З’ясовано, що в існуючій на сьогодні фаховій літературі питання становлення дизайну в Харківському регіоні було висвітлено фрагментарно. Увага дослідників зосереджувалась насамперед на історії розвитку важкої промисловості та машинобудування. Творчість провідних засновників харківського дизайну розглядалась насамперед у контексті образотворчого мистецтва. Таким чином, загальнонауковий доробок стосовно обраної теми не відбиває повної картини особливостей розвитку дизайну Харківщини першої третині ХХ ст., що підтверджує необхідність реконструкції процесів, які відбувалися, та їх об’єктивного оцінювання. У дослідженні матеріалів щодо питань становлення дизайну Харківського регіону визначено три періоди:
– 1900–1930-ті роки: перехід від художньої до раціонально-прагматичної оцінки явищ, що відбувалися. Погляд на значення національної традиції обмежується у першому випадку демонстрацією формально-пластичних прийомів стилю модерн, у другому – ідеологічними позиціями; – 1960–1980-ті роки: переосмислення ролі матеріальної культури Харківського регіону. Художньо-естетичні аспекти розглядалися окремо від утилітарних та конструктивно-технологічних; – 1990–2005 роки: спроби осмислення національного чинника здебільшого в контексті вивчення творчості окремих майстрів. Виявлені структурні складники матеріальної культури Слобожанщини, що вплинули на мистецьку, художньо-проектну та промислову сфери Харківського регіону першої третини ХХ ст.:
– семантична складова, еволюціонуючи протягом довгого часу, продовжувала функціонувати в об’єктах мистецької, проектно-художньої діяльності у вигляді знакових схем, архетипічних образів, не втрачаючи смислового навантаження; – естетична складова, пов’язана з традиційними ремеслами, проявилася у структурній будові орнаментальних фракталів, колористичних та композиційних схемах через нерозривну низку понять «зміст–краса–користь», що сьогодні ототожнюється тріадою понять дизайну: «зміст–форма–функціональність»; – технологічна складова зумовила специфіку естетики ремісничого виробництва, притаманну конкретному регіону, зокрема колористичну гаму фарбників, техніку оздоблення та виготовлення речей, в яких також закладено принципи серійності, функціональності та конструктивності – найважливіших категорій сучасного дизайну. Доведено, що в першій третині ХХ ст. трансляція національного чинника у сферу промисловості та проектно-художньої діяльності відбувалася через професійно-художню освіту, теоретично-концептуальні та проектно-творчі розробки, в яких представники мистецької сфери, в першу чергу художники-авангардисти, неодноразово зверталися до традиційної матеріальної культури. Визначено, що специфіка українських варіацій загальноєвропейських стилів мистецтва та архітектури проявила себе по-різному: орнаментальність модерну яскравіше віддзеркалила прояви естетичного та семантичного, а авангард увібрав ознаки семантичного та технологічного складників. Установлено, що в процесі становлення дизайну в Харківському регіоні, а саме в його мистецькій, проектно-художній та промисловій сферах, національний чинник проявив себе неоднорідно. Найбільш активно виявилися його естетичний та семантичний аспекти у книжковій графіці, в плакаті, архітектурі. Семантичний та технологічний переважали у діяльності театральних художників та виробництві побутових речей. У виставковій справі національний чинник виразився найбільш яскраво у русі «народництва», а в галузі машинобудування візуальні ознаки національних традицій практично не виявлені. Доведено, що естетичне осмислення формотворчих принципів дизайну Харківського регіону на етапі його становлення відбувалося як в інженерно-технічному, так і в мистецькому середовищах. Перше спиралося на раціонально-аскетичні принципи у формотворенні продукції машинобудування, друге мало більш широке підґрунтя, що базувалося на художньо-філософських і концептуально-теоретичних підходах та свідомому прагненні трансформації національного надбання у сучасні форми. Зазначений процес зумовив особливості формування засад майбутнього українського дизайну як дихотомічного об’єкту з вираженими інтернаціональною та національною складовими. Дослідження підтверджує необхідність подолання стереотипного погляду на дизайн Харківського регіону першої третини ХХ ст. як виключно промислового та позбавленого національних ознак об’єкта. Регіональна ремісницька традиція у її естетичних, семантичних та технологічних аспектах, що мала вплив на розвиток дизайну Харківського регіону, постає одним із засобів національної ідентифікації в панорамному контексті загальноєвропейської матеріальної культури.
|