Анотація до роботи:

1. Лукьянова А.В. Приемы создания экспрессии в романе Ф.М. Достоевского „Униженные и оскорбленные” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С. Сковороди. – Сер.: Літературознавство. – Вип. 2 (31). – Харків: ХДПУ, 2002. – С. 69 – 75.

2. Лукьянова А.В. Доминирующие мотивы в романе Ф.М. Достоевского „Униженные и оскорбленные”// Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Вип. XXIII. – Херсон: ХДУ, 2003. – С. 255 – 260.

3. Лукьянова А.В. Стилистическая структура диалога в романе Ф.М. Достоевского „Униженные и оскорбленные”// Вісник Харківського національного університету. – Сер.: Філологія. – 2003. – № 595. – Вип. 38. – С.141 – 145.

4. Лукьянова А.В Стилистико-речевая структура пейзажа в романе Ф.М. Достоевского „Униженные и оскорбленные” // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. – Сер.: Літературознавство. – Вип.1 (37). – Харків: ХДПУ, 2004. – С. 54 – 59.

5. Лукьянова А.В. Конвергенции в романе Ф.М. Достоевского «Униженные и оскорбленные» // Русская филология. Украинский вестник. – 2004. – № 1-2. – С. 25 – 30.

6. Лукьянова А.В. Приемы субъективации повествования в романе Ф.М. Достоевского „Униженные и оскорбленные” // Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова та суспільство: Зб. наукових праць / За ред. Л.О.Кудрявцевої. – К.: Київський університет, 2004. – С. 335 – 340.

АНОТАЦІЇ

Лук’янова Г.В. Мовностилістична організація роману Ф.М. Достоєвського „Принижені і зневажені”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.02 – російська мова. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Харків, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню мовностилістичної організації роману Ф.М. Достоєвського „Принижені і зневажені”. У роботі виявлено і стилістично інтерпретовано різні іпостасі суб`єкта оповіді, позиції, які він займає, виконувані ним ролі; всебічно розглянуто мовностилістичні елементи тексту роману, що знаходяться у тісному зв’язку з тією чи іншою позицією оповідача; виділено й схарактеризовано різні типи суб`єктивації оповіді; проаналізовано конвергенції у тексті роману, визначено їхні стилістичні функції.

Під час аналізу стилістичної структури роману встановлено взаємодію сентиментальних форм із поетикою натуральної школи; з’ясовано мовно-стилістичні форми відтворення образів персонажів у романі „Принижені і зневажені”, виявлено характерні для індивідуального стилю Достоєвського прийоми зображення почуттів і настроїв героїв у їх змінах і суперечностях.

1. Зображення в романі проходить через образ оповідача як проміжну “призму” між автором і відтворюваною дійсністю. У творі представлений достовірний персоніфікований (дієгетичний) рефлектуючий оповідач. Важливою особливістю оповідного стилю “Принижених і зневажених ” є рухливість позицій оповідача, з яких висвітлюється художня дійсність. Позиція безпосереднього спостерігача, учасника подій, поєднується з позицією стороннього спостерігача, обмеженого у своїх знаннях та можливостях. Розширення сфери бачення і обсягу знань оповідача приводить до формування позиції, близької до всевідання. Художнє “Я” роману – образ складної, емоційно ламкої структури, котрий постійно переходить з одної емоційно-стилістичної площини в іншу.

2. У “Принижених і зневажених” домінує суб’єктивована оповідь. Суб’єктивація оповіді в романі здійснюється за участю цілого комплексу стилістичних прийомів, що визначають індивідуальну своєрідність словесно-художньої структури досліджуваного твору. Це риторичні й медитативні запитання, емоційні вигуки оповідача, ліричні “фрагменти”, звертання до читача, подвійні описи, конструкції, побудовані за принципом суб’єктно-експресивного словорозташуванням, фрази з інверсованим порядком слів, конструкції з “розтягненою” першою частиною, зрештою, включені в оповідь мовні засоби для передачі точки зору персонажа, забарвлені його суб’єктивною експресією.

3. У романі простежується оригінальний синтез сентиментальних та “натуралістичних” форм, їх перетворення в структурі нового словесно-естетичного цілого. Активно використовуються не тільки емоційно-оцінні прикметники, але й такі, що виражають душевні якості, властивості характеру, залучаються різні емоційно-модальні типи речень, інтимні інтонації, вигуки. Водночас оповідь ускладнюється детальним відтворенням сцен “шаленства, помсти й відчаю”, використанням “натуралістичних” прийомів змалювання. Сміливий синтез сентиментальних форм із поетикою натуральної школи спричинив розмивання канонів як сентименталізму, так і натуралізму.

4. В акцентованих місцях “Принижених і зневажених ” Достоєвський залучає серії стилістичних прийомів – конвергенцій, що виконують єдину стилістичну функцію і значною мірою визначають індивідуально-стилістичну специфіку роману. Основними складниками конвергенцій у романі є градація, ампліфікація, інверсовані конструкції, різні види повторів, паралелізми, метафори, порівняння; впроваджуються також конструктивні принципи синтактико-семантичної побудови тексту.

5. Пейзаж у “Принижених і зневажених ” подається не узагальнено, а через сприйняття оповідача, в реалістичних тонах, за допомогою мовних засобів, що відтворюють емоції реципієнта. Інтер’єр, як і пейзаж, пов’язаний у романі з внутрішньою сферою, внутрішнім станом оповідача. Деталі інтер’єру, підпорядковані принципу експресивного відбору, або відповідають атмосфері зображуваного, або виступають контрастом до неї.

6. Діалог у романі побудований за принципом зіткнення різних “суб’єктних сфер”. Лад діалогу підпорядковано не стільки взаємодії предметно-логічного значення реплік, скільки своєрідності уривчастого й суперечливого ходу думок і розвитку почуттів кожного з персонажів. Діалог у романі ґрунтується на прийомі контрастів, різких переходів та експресивних протиріч. Гострота прийомів драматизації в художньому тексті створюється шляхом особливої взаємодії реплік, через зображення контрастних переживань, а також через фіксацію в ремарках оповідача виразних рухів, жестів, міміки персонажів.

7. Диференціація образів героїв у “Принижених і зневажених” здійснюється такими способами: шляхом створення особливої емоційної, психологічної атмосфери навколо них, за допомогою прийому акцентування портретних характеристик, прийому виділення й підкреслення неповторного в їх образі, прийому імпресії та ін.

8. Герої роману об’єднуються та протиставляються відповідно до наскрізних у романі мотивів принижених і зневажених, загибелі й смерті, любові й егоїзму, святенництва й жорстокості, що представлені в різноманітних мовно-композиційних формах викладу, в дискурсах героїв та реалізовані відповідним лексико-семантичним матеріалом.

9. Душевний світ персонажів розкривається через їх учинки й дії за допомогою прийому непрямої символізації, посиленого мінімально необхідним тонким психологічним коментарем оповідача. Достоєвський зазвичай передає почуття оксюморонно – як комплекс, специфічне поєднання суперечливих емоцій, думок, відчуттів. Наростання, гіперболізація почуттів, як правило, створюється стилістичним прийомом градації з включенням речень, що передають значну міру кількості (з інтенсифікатором так).

10. Своєрідне поєднання лексико-фразеологічних засобів, характерних для певної соціально-побутової сфери, вживання специфічних особистісно-експресивних форм передачі думок, почуттів, внутрішнього стану сприяє індивідуалізації мовлення героїв роману.