1. Проведений аналіз дослідженості проблеми, що розглядається в дисертації, показав недостатність її вивчення. Переважна більшість існуючої літератури має вузько спеціальну спрямованість. Отримав поширення вибірковий розгляд окремих сторін життя православних обителей. Разом з тим виявлена необхідність комплексного підходу до вивчення цього явища, дослідження інституту православного монастиря в системі ширшого поняття – монастирської культури. 2. У розвитку монастирської культури Слобідської України другої половини XVII – початку ХХ століть вирізняються чотири хронологічні періоди: початковий – до 1624 року – період можливого існування Святогірського Успенського печерного монастиря; перший – середина XVII - кінець XVIII століть, коли слобожанський монастир виступав як символ національної незалежності українців; другий – кінець XVIII – середина ХІХ століть, коли відбувалася поступова втрата слобожанськими монастирями їх значень як духовних центрів і перетворення на різновид державного закладу; третій - середина ХІХ – початок ХХ століть, який включає два етапи: а) друга половина ХІХ століття – час відродження деяких давніх монастирів як свідків і пам'яток славетного минулого часів козаччини; б) кінець ХІХ – початок ХХ століть – час відкриття групи нових, переважно жіночих обителей, що обумовлено есхатологічними настроями. 3. Монастирі Слобідської України на всіх етапах свого існування були тісно пов'язані з життям округи. У другій половині XVII століття основними функціями обителей були колонізація і оборона краю. У XVIII столітті діяльність монастирів була зосереджена на накопиченні матеріальних цінностей, що призвело до їх закриття. У другій половині ХІХ – початку ХХ століть монастирі виконували духовно-релігійні, соціально-просвітницькі і культурно-естетичні функції, які регламентувалися державою. Встановлено факт активної участі жіночих монастирів регіону кінця ХІХ – початку ХХ століть у розвитку іконопису і ремесел, що було пов'язано з процесами емансипації. 4. Духовно-моральні традиції слобожанських монастирів визначалися Афонським статутом, українськими аскетичними традиціями пустельництва і благодійності, а також властивим монастирській культурі в цілому сполученням консерватизму як характерної риси релігії і творчості як способу вираження прекрасного. Потяг до Краси знаходив втілення у виборі форм аскези (творчої взаємодії душі, розуму і тіла), місця розташування обителі, її назви, в традиції вшанування місцевих ікон. 5. Природно-архітектурні комплекси слобожанських монастирів базувалися на системі релігійно-світоглядних принципів, властивих монастирській культурі в цілому: образ гори як багаторівневий семантичний образ всього комплексу; уподібнення монастиря Граду Божому - “Горньому Єрусалиму”; літургічний контекст сприйняття простору і часу; надання сакрального змісту вузловим об'єктам комплекса; визнання краси і доцільності світу як творіння Божого; ієрархічність композиційної організації; антропоморфність монастирського комплексу. 6. Дослідження показало, що ті чи інші напрямки у художньо – стилістичному рішенні монастирських храмів виступають як образне розкриття однієї з сторін Істини, що складає суть християнської релігії. У барокко ця сторона – радість, що в умовах Слобожанщини другої половини XVII століття було пов'язано з визволенням українських переселенців з-під релігійного і національного гноблення. В класицизмі – порядок, лад речей, даний від Бога. У так званому русько-візантійському стилі другої половини ХІХ століття – натхненність, яку суспільство намагалося знайти, звертаючись до давнини і візантійської спадщини. 7. Виявлена еволюція художнього образу слобожанської обителі як відображення сприйняття світу у православній і, зокрема, монастирській культурі. Монастирські ансамблі Слобідської України другої половини XVII – кінця XVIII століть створюють образ Космічного ковчегу, який відлітає з землі. Образ монастирського комплексу другої половини ХІХ століття свідчить про визнання світської влади як сили, що здійснює Божі настанови. Композиційне рішення монастирських ансамблів регіону кінця ХІХ – початку ХХ століть символізує орієнтацію діяльності обителі на християнсько-православну просвіту населення в умовах позитивістського спрямування розвитку культури. 8. Об'ємно-планувальна організація печерних комплексів і плани підземних церков Слобожанщини підлягали дії тих самих базових принципів, що і композиція наземних монастирських ансамблів. Разом з тим процеси створення і сприйняття підземних культових споруд протилежні наземній архітектурі. Художній образ печерних комплексів слобожанських монастирів (як і обителей інших регіонів) створювався поєднанням природного фактору і аскетичного способу життя ченців. 9. У внутрішньому оздобленні монастирських храмів Слобожанщини знаходили відображення тенденції до особистісного спілкування людини з Богом, ідеї візантизму і панслов’янизму, що було зумовлено прагненням Церкви говорити мовою, зрозумілою суспільству. Розвиток світської культури шляхом підвищення значення Розуму перед Вірою сприяв зміні і в монастирському церковному малярстві духовно-символічного викладення догматів віри на розумово-аналітичний, ілюстративний підхід. 10. Образ слобожанського монастиря у сукупності його функціональних, духовних і художньо-естетичних характеристик знаходиться під впливом культурно-історичних чинників і відображує світовідчуття і характерні риси базового типу особистості, яка діє в культурі визначеної епохи. Так, образ слобожанського монастиря другої половини XVII століття – це образ воїна, другої половини XVIII століття – поміщика, першої половини ХІХ століття – державного службовця, кінця ХІХ – початку ХХ століть – міщанина. Таким чином, монастирська культура здатна гнучко реагувати на запити часу, що знаходить відбиття у художніх образах монастирських ансамблів і сприяє життєвості і сучасності інституту православного монастиря. Дослідження показало, що з православними обителями Слобожанщини пов’язаний значний шар національної культури, обминаючи який неможливо скласти правдиве уявлення про історію культури регіону і України в цілому. | 