У дисертації відповідно до її мети, завдань і гіпотези здійснено теоретичний аналіз та експериментальне дослідження проблеми використання музеїв педагогічного профілю у професійній підготовці майбутніх учителів. Одержані в процесі наукового пошуку результати дозволяють зробити такі висновки. 1. На підставі вивчення теоретико-методологічних, психолого-педагогічних й організаційно-змістових питань професійної підготовки майбутніх учителів установлено, що освітнє середовище вищого педагогічного навчального закладу і музеї педагогічного профілю як його компонент є одним із дієвих зовнішніх факторів підвищення ефективності професійної підготовки студентів. У результаті вивчення стану розробленості в педагогічній теорії і практиці проблеми використання музеїв педагогічного профілю для професійної підготовки майбутніх учителів: а) уточнено сутність поняття “музеї педагогічного профілю”: це культурно-освітні осередки, призначені для збереження, вивчення й використання предметів, які мають органічний зв’язок із педагогічними науками, освітньою галуззю й педагогічною діяльністю; б) з’ясовано, що становлення педагогічного музейництва відбулося наприкінці XVІІІ століття в університетах Європи й пов’язане з практичними потребами організації навчального процесу; в) розкрито особливості діяльності музеїв педагогічного профілю: органічний зв’язок із педагогічними науками й діяльністю, чітке спрямування на вирішення освітніх завдань та орієнтація на конкретну аудиторію; педагогічна цінність й освітнє призначення колекцій і врахування педагогічних принципів у створенні експозиції; надання членам своєї аудиторії реальної можливості стати учасниками музейної роботи; г) розподілено основні види музеїв педагогічного профілю на чотири групи: власне педагогічні музеї; музеї освіти як галузі; спеціалізовані музеї (за фахом педагогічної діяльності); комплексні музеї; д) виявлено специфічні функції музеїв педагогічного профілю, пов’язані з професійною підготовкою майбутніх учителів: популяризація педагогічної культури та посилення професійної спрямованості студентів; удосконалення навчальної роботи; активізація науково-дослідницької роботи; надання допомоги у вирішенні питань виховання студентів; забезпечення спеціальної підготовки до музейно-педагогічної діяльності у школі; Визначено поняття “музейно-педагогічна компетентність” як інтегративне особистісне утворення – сполучення теоретичних знань, практичних умінь, професійно значущих якостей та досвіду, що забезпечують готовність до здійснення музейно-педагогічної діяльності у школі. Музейно-педагогічна компетентність передбачає загальну педагогічну компетентність, музейну культуру, теоретичні музейно-педагогічні знання і практичні уміння. 2. Теоретично обґрунтовано систему використання музеїв педагогічного профілю для професійної підготовки майбутніх учителів як комплекс аудиторних і позааудиторних видів діяльності, спеціально організованих у музеях (котрі є невід’ємним компонентом освітнього середовища вищого педагогічного навчального закладу) з метою підвищення ефективності професійної підготовки майбутніх учителів. Систему побудовано на основних видах діяльності у вищій школі (навчальній, науковій, виховній) та специфічній музейній роботі в музеях вищого педагогічного навчального закладу. 3. Розроблено технологію впровадження системи використання музеїв педагогічного профілю у професійну підготовку майбутніх учителів. Це комплексна, поетапна і систематична реалізація педагогічно доцільних заходів (форм, методів і прийомів). 4. Дослідно-експериментальним впровадженням технології доведено, що розроблена система використання музеїв педагогічного профілю сприяє підвищенню ефективності професійної підготовки майбутніх учителів, а саме: а) позитивним змінам у характері мотивації студентів експериментальної групи до навчальної й науково-дослідницької діяльності в університеті; поглибленню їх інтересу до досягнень національної і світової культури (зокрема й педагогічної) та потреби в саморозвитку; розширенню кругозору; підвищенню якості знань із фахових дисциплін; б) ефективному формуванню готовності майбутніх учителів до музейно-педагогічної діяльності у школі (кількість студентів, які мають високий рівень музейно-педагогічної компетентності, в експериментальній групі 34 %, у контрольній – 0 %; достатній рівень в експериментальній групі – 40,8%, у контрольній – 13,2 %); в) поліпшенню успішності, позитивним зрушенням у формуванні якостей особистості майбутнього вчителя (зокрема і професійно значущих) та розвитку адекватності самооцінки у студентів експериментальної групи, а також емоційному задоволенню учасників педагогічного процесу. Одержані позитивні зміни детерміновані такими характерними особливостями технології впровадження системи використання музеїв педагогічного профілю у професійну підготовку майбутніх учителів, як дослідницька й творчо-пошукова позиція студентів; суб’єкт-суб’єктна педагогічна взаємодія; послідовність мотиваційно-орієнтувального, регулятивно-процесуального і рефлексивно-творчого етапів. 5. Підготовлено науково-методичні матеріали з використання музеїв педагогічного профілю у вищих педагогічних навчальних закладах. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів цієї багатогранної проблеми. Подальших наукових пошуків потребують питання професійної підготовки майбутніх учителів конкретних спеціальностей із використанням музейного компонента, а також аспекти технологічного забезпечення викладання у вищих педагогічних навчальних закладах спеціальних дисциплін музейно-педагогічного спрямування, зокрема курсу “Музейна педагогіка”. |