Анотація до роботи:
Сірук В.Г. Наративні структури в українській новелістиці 80-90-х років ХХ ст. (типологія та внутрішньотекстові моделі). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.06 – теорія літератури.– Інститут літератури ім. Т.Г Шевченка НАН України.– К., 2003. У дисертації досліджується проблема наративної структури епічного твору в аспекті комунікативної абстракції художніх висловлювань. Задана тенденційність з’ясовується на основі буттєво-онтологічної аналітики наративу й функціональності мінімальних розповідних одиниць. Способи організації й буття розповідних текстів “малої” прози генерації всімдесятників моделюються як центричні й ацентричні, лінійні й нелінійні типи, традиційні й нетрадиційні види наративних структур. Запропоновано безфабульні художні тексти означувати як наративну структуру із квазіісторією, або мінімумом буття. Докладно з’ясовується функціональність категорій “персонаж”, “герой”, “актор”, “актант”, що кваліфікуються як елементи-підструктури у виявлених типах наративних структур. Авторська система вісімдесятників прочитується шляхом залучення матеріальної субстанції – знака, що дає змогу означити художньо-естетичні орієнтири цього покоління. Розкриттю наративного потенціалу прозових творів малого жанру сприяють виокремлені нюансові особливості розповідних інстанцій на відповідних рівнях художньої комунікації. | 