Проведене дослідження теоретичних і практичних засад наповнення місцевих бюджетів в умовах розширення бюджетних прав органів місцевого самоврядування дало можливість сформулювати низку узагальнень, висновків та пропозицій. Враховуючи результати теоретичних досліджень, сутність місцевих бюджетів доцільно розглядати з урахуванням комплексного підходу. З одного боку, місцеві бюджети – це теоретична абстракція; (об’єктивне економічне поняття), яка є складовою категорії фінансів і відображає частину грошових відносин, пов’язаних із перерозподілом ВВП з метою формування централізованих фондів грошових коштів органів місцевого самоврядування для забезпечення виконання власних і делегованих повноважень. З другого боку, матеріальним вираженням цієї категорії за змістом є централізовані грошові фонди місцевого самоврядування, за формою – основні фінансові плани органів місцевого самоврядування, за організаційною побудовою – ланки бюджетної системи, які структуровані і взаємозв’язані між собою, за правовою ознакою – основними нормативними актами органів місцевого самоврядування.
2. Вирішення стратегічних завдань реформування процесу наповнення місцевих бюджетів в умовах розширення бюджетних прав органів місцевого самоврядування відповідно до зобов’язань, взятих Україною перед Європейським співтовариством, та основних засад адміністративної реформи у державі можливе, на думку автора, за умови комплексного розв’язання таких найважливіших загальнодержавних проблем: внесення відповідних коректив та забезпечення якісного виконання заходів, пов’язаних із проведенням адміністративно-територіальної реформи; оптимальний розподіл фінансових повноважень між центром і регіонами та фіскальна децентралізація; запровадження практики стратегічного бюджетного планування і прогнозування регіонального розвитку у тісному взаємозв’язку із загальнодержавним бюджетним плануванням і прогнозуванням. 3. Проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні повинно бути пов’язане з формуванням нової оптимальної структури макрорегіонів, побудованої на принципах фінансової економічної єдності адміністративно-територіальних утворень, що входять до кожного регіону. Новостворені макрорегіони могли б стати об’єктами стратегічного планування і програмування соціально-економічного розвитку і бюджету держави, фінансового вирівнювання, основою для виділення податкових і бюджетних округів. Це дало б можливість: 3.1. Перейти на трьохрівневу модель бюджетної системи: загальнодержавний, макрорегіональний та мікрорівень, сформулювати на кожному рівні чіткі завдання та механізми реалізації бюджетної політики. 3.2. Створити дієву систему бюджетного моніторингу, яка базуватиметься на достовірній усесторонній аналітичній базі стосовно наявної дохідної бази, фінансових можливостей та усіх каналів руху бюджетних коштів. Такий моніторинг, на думку автора, дасть можливість органам державної виконавчої влади, місцевого самоврядування проводити систематичне спостереження за станом наповнення всіх бюджетів і використання бюджетних коштів на відповідних територіях, оцінювати рівень міжбюджетних відносин, результати роботи представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування стосовно зміцнення власної дохідної бази та покращення стану справ щодо виконання податкових зобов’язань, мобілізації податкових і неподаткових надходжень. 3.3. Результати бюджетного моніторингу можна використати при проведенні бюджетної паспортизації регіонів і територіальних громад, яку автор пропонує здійснювати паралельно із податковою паспортизацією регіонів. 4. Важливою загальнодержавною проблемою, без вирішення якої, на думку автора, неможливо реформувати процес наповнення місцевих бюджетів, є оптимізація розподілу фінансових повноважень між центром і регіонами та фіскальна децентралізація. Ця проблема включає комплекс взаємозв’язаних між собою питань, зокрема: формулювання з боку держави чіткого переліку функцій, прав, обов’язків, відповідальності, які у законодавчому порядку закріплюються безпосередньо за вищими органами державної влади та управління, регіональними владними структурами, а також органами місцевого самоврядування кожного рівня окремо; забезпечення територіальної справедливості в оподаткуванні; перетворення територіальних громад із об’єктів у суб’єкти розвитку; зміна підходів держави до розподілу доходів і видатків між державним, регіональними і місцевими бюджетами; реформування місцевого оподаткування; удосконалення міжбюджетних відносин. 5. На основі проведеного дослідження пропонуємо переглянути принципові підходи до розподілу податкових і неподаткових надходжень між окремими ланками бюджетної системи. До місцевих податків автор відносить: податок на доходи фізичних осіб; збори за спеціальні використання природних ресурсів, зокрема, збір за спеціальне використання місцевих ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, платежі за користування надрами, плату за землю; податки на власність. 6. З метою збільшення обсягів власних надходжень та їхньої частки у доходах місцевих бюджетів, на думку автора, доцільно: 6.1. Створити умови для розширення податкової бази адміністративно-територіальних форсувань. Для цього необхідно: 6.2. Розширити перелік місцевих податків і зборів, збільшити їх кількість принаймні до 40, при цьому 8-10 місцевих податків і зборів мають бути обов’язковими для введення, а інші 30 – рекомендовані за наявністю відповідної бази оподаткування за рахунок: 6.2.1. Введення місцевих екологічних податків і зборів, окремих місцевих акцизів, податків на цінні папери, на приріст капіталу, за організацію гастрольної діяльності, за розміщення офісів у центральній частині міста або у приміщеннях, що відносяться до історичних пам’яток архітектури, зборів на прибирання й освітлення вулиць, утилізацію сміття і побутових відходів, зборів на впорядкування парків, скверів, зон відпочинку, кладовищ. 6.2.2. Встановлення територіальних надбавок до місцевих податків і зборів виходячи з місцевих особливостей (галузевої, територіальної структури виробництва, соціальні інфраструктури, екологічного стану). 6.2.3. Запровадження місцевих надбавок до роздрібних цін у торгових організаціях, а також надбавок до цін за надання послуг. Встановивши такі надбавки у розмірі 1 відсотка до роздрібної ціни товару чи ціни за послугу до місцевих бюджетів можна додатково мобілізувати у межах держави до 2 млрд. грн. надходжень. 6.2.4. Введення податку на нерухоме майно. 7. З метою удосконалення міжбюджетних відносин, на думку автора, доцільно: 7.1. Реалізувати наукові підходи до організації міжбюджетних відносин з таким розрахунком, щоб забезпечити збіг тих економічних суб’єктів, які несуть тягар витрат, пов’язаних з їхнім фінансуванням, сплачуючи податки і тих, які приймають самостійні рішення щодо їхнього надання. 7.2. З метою попередження споживацьких настроїв окремих органів місцевого самоврядування і небажання шукати додаткових резервів зростання власних доходів автор вважає доцільним при організації міжбюджетних відносин використовувати інструменти стимулювання економічного зростання адміністративно-територіальних формувань, зацікавлювати органи місцевого самоврядування у збільшенні власних податкових і неподаткових надходжень. 7.3. Удосконалювати методичні підходи до формульних розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів, забезпечуючи скорочення їхньої частки у якості субвенції. 8. Важливим напрямом удосконалення наповнення місцевих бюджетів вважаємо застосування новітніх технологій планування та прогнозування податкових надходжень з використанням економетричних моделей. Запропонована у дисертації методика прогнозування дає можливість розрахувати обсяги надходжень до бюджету на перспективу з урахуванням різних чинників та їхньої можливої зміни. |