1. Дослідження акцентуації іменників, засвідчених у поезії Володимира Сосюри, передбачає їх структуризацію та систематизацію за граматичними, морфемними та акцентуаційними ознаками, що дає можливість визначити їх акцентні типи. 2. Непохідні іменники чоловічого роду, утворюючи п’ять акцентних типів, здебільшого характеризуються літературним наголошенням. Значна частина слів (переважно односкладових) уживається з нерухомим кореневим наголосом у словоформах однини й множини. Невеликій кількості зареєстрованих лексем властиві акцентні варіанти, які зумовлені дією тенденції до акцентно-числового протиставлення і не завжди відповідають нормі сучасної української літературної мови і пояснюються індивідуальними особливостями функціонально-стилістичного навантаження, що є засобом відображення поетично-образного світу Володимира Сосюри. Непохідні іменники жіночого роду складають вісім акцентних типів. Їх наголошення найчастіше становить норму. Лексеми, що мають нерухомий флексійний наголос у словоформах однини та нерухомий кореневий - у множині (восьмий акцентний тип), характеризується двояким наголосом. Причина зазначених вагань зумовлена дією тенденції до вирівняння наголошування відмінкових форм не тільки в однині, але й у множині, в результаті чого в українській мові розвинулась акцентна варіантність, а також специфікою поетичної ритмомелодики та рими. Здебільшого авторське наголошення не суперечить нормі сучасного українського літературного наголосу, що свідчить про певну завершеність акцентних змін. Значна частина непохідних іменників середнього роду, що утворюють чотири акцентних типи, побутує в аналізованому поетичному мовленні із здавна розвинутою варіантністю в акцентуванні. Це явище зумовлене дією тенденції до акцентуаційного протиставлення форм називного-знахідного відмінків множини і родового відмінка однини, художньо-поетичними особливостями авторської версифікації, а також впливами діалектного мовлення. Більшість варіантів, засвідчених у досліджуваному поетичному мовленні (перший, третій, четвертий акцентні типи), є нормативними. Непохідні іменники pluralia tantum складають три акцентних типи. Лексемам першого і другого типів властиве нерухоме кореневе та флексійне наголошення, яке характерне всім словоформам і є нормативним. З варіантною акцентуацією побутують деякі множинні іменники третього типу, які історично мають рухомий наголос. Такі акцентні вагання пояснюються особливостями ритмомелодики вірша. 3. У префіксальних іменниках чоловічого роду подвійне наголошення спостерігається у першому акцентному типі. Воно зумовлене переміщенням наголосу з префікса на корінь. Варіантне акцентування простежується також в іменниках інших типів (другий і третій), у яких зазначений наголос не був первісним. Засвідчена акцентна рухомість пояснюється історичними обставинами розвитку системи наголосу української мови, а саме – виникненням нового (кореневого) наголошення, а також своєрідністю авторської версифікації, особливостями семантичного навантаження наголосу, що не завжди відповідає літературній нормі. Префіксальні лексеми жіночого роду, що побутують у поезії Володимира Сосюри, складають три акцентних типи. Більшості іменників (першого і другого типів) не властиві акцентні варіанти. Вони наголошуються відповідно до норми. Низці словоформ, що утворюють третій акцентний тип, характерна акцентна двоякість, а саме – наголошення кореня і флексії або префікса і флексії, зумовлене особливостями авторської ритмомелодики, специфікою рими. Засвідчена варіантність є унормованою. Префіксальні іменники середнього роду вживаються зі стабільним кореневим наголошенням, що відповідає літературній нормі. Нерухоме акцентування (тільки префікса) властиве для префіксальних лексем pluralia tantum. 4. Префіксально-суфіксальні іменники чоловічого роду складають чотири акцентних типи. Більшість лексем наголошується відповідно до літературної норми, характеризуючись уніфікованим наголосом. Виявлена акцентна двоякість (лексеми другого і четвертого типів) зумовлена специфікою авторської версифікації, а також рухомістю наголосу, яка вважається нормативною і дотепер спостерігається у сучасній українській літературній мові. Поетичне наголошення префіксально-суфіксальних іменників жіночого роду не є однорідним. Низка лексем другого і третього акцентних типів у певних словоформах однини і множини засвідчується у поетичному мовленні Володимира Сосюри з двояким наголосом. Уживання варіантного наголошування зумовлене авторськими потребами: рима, ритмомелодика тощо. Така акцентуація вважається нормативною, оскільки процес стабілізації наголосу в цих типах не завершився. Решта слів, у тому числі й першого акцентного типу, характеризується усталеним наголосом, що відповідає сучасній українській літературній нормі. Префіксально-суфіксальні іменники середнього роду, утворюючи три акцентних типи (префіксально-, коренево- та суфіксальнонаголошені), вживаються з нормативним наголосом в усіх відмінкових формах однини й множини. Зареєстровані випадки акцентної двоякості пояснюються ритмомелодійною специфікою побудови вірша. Префіксально-суфіксальні іменники pluralia tantum малопоширені у поетичному мовленні Володимира Сосюри. Вони не утворюють акцентного типу, тому схарактеризувати особливості їх наголошування у відмінково-числовому аспекті важко. 5. Суфіксальні іменники чоловічого роду об’єднуються в чотири акцентних типи. Лексеми другого і третього типів засвідчені з усталеним наголосом, який відповідає нормі. При наголошенні іменників першого і четвертого акцентних типів відзначено акцентну варіантність. У низці відмінково-числових словоформ простежується переміщення наголосу, зумовлене авторськими стилістичними особливостями та специфікою рими. Подвійне наголошування деяких суфіксальних іменників четвертого акцентного типу має історичне походження. У поезії Володимира Сосюри воно може пояснюватись певними версифікаційними обставинами, наприклад, потребою збереження ритмомелодійного малюнку вірша. Однак такий наголос не завжди є нормативним. Суфіксальні іменники жіночого роду вживаються у поезії Володимира Сосюри з неоднорідним наголошенням. Вони утворюють п’ять акцентних типів. З нормативним наголосом вживаються всі зазначені лексеми четвертого типу та деякі з тих, що складають другий. Виняток становлять слова, які семантично диференціюються за допомогою наголошування. Зареєстровані акцентні відхилення іменників інших типів пояснюються специфікою авторської версифікації. Так, у низці лексем засвідчено збереження подвійного наголошення в усіх відмінково-числових формах, природа якого зумовлена ритмомелодикою вірша, впливом діалектного (територіального) мовлення, особливостями рими. Подібна рухомість наголосу в межах розвитку акцентної системи може зумовлюватись дією тенденції до його уніфікації на певній морфемі, однак обставини авторського вибору саме такого наголошування не завжди можуть бути правильно визначені. Суфіксальні іменники середнього роду, утворюючи три акцентних типи, відзначаються нормативним наголошуванням більшості засвідчених лексем. У поодиноких випадках зафіксовано акцентну двоякість, авторський наголос, що найчастіше зумовлено ритмомелодикою вірша. Суфіксальні іменники pluralia tantum складають два акцентних типи і здебільшого наголошуються відповідно до літературної норми. 6. Більшість іменників усіх родів побутує в поезії Володимира Сосюри із наголошуванням, яке відповідає сучасній літературній нормі. Проведене дослідження підтверджує використання сучасних акцентних норм у поетичному мовленні та обґрунтовує закономірності становлення і розвитку системи наголошування сучасної української літературної мови. |