Анотація до роботи:

Макушинська Г.П. Народна мудрість як фактор духовної єдності суспільства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2003.

Дисертацію присвячено соціально-філософському осмисленню та визначенню феномена мудрості. Обґрунтувано утвердження українською народною мудрістю свого духовно-діяльного потенціалу на шляху від душевного соціуму окремого індивіда до суспільного соціуму. Виявлено властиві українській народній свідомості потужні загальнолюдські духовні домінанти, озвучені у невичерпній кількості різножанрових мудрих максим. Запропоновано вирішення проблеми духовної єдності українського народу через проведення державної політики, спрямованої на народне самопізнання власної мудрості, яка презентує цілісність народу та його духовності та є його суспільним буттям.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності народної мудрості. Зважаючи на особливості емпірично-чуттєвої сенсуалістичної свідомості, властивої переважній більшості людей, у роботі поставлена мета різнобічно підійти до феномена мудрості як засобу і фактора безпосередньої духовної єдності українського суспільства. Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:

1. Базисом суспільного буття людей є спільні для них духовно-світоглядні установки свідомості, які мотивують їх індивідуальну і колективну поведінку впродовж тривалого часу, хоча матеріальне виробництво і культура повсякденного технологізованого побуту суттєво відрізнялась у різні періоди історії. Це дає підстави говорити про народ як духовно споріднену спільноту, що діє як суб’єкт історичного розвитку суспільства, забезпечуючи спадковість, цілісність, єдність його світоглядних підвалин і специфічність соціокультурного способу життєдіяльності.

2. Мудрість існує у вигляді констант історичного буття народу, є підтвердженням незаперечності його існування не лише у вигляді психофізіологічного тілесного стану, але й у вигляді об’єктивного духу минулих поколінь, який багато в чому визначає сучасне буття, є для нього визначальним і вирішальним. Ці влучні, стислі і зрозумілі максими організації індивідуального і сумісно-колективного, громадського способу життя конституюють людей у народ як органічну соціокультурну духовно споріднену спільноту.

3. Народна мудрість ґрунтується на принципі органічної суб’єкт-об’єктної єдності, чому сприяє специфіка світоглядних форм свідомості, для яких світ людської суб’єктивності є найпершим і найближчим об’єктом споглядання і предметом зацікавленого пізнавального дослідження, засобами яких реалізується і самопізнання, і становлення людини в її соціально-духовних онтологічних характеристиках. Звідси зміст її максим: вони філософічні на міфопоетичній священно-благоговійній сакрально-релігійній основі, яка не дозволяє абстрагування від себе, тому виконує мотиваційно-спонукальну функцію відносно поведінки індивіда.

4. Народна мудрість безпосередньо пов’язана з визначальними рисами народного характеру, особливості якого вона відтворює у невичерпній сукупності формулювань. Звідси наявність у її змістовній частині потужних загальнолюдських характеристик, основою яких є спільність психофізіологічних типів (архетипів), модифікаціями яких є соціальні характери, що відповідають специфіці суспільного буття кожного народу. Це дозволяє говорити про об’єктивний дух загальнолюдської історії як незаперечну усталену соціокультурну реальність, зміст якої є необхідною умовою створення загальносвітової цивілізації.

5. Зміст української народної мудрості багато в чому визначається одвічними рисами характеру українців, серед яких: внутрішня душевна суперечливість; щирість і сердечна відвертість; гостинність до “чужоземців” і прискіпливо-сварливе ставлення до “своїх”; героїчна звитяжність у воєнних діях і принизливе боягузтво у ставленні до влади; любов до рідної землі, історичної спадщини і невміння відстояти власну культуру у публічній громадській діяльності; схильність до глибоких метафізичних роздумів та міркувань і водночас крайнощі емпіризму і сенсуалізму; внутрішня душевна соціалізованість і схильність до індивідуалізму та егоцентризму при вирішенні суспільних проблем; віра у моністичне начало світоустрою і неприйняття моністичної дії закону, анархізм суб’єктивної волі; обожнення рідної мови і намагання виправдати відмову від використовування її в живому спілкуванні у поліетнічному середовищі; розвинене почуття побратимства, земляцтва та невміння піднятись до загальнонародної єдності; самокритичність і поблажливе ставлення до критики на адресу інших народів; ідеалізація минулого і критичність щодо сучасного; любов до життя і несприйняття хвороб і смерті; омріяна віра у торжество добра і наївна довірливість до романтизованих ідей та їх носіїв; самокритичність і водночас небажання взяти на себе провину; віра в нове, захопленість ним і надвичайна обережність і консерватизм у його впровадженні та інші.

