитку української літературної герменевтики на базі вивчення художньої інтерпретації національного сенсу екзистенціалів. З дослідженого матеріалу випливають такі висновки. 1. Було поглиблено розглянуто три основні значення терміна “герменевтика”, що дозволило вперше в українському літературознавстві визначити літературну герменевтику як практику і теорію інтерпретації буття, яку автор репрезентує в художньому літературному творі, а реципієнт пізнає через цей твір. Центральне для будь-якого витлумачення поняття сенсу охарактеризоване як глибинне інтенціональне значення літературного феномена взагалі, що виявляє істину національного буття. Поглиблене витлумачення можливості літературної інтерпретації сенсу національного буття виявило, що ключову роль у такого типу пізнанні відіграє національна присутність. Художній літературний твір володіє неабияким націотворчим смисловим потенціалом, оскільки так чи інакше виражає істину національного буття через мистецьке відання. Засобом здійснення художньо-літературної інтерпретації стає мова образів. 2. Було обґрунтовано звернення до творчих досвідів Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко в межах цього дослідження. Попри окремі кривотлумачення, ці автори володіють особливою репрезентативністю з погляду вивчення сутності та розвитку літературної герменевтики на базі витлумачення національного сенсу екзистенціалів (розуміння, туги, радості, жаху, співбуття, турботи, часовості, історичності, долі, смерті, самості, свободи та ін.) у межах художнього дискурсу саме як великі національні письменники, письменники-націотворці, що жили і творили у складних колоніальних культурно-історичних обставинах. 3. В усіх трьох поетів, не зважаючи на різні часові проміжки написання творів, основний тип зразкового персонажа екзистенціально постає перед нами людиною національною, українцем (найчастіше козацького типу), котрий проживає на національній землі в межах національного світу. Цьому персонажу протистоять імперська людина-пан та імперська людина-раб. 4. У різні історичні періоди (споріднені ситуацією колонізації), по-різному (в межах різних художніх систем – романтизму, реалізму, неоромантизму, неокласицизму тощо) і з різною естетичною інтенсивністю виражені основообрази та відповідні їм фундаментальні екзистенціали-експлікати Т.Шевченка – Бога, України (Батьківщини, “матері”)), Свободи (“волі”) – утворюють у Є.Маланюка та Л.Костенко провідну основоструктуру національного сенсу літературної присутності. З художнього витлумачення випливає, що українці можуть повноцінно існувати лише як вільні християнські національні люди. Так було виявлено та верифіковано основоположну національно-екзистенціальну структуру, що окреслює національну сутність, смисл екзистенції (проживання) літературної присутності Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко і котра утворює тут-буттєвий “трикутник” – схрещення понять Бога, України, Свободи. Загалом цей шевченківський “трикутник” боротьби доповнює “чотирикутник” миру М.Гайдеґґера 5. Ключовою для кожного бездержавного народу стає смислова ідея власної державності та самостійної політичної екзистенції. Тому у всіх трьох письменників за різних імперіальних обставин насамперед царського, польського чи більшовицького поневолення держава витлумачується як річ (“хата”, “Київ”, “держава”) що уможливлює вільне проживання національної присутності. 6. Поглиблене діахронне витлумачення істини/сенсу в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко як істоти національного буття, екзистенціалу та сутності мистецтва дозволило обґрунтувати розгляд мистецтва як охорони (сенс шевченківського образу слова “на сторожі” рабів) і як джерела національної екзистенції, кожного з митців та читачів. Водночас певна еквівалентність між поняттями ідея та істина дозволила поглибити націософське значення поезії всіх трьох авторів, виявивши, що на рівні зображення національної ідеї (“великого льоху”, “Духу” батьківщини, “України”) схоплюється не буття окремого сущого, а національне буття у своїй істині. Істина потребує української присутності як “пастиря”, а з іншого боку, саме істина національного буття стає “прихистком” для цієї присутності (окремої людини і цілого народу). 