У дисертації здійснено опис та пояснення мовленнєвої стратегії “натяк” (allusion) на матеріалі сучасної французької мови: сформульовано визначення натяку як ілокутивної маніпуляції, виділено ключову ознаку комунікативного ризику, запропоновано метод функціонального опису, здійснено аналіз практичних етапів і мовних засобів реалізації алюзивних стратегій спілкування. Проведена робота дає змогу зробити такі висновки: 1. Ознаки побудови та функціонування дискурсів, пов’язані з поняттям second degrй (“другий рівень” спілкування), мають тенденцію до поширення у сучасній французькій мові. Вони є частиною засобів непрямого інформування (indirectivitй). Частота та функціональність метамовних сигналів Allusion дозволяють говорити про існування семантичного поля понять, які корелюють з певним концептом теорії мовленнєвої діяльності. Йому притаманні чимала експресивність, інформаційна оригінальність та соціолінгвальна значущість. 2. Перегляд статусу натяку в мовознавчих дослідженнях останніх десятиліть дозволяє виділити два напрямки: а) семантичний підхід, який розглядає Allusion як феномен імпліцитного значення, та б) вивчення натяку в аспекті теорії мовленнєвих актів. Останній є основою для комплексного аналізу явища. 3. Дескриптивне визначення натяку ставить йому у відповідність ситуацію спілкування і вказує на ряд визначальних ознак такої ситуації: інтенціональність, небуквальність, вмотивованість, зрозумілість, нетривіальність. Аналіз прикладів вказує на потребу детальнішого тлумачення ознаки “вмотивованість”. 4. Натяк є категорією мовної прагматики, жодні структурні чи семантичні ознаки не є для нього визначальними. Як фрагмент вербального дискурсу і як одиниця мовлення, він корелює з мовленнєвим актом. Розглядаючи ілокутивну спрямованість актів натякання, ми констатували, що вони здійснюють непряму ілокуцію з ознаками комунікативного ризику (critiquer, accuser, menacer тощо). Ця ілокуція завжди виражена небуквально і достатньо неконвенційно. Таким чином, натяк визначається як мовленнєва стратегія ілокутивної маніпуляції, обумовленої комунікативним ризиком. 5. Метафора та інші риторичні фігури можуть бути засобами реалізації алюзивних стратегій. Іронія є іншим різновидом комунікативної стратегії, яка маніпулює ілокуціями і може співпадати з натяком за умови достатнього рівня небуквальності та ілокутивного ризику. Евфемізм обмежується функцією номінації і може бути лише одним із елементів алюзивної маніпуляції. 6. Первинною причиною, яка спонукає мовця до натякання, є соціолінгвальний фактор відповідальності за здійснення певних мовленнєвих актів. Елемент комунікативного ризику типових для натяку ілокутивів негативної оцінки, звинувачення, погрози тощо обумовлює її непряме “коректне” вираження. Ризикованість ілокуції визначається через можливість відповіді / реакції з силою accuser. Функції натякання відповідають ілокутивним силам висловлювань-натяків. 7. Проблема експлікації непрямих ілокутивних функцій за допомогою перформативних дієслів пояснюється відсутністю в мові експліцитних відповідників непрямих ілокуцій. Найпоширенішою є ілокутивна спрямованість “негативної оцінки” (critiquer). Похідною є риторична функція, яка надає додаткових конотацій висловлюванню, налагоджує мовленнєвий контакт (connivence). Прикладом є рекламний дискурс та середовище арго. У різних сферах мовленнєвої діяльності кількісна частка функцій натяку є різною. 8. Встановлено, що існує аналогічний зв’язок за рядом ознак між мовленнєвою практикою натякання і мовною грою. 9. Розгляд стратегічного аспекту Allusion дозволяє заперечити співіснування у висловлюванні двох функцій (буквальної та похідної), так як буквальна ілокуція не є кінцевою ланкою алюзивної стратегії, а лише засобом її здійснення. Ключовим чинником правильної інтепретації натяків є інтенція мовця, і жодний структурний чи семантичний засіб не може її переважати. Неможливість подвійної інтенції пояснює неможливість подвійної ілокуції та відмежовує натяк від двозначностей. Випадки мимовільних натяків, які трапляються в дискурсі як відхід від норми, також пояснюються через категорію інтенції, але з точки зору слухача. 10. Інтерпретація натяку завжди відбувається за планом: 1) Il dit X. 2) [En disant X] Il fait allusion а Y. 3) [En disant X et en faisant allusion а Y] Il veut dire Z. Цей план завжди ускладнений присутністю проміжної ланки Y, яка надає достатнього рівня небуквальності інтенції Z та забезпечує коректність буквальної ілокуції X. 11. Одним із поширених власне мовних засобів натякання є мовленнєвий повтор. Продуктивність цього прийому пояснюється ефектом аномалії, імплікативного потенціалу та економії при нетривіальному повторенні вербальних елементів дискурсу. 12. Аналіз суцільної вибірки вживання терміна allusion у контексті словника арготичної лексики підтверджує статус натяку як мовленнєвої стратегії та ознаку комунікативного ризику як визначальну. | 