6. Багатство душевного складу українського народу, його духовна енергія втілились у багатожанрові форми вираження мудрості, головними з яких є дума, легенда, балада, казка, пісня, прислів’я тощо. В них знайшов своє втілення багатовіковий досвід народу, його суперечлива доля, зумовлена як об’єктивними чинниками (геополітичне положення країни), так і суб’єктивними (драматичний душевний склад, вимірюваний різнобічними спрямуваннями інтересів, сподівань, ідеалів, недостатньо впорядкованих раціональним мисленням, тому визначених інтуїтивно, отже, не завжди прогнозованих).

7. Проблема, перед якою стоїть сучасне українське суспільство, полягає в тому, щоб воно самоідентифікувалось на основі знань про його власну історію, соціалізувалось і об’єдналось, виходячи з особливостей об’єктивного духу історичної мудрості пращурів, а не суб’єктивних конструкцій суб’єктів політичних партій. Вирішення проблеми консолідації – духовної єдності – українського народу вбачаємо у проведенні державної політики, яка б сприяла його самопізнанню, неможливому без того, щоб дати йому знання його власної історії, власного духу, власної мудрості, оскільки вона презентує цілісність народу і його духовності, обіймає її як його духовний соціум, є його суспільним буттям, яке має визначати індивідуальну свідомість нащадків.

Публікації автора:

Статті у фахових виданнях

1. Макушинська Г.П. Українська дума як спосіб народно-родового пізнання // Нова парадигма. Альманах наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ, 1999. – Вип. 13. – С. 61-70.

2. Макушинська Г.П. Духовні концентри свідомості як першооснова процесу загальнонародної самоідентифікації та розбудови правової держави. // Нова парадигма. Альманах наукових праць. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000. – Вип. 15. – С. 39-45.

3. Макушинська Г.П. Філософія як спосіб прояву народної любові до мудрості // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Вид-во “Просвіта”, 2001. – Вип. 11. – С. 155-157.

4. Макушинська Г.П. Індивідуалізм чи соціоцентрична індивідуальна гідність ? ( до питання мотиваційних домінант українського народного характеру) // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. – Запоріжжя, ЗДІА, 2002. – Вип. 11. – С.101 – 106.

Публікації в інших виданнях

5. Макушинська Г.П. Специфічні особливості українського світосприймання (на матеріалі творчої та епістолярної спадщини Т.Г.Шевченка) // Психолого-педагогічне забезпечення навчально-професійної діяльності. Збір. наук. праць Запорізьк. обл. ІВВ. - Запоріжжя: ІВВ, 1998. – Вип. 10. – С.150-156.

6. Макушинська Г.П. До проблеми національної ідентифікації // Духовність українства: Збірник наукових праць. – Житомир: Ред-вид. відділ ЖДПУ, 2002. – Вип.4.– С.44 – 48.

7. Макушинська Г.П. Українська дума як вияв національного духу // Професійне становлення педагогічних працівників: Збірник наукових праць за матеріалами міжрегіональної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 25-26 листопада 1997 р.). – Запоріжжя: Запорізький обласний інститут удосконалення вчителів, 1997. – Вип. 5. – С.216-221.

8. Макушинська Г.П Морально-правові домінанти духовності українського народу: ретроспектива і сучасність // Вісник технологічного університету Поділля./ За матеріалами Міжнародної наукової конференції “Україна на межі тисячоліть: міжнародні відносини, право, історія, культура у зв’язках із християнською традицією (Хмельницький, 12 –14 жовтня 1999 р.).– Хмельницький: ТУП, 1999. – № 6. – С. 16 –18.

9. Макушинська Г.П. Осмислення норм християнської моралі в процесі становлення української національної свідомості напередодні ІІІ тисячоліття // Філософські, культурологічні, релігієзнавчі аспекти осмислення сучасного світу та їх науково-методичне значення. Тези доп. Всеукр. наук.- метод. конф.(Запоріжжя, 22-25 вересня 1999 р.). – Запоріжжя: ЗДІА, 2000. – Вип.1.– С. 267-273.

10. Макушинська Г.П Духовна самозреченість національної свідомості: причини та наслідки // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука: Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Ідеологія державотворення та суспільствознавча наука", присвяченій 10-річчю незалежності України (Запоріжжя, 31 травня 2001 р.). – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – С. 88-92.