7. Хоча робота спрямована насамперед на виявлення спільних рис літературно-герменевтичного осмислення екзистенціалів у поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко, однак на базі цих творчих досвідів з’являється можливість побачити діахронію української художньої інтерпретації стосовно літератури ХІХ та ХХ століть, в межах якої модифікувалися лише жанрово-стильові форми вираження (передусім на рівнях зовнішньої та внутрішньої форми, чому варто присвятити окремі студії), але сутність (на рівні змісту і передусім сенсу) – інтерпретація національного буття-у-світі – залишалась практично без змін в межах мислення “шевченківської людини” (М.Шлемкевич). Незмінне завдання літературної герменевтики (як і, мабуть, витлумачення взагалі) полягає не в тому, щоб розв’язати раз і назавжди загадку (таємницю) буття, а щоб “побачити саму загадку”, вказати шлях до її розв’язання (витлумачення, охорони, “міркувального відання”). Звідси генеральна духовнотворча мета поезії (як літературної герменевтики) Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко – показати шлях до вільного, мирного, назагроженого співбуття (“поетичного мешкання” біля джерела, охорони його) у “чотирикутнику”, але через попереднє співбуття у національно-екзистенціальному “трикутнику” боротьби, тобто дати зразок буттєво-історичного мислення (“осмислювального розмірковування”), яке необхідне для збереження самості національної присутності, що проживає не визискувачем, паном буття, “катом”, а “людиною”: турботливим, добрим пастирем буття і в “трикутнику”, і в “чотирикутнику”. 8. У цілому той тип тезаурусу (перед-структури розуміння), який історично конституюється смисловими ідеями в межах літературного витлумачення в поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко, має виразний національно-екзистенціальний характер, оскільки стосується аналітики національної присутності (окремої національної людини і цілого народу) і виводить реципієнта на шлях пізнання сенсу (істини) національного буття. Це підтверджується і з погляду класичної герменевтики, де системотворчою домінантою виступає національний імператив як основна ціль/цінність “життя нації” (В.Дільтей), і з позицій онтологічної герменевтики, де систему передсуджень структурують каузальність національного буття та основоположна істинотворчість художньої літератури стосовно “історично-здійснюваного тут-буття народу” (М.Гайдеґґер). Загалом “успадковуване тлумачення” (М.Гайдеґґер), накреслений у поетичних досвідах національно-екзистенціальний тип тезаурусу, дозволяє з надійних (опертих на фундамент онтологічної герменевтики) позицій осягнути не лише глибинний, іманентний, національний сенс творчості Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко, а й інших передусім українських (хоча не лише їх) письменників-класиків, письменників-націотворців (І.Франка, Лесі Українки, В.Стефаника, Б.Лепкого, М.Рильського, Ю.Клена, Л.Мосендза, О.Ольжича, Т.Осьмачки, Б.Антоненка-Давидовича, А.Малишка, В.Барки, В.Симоненка, В.Стуса, Вал.Шевчука, Р.Іваничука, М.Вінграновського, П.Скунця, Б.Стельмаха, В.Герасим’юка та ін.). Це той сенс, на котрий вмотивовано орієнтується (так чи інакше) новітня українська література: П.Вольвач, М.Матіос, В.Медвідь, І.Павлюк, Є.Пашковський, В.