Словесний портрет є різновидом композиційно-мовленнєвої форми “опис”, який в художньому тексті реалізує два завдання одночасно: здійснює функцію представлення персонажа і відображає авторське ставлення до нього. У дисертації портрет персонажа розглядається як художній образ людини, репрезентований
в описах її зовнішності (обличчя, фігури, одягу), внутрішнього світу (характеру, здібностей тощо), а також невербальної поведінки (жестів, міміки, постав). Створення портрета персонажа в іспанській художній літературі
ХІХ-ХХ століть здійснюється комплексно: 1) з одного боку, через ужиток оцінної лексики: а) на позначення зовнішньої привабливості людини з позитивними конотаціями; б) на позначення якостей особи у відповідності до національно-культурних стереотипів; 2) з іншого боку, через ужиток: а) соматичної лексики, яка називає тіло людини та його частини; б) вестиальної лексики на позначення одягу та взуття; в) кінетичної лексики, яка описує міміку та жести; 3) а також, через ужиток образно-стилістичних засобів (епітетів, метафор, метонімій, порівнянь, алюзій тощо). Досліджений матеріал показав, що для створення чоловічих та жіночих образів в іспанських художніх творах ХІХ століття письменники залучають переважно мовностилістичні засоби на позначення загального вигляду, ідеальної краси, мужності та величі як позитивних якостей людини. У портретних описах героїв іспанських письменників ХХ століття виявлено образно-стилістичні засоби, які характеризують як позитивні, так і негативні зовнішні та внутрішні якості дійових осіб. Взаємодія зазначених лексичних та образно-стилістичних засобів на позначення персонажа відбивається у базових схемах портретів дійових осіб, при дослідженні яких нами були встановлені такі закономірності. У творах іспанських письменників ХІХ-ХХ століття спільними схемами зображення героїв є: деталі обличчя + враження від зовнішності і загальний вигляд дійової особи + одяг. Протилежні тенденції до використання схем-опису персонажів типу внутрішній світ людини; зовнішні обставини життя; характер персонажа + загальний вигляд простежуються у творах іспанських авторів ХІХ століття, що зумовлено не лише літературною течією або ідейно-естетичним напрямом художнього твору, але й також індивідуально-художнім стилем письменників досліджуваного періоду. В портретних описах дійових осіб іспанських авторів різних літературних течій ХІХ-ХХ століття спостерігаються тенденції до створення індивідуальних портретів – зосереджених на одній людині; групових – при акцентуванні спільних та диференційних ознак зовнішності декількох дійових осіб; розпорошених – при поетапному зображенні героїв; компактних – при стислій, одноразовій характеристиці; статичних – при змалюванні незмінного вигляду персонажів та динамічних – при описі трансформацій зовнішності таабо міміки героїв, що уможливлює використання різних мовностилістичних засобів у формуванні словесного портрета персонажа в художньому тексті. Подальші наукові розвідки з даної проблематики можуть бути спрямованими на аналіз найуживаніших засобів та форм портретної репрезентації персонажа в творах різних літературних жанрів та епох. Перспективним видається проведення зіставного аналізу творів XV-XVIII століть, коли іспанська мова набуває національного змісту та колориту. |
