Анотація до роботи:

Микитюк З.В. Національні інноваційні системи як механізм підвищення конкурентоспроможності в перехідних економіках країн Центральної Європи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини – Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2008.

У дисертації обґрунтовані теоретичні передумови для становлення ІС країн «нових» членів ЄС і України та розкриті закономірності розростання ІП в умовах прискореної інтеграції країн ЦЄ до ЄС.

Оцінено стан та перспективи розвитку НІС держав з трансформаційною економікою у розрізі наукової та інфраструктурної компонент, визначені перспективні учасники НІС в країнах ЦЄ та Україні.

Обґрунтовано місце і роль держав у ІС, оцінено політику державних органів у середі її формування.

Розроблено рекомендації щодо вдосконалення системи державного регулювання розвитку ІД на системній основі.

У результаті дисертаційного дослідження було зроблено наступні висновки.

1. Особливістю сучасного етапу світового розвитку став перехід цивілізації від індустріального до постіндустріального суспільства, що було пов’язано, в першу чергу, з посиленням глобального впливу науки та технічних досягнень на всі сфери людського життя та знаковими технологічними зрушеннями, які викликали широкомасштабні соціально-економічні зміни. Сьогодні домінантою функціонування всіх господарських систем став ІП, який надзвичайно швидко трансформує виробництво, змінює якість соціально-економічних відносин, формує інноваційний тип економіки з особливим критерієм ефективності нагромадження – нагромадженням «інтелектуального капіталу».

2. Розвиток дифузії інновацій сформував господарські відносини інтеграційного типу, першоджерелом якого вважаються спеціалізація і кооперація праці в науково-технічній і виробничій діяльності. Як показує досвід країн ЦЄ, перехід до інноваційної моделі розвитку економіки відбувається за умов активізації процесів глобалізації. Для країн ЦЄ і України в умовах трансформування відкритої економіки інновації є джерелом якісних змін, спрямованих на поліпшення результатів суспільного виробництва та вдосконалення процесів забезпечення цілісності ІС нової якості, що складається з конфігурації старих і нових інноваційних елементів і вдосконаленої виробничої бази, здатної в кінцевому результаті значно підвищити рівень господарського розвитку на основі нагромадженого потенціалу.

3. З огляду на системний підхід, НІС – це сукупність взаємопов'язаних інститутів, призначених для того, щоб створювати, зберігати й передавати знання, навички й артефакти, що визначають нові технології. У класичній моделі НІС приватному сектору відводиться роль розробника технологій на основі власних досліджень і ринкового освоєння інновацій, а роль держави через полягає у підтримці фундаментальних досліджень і створенні інфраструктури та інституційних умов для підприємницької ІД. З методологічної точки зору, НІС становить собою аналітичний інструмент, який дозволяє своєчасно одержувати базову інформацію про стан ІД країни, а системний підхід до ІП на державному та регіональному рівнях дозволяє прогнозувати тенденції розвитку економіки як у регіональних, національних, так і у транснаціональних межах.

4. У рамках формування інноваційної моделі розвитку головним змістом НІС є її інноваційна політика, зосереджена на зміцненні та підтримці взаємозв’язків між усіма акторами в ІС і поліпшенні роботи інноваційної інфраструктури на базі дослідницької діяльності та прогресивного технологічного партнерства з урядом. За цих умов для країн ЦЄ, в яких економіки проходять активний трансформаційний процес, творча та регулююча роль держав повинна полягати в успішній розробці національної стратегії та механізмів інноваційного розвитку, що дозволить країнам в найближчий час уникнути будь-яких «провалів ринку».

5. Використавши апробовану європейськими розвинутими країнами модель експортно-орієнтованого розвитку, країни ЦЄ активно інтегрувалися у ЄС. Реалізація цієї моделі дозволила їм сконцентрувати власні внутрішні ресурси на найбільш перспективних за світовими стандартами напрямах виробництва, залучивши до модернізації своїх економік ПІІ від філій ТНК. Інвестиції від ТНК забезпечили їм стабільне нарощування інноваційного потенціалу. Загалом, економічні, технічні та інституційні умови переходу до інноваційної моделі в країнах ЦЄ на сучасному етапі сформовані без необхідної концептуальної основи, а інноваційний процес ще не набув безперервного характеру, який повинен охоплювати усі сфери економічної та соціальної діяльності.

6. В останні роки країнам ЦЄ вдалося наблизити свої ІС до середнього рівня ІС розвинутих держав за рахунок таких факторів, як: уніфікація власних законодавчих баз із стандартами ЄС; збереження потужних традицій в індустріальному виробництві; низька собівартість виробництва продукції; зростання ВВП за рахунок припливу ПІІ від ТНК; створення базових інноваційних інститутів; зміна структури фінансування розвитку інновацій за рахунок зростання власних і позичкових коштів; поступове збільшення обсягу експорту інноваційної продукції.

