Лінгвостилістичне дослідження праць В.О. Сухомлинського дає можливість стверджувати, що мова творів педагога надзвичайно багата й оригінальна, тому безперечно заслуговувала на ретельний аналіз її лексичного складу та синтаксичних особливостей. Василь Олександрович знайшов властиві саме йому мовні засоби, що дали можливість створити індивідуальний стиль, який характеризується неповторністю та самобутністю мовомислення. Аналіз лексичних та граматичних одиниць дає підстави стверджувати, що праці педагога належать до одного із соціолінгвістичних типів дискурсу, а саме педагогічного, для якого характерними є такі комунікативні стратегії, як пояснювальна, аксіологічна, контролювальна, сприяльна, організуюча. Автором були використані семантико-стилістичні парадигми слів учитель, учень, учні, колектив, виховання, навчання, школа; специфічні фрази для привернення уваги: звертання, етикетні формули, зауваження, коментарі. Праці В.О. Сухомлинського презентують публіцистичний, науковий, художній та епістолярний стилі української літературної мови. Для творів Василя Олександровича, написаних у публіцистичному стилі, притаманні такі характерні лексичні та граматичні засоби стилістичного увиразнення мови: використання заперечних конструкцій у функції ствердження; варіювання часовими формами дієслова з метою підкреслити образність опису, розповіді, вживання повторів (лексичних, лексико-граматичних); інверсія; риторичні питання; заклики-звертання до читачів, слухачів; лексичні синоніми, що несуть у собі заряд високого, небуденного вислову (до слів учитель, учень, учити); педагогічні терміни, що виконують, крім інформаційно-пізнавальної, емоційно-експресивну функцію. Мова творів педагога-письменника органічно поєднала власне публіцистичні компоненти (соціально-політична лексика та фразеологія, специфічні синтаксичні засоби) з найрізноманітнішими стилістичними засобами художньо-образного вираження думок і почуттів. Саме тому є підстави відносити деякі його праці до художньо-публіцистичного підстилю. Усі ці засоби покликані сприяти успішному емоційному впливові словом. І саме цього прагнув педагог, звертаючись зі сторінок своїх численних праць до учнівської та викладацької аудиторії. Письменницька творчість педагога представлена статтями, нарисами, етюдами, казками, притчами, оповіданнями, листами, віршами, мініатюрами, новелетами, завданнями-загадками, щоденними діловими записами. Наукова – монографіями, статтями, посібниками, що мають риси науково-популярного та науково-навчального підстилів, оскільки популяризують теорії виховання, а також виконують освітню та просвітницьку місії. На зв’язок епістолярного стилю з художнім, науковим, публіцистичним указують праці „Листи до сина” та „Лист до дочки”. Мова цих творів образна, багата приказками, прислів’ями, тропами, містить афоризми, літературні цитати, історичні та суспільно вагомі факти. У формі листування батька зі своїми дітьми викладені думки про громадянське, моральне, фізичне становлення юнака, дівчини; бачення ними навколишнього світу; проблеми, що хвилюють сучасну молодь. Листи можна порівняти з літературною пам’яткою Київської Русі ХІ – ХІІ століття – „Повчання дітям” Володимира Мономаха. Адже „Повчання” містить такі мовленнєві жанри: поради, правила князювання і власний життєпис князя; як зразок дітям, автор подає приклади зі свого життя, гідні наслідування. Для створення конкретно-чуттєвих наочних образів та емоційно-оцінного змісту викладеного В.О. Сухомлинський серед різноманітних художньо-зображальних засобів (тропів) знайшов такі, які підкреслювали б несподіваність поетичних асоціацій. Так, аналізуючи метафори, використані педагогом, доцільно наголосити на їх різноманітності щодо граматичного вираження: субстантивні, атрибутивні, дієслівні. Створюючи конкретно-чуттєвий образ, Василь Олександрович залучав таке явище, як комбінація субстантивно-генітивних метафор з атрибутивними. Метафори, виражені цілим підрядним реченням, також є характерною ознакою творів педагога. Казки та оповідання В.О. Сухомлинського насичені одним із видів метафори – персоніфікацією [простою (частковою), поширеною (повною)]. Для надання творам особливої художньої сили автором були використані персоніфіковані звертання. Не залишилося без уваги і найдавніше метафоричне мовне явище – наскрізне уособлення. Крім того, елементи персоніфікації використані педагогом в епітетах. Зображаючи, пояснюючи, характеризуючи, оцінюючи певний предмет чи явище, В.