У дисертаційній роботі розроблено теоретико-методологічні засади формування молодіжної сімейної політики, здійснено аналіз демографічного та соціально-економічного становища молодих сімей, визначено основні перспективи розвитку державної підтримки молодих сімей в Україні. Результати дисертаційного дослідження дають підстави для таких загальних висновків: 1. Сім’я в цілому й молода сім’я зокрема, переживаючи процеси системної трансформації, що відбуваються на фоні змін в суспільстві, поступово переходить від функціонування як ефективно діючий інститут із твердими нормами й чітко заданими зразками поведінки до малої групи із принципово новими сімейними цінностями й нормами. Це проявляється у зменшенні кількості шлюбів, збільшенні кількості розлучень, консенсуальних шлюбів та позашлюбних стосунків, неповних сімей, зростанні шлюбного віку тощо. 2. Враховуючи психологічні та соціально-економічні умови, які впливають на формування та становлення молодої людини, норми та визначення, які прийняті в більшості країн, пропонується розглядати молоду сім’ю як подружжя, вік членів якого не перевищує 30 років. 3. В умовах сучасної ринкової економіки необхідно забезпечити молодій сім’ї такі умови життєдіяльності, за яких вона, спираючись на власний потенціал та отримуючи підтримку з боку держави та суспільства, стане здатною самостійно реалізовувати свої соціальні функції та репродуктивні установки. Ця підтримка передбачає, насамперед, формування та реалізацію державної політики відносно молодої сім’ї. 4. Результати аналізу державної сімейної політики показали, що має місце недооцінка правоздатності молодої сім’ї, важливості правового регулювання її відносин з державою та іншими соціальними інститутами. Молода сім’я, як правило, не залучалася до активної участі в реалізації заходів держави й суспільства в рамках соціальної політики. Поряд з тим політика держави відносно молодої сім’ї чітко не сформульована і зводиться, в основному, до державних заходів, пов’язаних із соціальним захистом материнства й дитинства, і нормативного регулювання сімейно-шлюбних відносин. Рішення, що приймаються на державному рівні, як правило, адресовані не молодій сім’ї як інституту, а окремим її членам. Не сформовані механізми участі молодих сімей у процесах формування громадянського суспільства, наявний потенціал недержавних організацій поки що не залучається до реалізації молодіжної сімейної політики, відсутня концепція відносин молодих сімей з державними інститутами. Тому необхідно залучити весь наявний потенціал громадянського суспільства до процесу розробки та реалізації молодіжної сімейної політики в Україні. 5. Оцінка шлюбно-сімейної ситуації в Україні показала, що в країні останнім часом руйнуються традиційні стереотипи та відмічається перехід до західної моделі шлюбності, зокрема спостерігається збільшення кількості незареєстрованих шлюбів, нуклеарізація сімей, зростання віку вступу до шлюбу та частки самотніх осіб. 6. Дослідження проблем молодих сімей потребує створення єдиної системи показників, що характеризують, зокрема, шлюбно-сімейну ситуацію, становище неповних сімей, рівень народжуваності, матеріальне становище, рівень життя та житлові умови молодих сімей тощо. 7. Спираючись на демографічний прогноз чисельності населення та проаналізувавши нинішню шлюбно-сімейну ситуацію в країні, розроблено довгостроковий прогноз шлюбно-сімейної ситуації. Вагомих змін показників шлюбності та розлучуваності не очікується, прогнозується незначне зменшення кількості офіційних шлюбів та зростання консенсуальних шлюбів. Абсолютна кількість неповних сімей буде поступово знижуватися, що пов’язано зі зменшенням загальної чисельності населення. Молода сім’я буде ставати старшою, тобто вік вступу до шлюбу у осіб обох статей зростатиме. 8. В цілому на державному рівні потребує розробки стратегія сімей, забезпечення їхньої економічної безпеки й гарантій соціального захисту. Молодіжна сімейна політика повинна бути спрямована на заохочення рівноправності між чоловіками й жінками в розподілі сімейних обов’язків і закріплювати рівні можливості брати участь у трудовому та суспільному житті. Всі заходи державної політики повинні бути спрямовані на закріплення самостійності та незалежності сімей, забезпечуючи допомогу сім’ї у виконанні властивих їй функцій, особливо репродуктивної та виховної. Необхідно розглядати інтереси сім’ї як мету розвитку людського потенціалу, тобто акцент повинен робитись на задоволення матеріальних потреб сімей та забезпечення збереження соціальних гарантій. 9. В основному сучасні заходи економічної підтримки сімей недостатньо ефективні й обмежуються зазвичай грошовими допомогами на дітей. Економічна підтримка з боку держави повинна поширюватися на всі молоді сім’ї, що мають дітей, незалежно від розмірів їх доходів, і має зростати зі збільшенням числа дітей у сім’ї. За такого підходу суспільство й держава однаково відповідальні за всіх дітей, незважаючи на матеріальне становище батьків. При цьому розмір допомоги на дитину не повинен бути фіксований, він повинен відповідати економічній ситуації, враховувати рівень інфляції, зокрема, діючу систему цін на товари, послуги та продукти харчування. 10. Нагальним є вирішення ряду проблем соціально-економічного становища молодих сімей. Зокрема, це: рівень і диференціація сімейних доходів, зміна яких істотно залежить від соціально-демографічної структури сімей; ефективне задоволення потреб з метою максимальної відповідності його демографічній структурі сімей; удосконалення системи споживання населення в цілому, у тому числі щодо окремих потреб, поліпшення умов життя тощо. 11. Очікуються такі результати запровадження нового напряму державної політики стосовно молодих сімей: зростання рівня народжуваності сприятиме стабілізації та поліпшенню демографічної ситуації в країні; підвищення рівня благополуччя молодої сім’ї призведе до підвищення якості життя та покращання здоров’я дітей; зміцнення молодої сім’ї зумовить зниження кількості розлучень та зменшення кількості неповних сімей та допоможе вирішенню проблем безпритульності; стабілізація молодої сім’ї дозволить знизити рівень соціального сирітства, позашлюбних дітей та кількість відмов від новонароджених дітей серед молодих батьків; розвиток сімейних форм виховання сприятиме збільшенню кількості сімей з усиновленими дітьми, опікунських та прийомних сімей. |