Слапчук та ін. Художня спадщина Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко в сутнісних рисах відображає літературний процес ХІХ-ХХ століть, а тому її герменевтичне вивчення дає можливість не лише збагнути об’єднувальні націотворчі смислові ідеї, а й простежити в подальших історико-літературних роботах динаміку розвитку української літератури в підколоніальний період (зокрема детальніше зосередившись на ідеостилі, на неповторному в кожному із творчих досвідів). Крім того, виявлена національно-екзистенціальна система передсуджень (ота шевченківська “мудрость своя”) дозволяє уже в межах інших теоретико-методологічних студій окреслити органічні українській герменевтичній традиції гносеологічні концепти. Здійснена спроба вивчення українських класичних літературних досвідів крізь призму витлумачення в них національного сенсу екзистенціалів є лише одним із можливих шляхів дослідження діахронії української літературної герменевтики. Повинні б з’явитися інші дослідження цієї важливої проблеми. При цьому особливо важливо, щоб напрям цих та й інших літературознавчих пошуків (духовно-історичних, феноменологічних, психологічних, філологічних, міфопоетичних, христологічних, семіотичних тощо) не змінювався. Щоб спрямовував наукове мислення в простір інтерпретації постійний вектор, що виходить із власної герменевтичної традиції. Щоб не марними виявились сподівання українських учених старшого покоління, котрі слушно наголошують на тому, що “мусимо взорувати на світові виміри, але покладатися – на критерії, засади й традиції власної національної системи цінностей”. Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях: 1. Іванишин П.В. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні і прагматичні аспекти): Монографія. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – 308с. (13,48 др. арк.) 2. Іванишин П.В. Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2001. – 174с. (10,27 др. арк.) [рец.: Сеник Л. Тарас Шевченко і його творчість у світлі постмодернізму // Посвята: Літературно-мистецький збірник / За ред. Р.Лубківського. – Львів: Світ, 2003. – С.276-286. рец.: Клочек Г. Проблема Григорія Грабовича: момент істини // Дзеркало тижня. – 2003. – № 42 (467). – 1 листопада. – С.17. рец.: Фролова К. Це не наука, панове! // Літературна Україна. – 2004. – 26 лютого.] 3. Іванишин П.В. Поезія Петра Скунця (Художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя). – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2003. – 296с. (16,73 др. арк.) 4. Іванишин В., Іванишин П. Пізнання літературного твору: Методичний посібник для студентів і вчителів. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2003. – 80с. [у співавторстві з В.Іванишиним; дисертанту належить ідея видання, перший, другий та третій розділи] (4,04 др. арк.) 5. Іванишин П.В. Печать духу: національно-екзистенціальна Франкіана. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2006. – 96с. (4,65 др. арк.) 6. Книжка Стефанії Андрусів: ще раз про модус національної ідентичності [Одна із статей Петра Іванишина] // Слово і Час. – 2001. – № 7. – С.59-62. (0,3 др. арк.) 7. Іванишин П. Із спостережень над поетичною мовою Петра Скунця // Урок Української. – 2001. – № 8. – С.18-20. (0,5 др. арк.) 8. Іванишин П. Національно-екзистенційна методологія: герменевтична актуалізація // Слово і Час. – 2003. – №4. – С.33-45. (1 др. арк.) 9. Іванишин П. Грабович як міфотворець // Урок Української. – 2003. – №4. – С.17-25. (0,5 др. арк.) 10. Іванишин П. Зразки імперських типів літературної інтерпретації в “Орієнталізмі” Е.Саїда // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім.. І.Франка / Ред. кол. Т.Біленко (голов. ред.), М.Кашуба, В.Москалець, Н.Кушина та ін. – Дрогобич: НВЦ «Каменяр», 2003. – Вип. 11. – С.176-188. (0,5 др. арк.) 11. Іванишин П. Макроструктура літературного твору // Філологічні семінари. Література як стиль і спогад. – К.: ВПЦ «Київський університет»,2003. – Вип.6. – С.84-91. (0,5 др. арк.) 12. Іванишин П. Зміни потрібні, але які? (Національний імператив і методологічні засади освітянських реформ) // Урок Української. – 2004. – № 2. – С.39-41. (0,3 др. арк.) 13. Іванишин П. Політична герменевтика Д.Донцова і Є.Маланюка: теоретичні підстави експлікації // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. Праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2003. – Вип..7. – С.196-205. (0,5 др. арк.) 14. Іванишин П. Національно-екзистенціальні аспекти пострадянського літературознавства (на матеріалах публікацій у журналі “Слово і Час” за 2001 р.) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів,2003. – Вип. 11. – С.311-331. (1 др. арк.) 15. Іванишин П. Індивідуальність національна (мовностилістичні особливості поезії Петра Скунця) // Урок Української. – 2004. – №4. – С.26-29. (0,4 др. арк.) 16. Іванишин П. “Національний підхід” Є.Маланюка: теоретико-практичні аспекти художнього вираження // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України. – 2004. – Вип.8. – С.226-236. (0,5 др. арк.) 17. Іванишин П. Національний імператив та його вираження в поезії Є.Маланюка // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. 9. Пам’яті академіка Петра Хропка // Редкол.: П.П.Хропко (відп. ред.), С.С.Кіраль (відп. секретар), В.Ф.Погребенник, І.В.Савченко та ін. – К.: ІОЦ Держкомстату України. – 2004. – С.295-305. (0,5 др. арк.) 18. Іванишин П. Шевченкознавство чи україновбивство? (про міфотворців нетрадиційної орієнтації як продовжувачів антиукраїнської традиції) // Урок Української. – 2004. – №10. – С.2-6. (0,5 др. арк.) 19. Іванишин П. Іманентна українська методологія та літературна герменевтика: пропедевтика національно-екзистенціальної аналітики // Філологічні семінари: літературознавчі методології: критика і теорія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – С.76-83. (0,5 др. арк.) 20. Іванишин П. Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. – 2004. – Вип. 33. Теорія літератури та порівняльне літературознавство. – Част. 2. – С.191-198. (0,5 др. арк.) 21. Іванишин П. Герменевтичні основи новітнього літературознавства: теорія і практика // Слово і Час. – 2005. – № 1. – С.69-77. (0,8 др. арк.) 22. Іванишин П. Екзистенція нації в романі опору: націоцентричний підхід // Слово і Час. – 2005. – № 8. – С.75-81. (0,5 др. арк.) 23. Іванишин П. Національний сенс культурного діалогу // Слово і Час. – 2006. – №1. – С.85-89. (0,5 др. арк.) 24. Іванишин П. Два світогляди в період глобалізації: культурний імперіалізм і культурний націоналізм // Урок Української. – 2006. – № 7. – С.4-8. (0,5 др. арк.) 25. Іванишин П. Метод методологічної верифікації Івана Франка: національно-екзистенціальні аспекти // Українське літературознавство. Збірник наукових праць. – Вип. 68. – Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. – С.3-11. (0,5 др. арк.) Додаткові публікації 1. Іванишин П.В. Олег Ольжич – герольд нескореного покоління. – Дрогобич: ВФ “Відродження“, 1996. – 220с. (12,78 др. арк.) [рец.: Мушинка М. Лицар нескореного покоління. До 90-ліття від дня народження Олега Ольжича // Дзвін. – 1997. – № 10. – С.146-149.] 2. Іванишин П.В. Петро Скунць. Силует митця на тлі епохи. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 1999. – 216с. (12,6 др. арк.) 3. Іванишин П.В. Аберація християнства, або Культурний імперіалізм у шатах псевдохристології (основні аспекти національно-екзистенціального витлумачення): Монографія / Іл. Г.Доре. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – 268с. (11,58 др. арк.) 4. Іванишин П. Екзистенційне прочитання поеми Петра Скунця “На границі епох” // Визвольний шлях. – 2001. – Річник 54 (лютий). – С.64-86. (0,5 др. арк.) 5. Іванишин П. Національно-екзистенціальні передсудження як засіб подолання хибної інтерпретації // Збірник на пошану професора Марка Гольберга. – Дрогобич,2002. – С.52-63. (0,8 др. арк.) 6. Іванишин П. Художня герменевтика Івана Франка: пролегомени до христологічної інтерпретації // Франкознавчі студії. – Дрогобич: Вимір, 2002. – Вип. 2. – С.205-228. (1,23 др. арк.) 7. Іванишин П. Творчість Т.Шевченка як інтерпретаційний критерій в есеїстичній критиці Є.Маланюка // Молодь і ринок. – 2004. – № 2. – С.50-64. (0,5 др. арк.) 8. Іванишин П. Фальшування Т.Шевченка як спроба утвердження політичного міфу // Літературна Україна. – 2004. – 1 липня. – С.3. (0,5 др. арк.) 9. Іванишин П. Український предтеча: Тарас Шевченко, його людина і його імператив // Вісник УВКР. – 2005. – № 3. – С.9-12. (0,5 др. арк.) 10. Іванишин П. Перед обличчям істини, або Повернення на “поле бою” // Літературна Україна. – 2006. – 25 квітня. (0,5 др. арк.) |