7. В економіках країн – «нових» членів ЄС уже сформовано більшість елементів підприємницького інноваційного середовища, проте ні масштаби, ні зміст їх діяльності не задовольняють уряди цих країн, які при цьому усвідомлюють невідповідність рівня розвитку власних ІС стандартам ЄС. У контексті прискореної інтеграції ІС країн ЦЄ до наукового простору ЄС їх основними проблемами стали суттєве відставання від розвинутих сусідів за часткою державних витрат на НДДКР, яка є у 3 рази меншою, нерозвиненість венчурного бізнесу, надзвичайно низький рівень капіталізації нових компаній, відсутність витрат бізнесу на НДДКР і мала питома вага поглинання інноваційної продукції всередині власних господарств. У такій ситуації головним завданням для держав ЦЄ стало забезпечення режиму стійкого наздоганяючого розвитку ІС з метою скорочення розриву з економічно-потужними сусідами. На даному етапі вони апробовують «нову комбіновану стратегію» розвитку ІС, яка поєднує в собі елементи як наздоганяючого, так і просунутого розвитку. Ця стратегія дає можливість країнам ЦЄ концентрувати зусилля на певних ключових високотехнологічних сферах, при одночасному продовженні наздоганяючого розвитку в інших сферах доти, доки відповідне низькоефективне індустріальне виробництво не удосконалиться за рахунок використання високих технологій.

8. Уряди країн ЦЄ усвідомили, що структурно-технологічні трансформації не повинні носити стихійного характеру, а повинні будуватися виключно на чітко вивіреній довгостроковій стратегії національної та промислової політики. За останні роки в цих країнах було прийнято основні документи щодо інноваційної політики, які закріпили курс на розширення вітчизняних баз зростання національної економіки з тим, щоб подолати слабкість національних інноваційних підприємств і зменшити залежність НІС від ТНК. В цих документах викладено напрями стратегій і програми розвитку національних інноваційних лідерів на базі великих підприємств, холдингів, високотехнологічного виробництва, яке має пріоритетне значення для формування національних ІС. Одночасно, країни докладають значних зусиль до збереження та відбудови все ще не до кінця втраченого науково-технічного потенціалу, закладають правові основи для регулювання наукової та інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності.

9. В Україні, так само як і в країнах ЦЄ, базові компоненти НІС об’єктивно існують. Її розвиток характеризується наступними позитивними зрушеннями: поступове збільшення бюджетного фінансування потреб науково-технічного розвитку; зростання споживчого попиту суб'єктів національної економіки на інноваційні продукти і знання; постійне підвищення доходів населення, що супроводжувалося приростом попиту на складну наукомістку продукцію; активізація участі вітчизняних виробників у конкуренції на зовнішніх ринках і поступове збільшення частки іноземних замовлень українським науковцям на виконання досліджень.

10. До основних проблем, які стримують розвиток повноцінної НІС, слід віднести несистемність державних заходів щодо реалізації вітчизняного інноваційного потенціалу, неналагодженість дійової системи пріоритетів у науково-технологічній сфері, а також відсутність на рівні держуправління чітко сформульованої стратегії інноваційного розвитку. В Україні процес створення інноваційної інфраструктури відбувся стихійно, за відсутності інноваційної моделі розвитку.

11. У НІС України сектор високотехнологічної промисловості залишився незатребуваним на ринку. З огляду на це, ІС України характеризується низькою ефективністю впливу вагомих результатів науки на їх технологічне застосування в бізнесі (10–12%), що знижує наукомісткісь промислового виробництва в Україні до 0,3 % та обмежує експортні можливості. В дисертації обґрунтовано, що значного вдосконалення потребує законодавство у сфері регулювання інтелектуальної власності, особливо такий вид захисту, як деклараційний патент на корисні моделі, та доведено, що пришвидшений розвиток ІТ сектору викликав гостру потребу у фахівцях у сфері інтелектуальної власності та трансферу технологій.

12. Оперативним завданням щодо підвищення затребуваності високотехнологічної промисловості доцільно визначити створення промислово-інноваційних кластерів – об’єднань великих промислових підприємств з дослідними установами, фінансовими групами та страховими компаніями у регіонах; залучення до створення бізнес-інкубаторів ВНЗ, які надаватимуть інноваторам консалтингові та матеріально технічні послуги.