О. Сухомлинський залучав стилістичний потенціал епітетів, адже саме вони посилюють мальовничість й емоційність мовлення. Розвиваючи традиції української літературної мови, педагог використовував у текстах праць кольористичні епітети на позначення ознак „гарячого”, „прохолодного спектра”, ахроматичні позначення, поетичні словосполучення з семантикою світло позначень; епітети внутрішньопсихологічного сприймання (одоративні, емотивні) – для передачі внутрішніх переживань чи відчуттів героїв, слова-кольороназви та похідні від них одиниці; з метою змалювання негоди, нещастя, трагізму, тяжких років війни, а також для портретної характеристики героїв, тривожного внутрішнього стану використаний кольористичний прикметник чорний. Епітети у творах Василя Олександровича виражені прикметниками, іменниками в ролі прикладок, прислівниками. Аналіз численних праць педагога засвідчує широке та майстерне використання автором порівнянь [сполучникових і безсполучникових, позитивних (прямих) і негативних (зворотних або заперечних)], основа яких виражена дієсловом, прикметником (дієприкметником); об’єкт виражений одиничним іменником або іншим субстантивованим словом; іменником, означуваним прикметником; підрядною частиною складного речення з відсутнім або наявним дієсловом-присудком [обставинні підрядні порівняльні речення (підрядні порівняльні речення способу дії, підрядні порівняльно-причинові речення, підрядні порівняльно-цільові речення)]; означальні порівняльні речення. Василем Олександровичем були використані порівняльні конструкції, приєднані словами як, мов, мовби, немов, немовби; порівняльні конструкції, в яких частки разом з дієсловами входять до складу іменного складеного присудка; порівняння, оформлені як приєднувальні речення; порівняння, утворені за допомогою слів: здається, нагадує, схожий на, подібний до. Крилаті вирази, літературні цитати, прислів’я, приказки – органічні складові елементи творів В.О. Сухомлинського. Вдало введені в тканину творів, у тематику бесід з морального виховання, вони надавали висловлюванням високої художньої виразності, слугували засобом характеристики якостей людини, її трудової діяльності, відображали суспільні відносини людей, допомагали авторові повніше передати оцінку тому чи іншому явищу зображуваної дійсності. Педагог у кожному окремому випадку шукав нових прийомів уведення цих фразеологічних одиниць у тканину своїх творів. Доказом цього є численні факти, коли автор використовував їх дослівно або ж у видозміненій формі, модифікуючи їх відповідно до змісту праці. Крилаті вислови педагога містять значну кількість абстрактної лексики, що вимагає від учня вміння узагальнювати, аналізувати, робити висновки. Нами була запропонована класифікація цих фразеологічних засобів за стрижневим словом: іменник на позначення почуттів і психічного стану; іменник, що позначає властивості та ознаки; іменник на позначення дій і процесів. Вислови афористичного характеру були використані В.О. Сухомлинським як у канві творів, так і в назвах праць, тематиці бесід з морального виховання учнів, тематиці творчих робіт для учнів Павлиської середньої школи. Для підтвердження власної думки свідченням з авторитетного джерела, для критичної оцінки процитованого положення і розгортання полеміки педагогом були використані в письменницькій творчості літературні цитати як вітчизняних, так і зарубіжних письменників, учених. Прислів’я та приказки, залучені Василем Олександровичем, таврують людські вади, надають виразові глибокого співчуття та жалю, подають добру пораду. З огляду на це прислів’я поділяються на такі групи: прислів’я-поради, дидактичні, прислів’я-сентенції, прислів’я-застереження, прислів’я-повчання, прислів’я-виправдання. За лексико-граматичною будовою та синтаксичними функціями можна виділити приказки, організовані у формі простого речення, дієслівних, іменних, прислівникових словосполучень, звороту із словами: хоч, як (мов, немов і под.). З метою висловлення індивідуальної думки, завуальованого опису того чи іншого явища, предмета, урізноманітнення контексту, надання позитивної чи негативної ознаки, прагнення уникнути повторень, В.О. Сухомлинським були використані поширені контекстуальні синоніми до таких понять, як книга, уміння читати, рідна мова, викладання мови, слово рідної мови, мовна культура, педагог-словесник, дитина, людина, матір, жінка, дружина, батьківщина, народ, любов, шлюб, чутливість душі, гордість. У працях педагога трапляються й поодинокі новотвори, що є вагомим засобом естетичного впливу на читача, адже вони, якщо навіть не потраплять до загальномовного словника, залишаться у пам’яті читача, поповнюючи його словниковий запас. Серед синтаксичних особливостей творів Василя Сухомлинського слід відзначити характерне використання ним складних, ускладнених речень. Для більшості синтаксичних одиниць характерною є спонукальна модальність. У процесі аналізу лінгводидактичної спадщини В.О. Сухомлинського встановлено, що чільне місце в ній посідають проблеми виховання молоді та підлітків на засадах рідної мови, тому в роботі висвітлені погляди педагога на найважливіші аспекти рідномовного виховання, визначені інноваційні технології навчання рідної мови, виявлені конкретні методичні рекомендації Василя Олександровича. Письменницька спадщина педагога яскраво презентує зразок української літературної мови. Для публіцистичної та літературної спадщини В.О. Сухомлинського притаманний інтелектуалізм, що підтверджується афористичністю авторського мислення, концептуальність – чітке формулювання висловлювань, поетичність – використання тропів, ліричних відступів, глибоке усвідомлення ролі рідної мови в навчально-виховному процесі. |