13. В Україні постійно змінюються структура і функції головних органів управління ІД, що стало фактором гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку. У дисертації запропоновано схему реформування державного управління інноваційною сферою в рамках активного варіанта, який передбачає побудову системи державного управління ІД на принципах розділення відповідальності влади, а також розділення функцій адміністрування і фінансування. Для підвищення ефективності реформування державних органів доцільно запропонувати три пілотні програми: «Монолітна освіта» – єдина інноваційна базова та дистанційна освіта для різних категорій державних службовців; «Практична інфраструктура» – підвищення ефективності функціонування державних об'єктів інноваційної інфраструктури, оцінка діяльності державних інноваційних структур; «Міністерство науки і інновацій» – поступове об’єднання Міністерства освіти і науки з Державним Агентством України з інвестицій і інновацій та Українським державним центром науково-технічної та інноваційної експертизи (цей орган буде здатний ефективно здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері ІД та координацію реалізації національних пріоритетів інноваційного розвитку).

14. Для активізації співпраці науки, освіти і виробництва запропоновано схему створення «наукових айсбергів» – мережу з п’яти провідних університетів України в кожній науковій сфері, які мають здобути від держави статус «дослідних баз», готуватимуть кадри і проводитимуть наукові дослідження для «проривного» розвитку за групою з восьми визначених Урядом пріоритетних напрямів ІД. Окрім того, обрані ВНЗ виконуватимуть функцію інформаційних пунктів для студентів-підприємців, які бажають розпочати власну підприємницьку діяльність.

15. Подальше ефективне функціонування НІС України не можливе без якнайшвидшого вдосконалення нормативно-правової бази, послідовного та системного запровадження функціональних принципів державного управління ІД, включення усіх окремо існуючих на сьогодні елементів інноваційного розвитку в єдину ІС, яка б функціонувала активно і цілеспрямовано. Для здійснення цих завдань необхідно сформувати інноваційно-орієнтовану структуру національної економіки на базі перспективно-селективної науково-технічної політики; зміцнити стан організаційно-фінансової інфраструктури ІД за рахунок створення промислово-інноваційних кластерів; сформувати інноваційний резерв; звільнити найуспішніші інноваційні підприємства від місцевих податків на строк реалізації інноваційних проектів, а для підприємств, які виробляють інноваційну продукцію п’ятого та шостого технологічних укладів, – додатково збільшити ставку податкових пільг; сформувати бази з підготовки кадрів високої кваліфікації та менеджерів ІД для високотехнологічних галузей; на постійній основі підвищувати інноваційну культуру українського суспільства.

Публікації автора:

У провідних наукових фахових виданнях:

1. Микитюк З.В. Особливості розвитку вітчизняних науково-технічних та інноваційних структур / З.В.Микитюк // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : Наук. журн. – 2006. – № 2–4. – С. 197–212.

2. Микитюк З.В. Стратегічні напрями становлення інноваційної діяльності в пострадянських країнах / З.В.Микитюк // Збірник наукових праць / Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України; відп. ред. В.Є.Новицький. Вип. 50. – К. : ІСЕМВ НАН України, 2006. – С. 364–373.

3. Микитюк З.В. Науково-технічна співпраця України у технологічному просторі СНД / З.В.Микитюк // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право) : Наук. журн. – 2007. – № 1–2. – С. 364–373.

4. Микитюк З.В. Теоретичні засади управління інноваційними проектами / З.В.Микитюк // Формування ринкової економіки : Зб. наук. пр. Вип. 18. / ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. – К., 2007. – С. 202–213.

5. Микитюк З.В. Правові та інституційні проблеми побудови української національної інноваційної системи / З.В.Микитюк // Вісник КНУТД : Обладнання та системи управління, хімія та хімічні технології, проблеми світової економіки та управління, легка промисловість : Зб. наук. пр. Вип. 1(39) / Київський національний університет технологій і дизайну. – К., 2008. – С. 133–142.

В інших виданнях:

6. Микитюк З.В. Зміст та завдання держаної інноваційно-інвестиційної політики України / Шляхи євро інтеграції України: мат-ли наук. конф. Вип. 8. – К. : КиМУ, 2004. – С.121–124.

7. Микитюк З.В. Фундаментальні дослідження у сучасному інноваційному процесі: організація, ефективність, інтеграція / Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої революції : мат-ли наук. конф. Вип. 9. – К. : КиМУ, 2005. – С.212–218.

8. Микитюк З.В. Дослідження динаміки соціально-економічних циклів / Україна на шляху до європейської спільноти в умовах Помаранчевої революції : мат-ли наук. конф. Вип. 10. – К.: КиМУ, 2005. – С.105–110.

9. Микитюк З.В. Інноваційні стратегії в Центральній і Східній Європі / Україна в євроінтеграційному процесі проблеми і перспективи : мат-ли наук. конф. Вип. 11. – К. : КиМУ, 2006. – С. 162–166.

10. Микитюк З.В. Проблеми реалізації регіональної політики України / Україна в євро інтеграційних процесах: мат. наук. конф. Вип. 12. – К. : КиМУ, 2007. – С. 78–82.