У висновках дисертаційної роботи сформульовані положення, які носять як науково-теоретичне, так і політико-практичне значення для концептуального аналізу політичної модернізації на прикладі Української держави. Спираючись на критичний аналіз ідей та концепцій як вітчизняних, так і закордонних дослідників, автор доходить висновку, що модернізація політико-адміністративної системи влади шляхом конституційної реформи у напрямку оптимізації відносин між законодавчою та виконавчою гілками влади об’єктивно сприяє демократизації політичних та адміністривних важелів управління суспільством і державою. Важливо також усвідомити, що здійснення адміністративної реформи, так само як і продовження реформи економічної, структурної, інституційної, у подальшому стає неможливим без здійснення реформи політичної, яка має створити необхідні умови мобілізації інноваційних ресурсів для втілення модернізації. Здійснений автором аналіз показує, що на сьогодні напрацьовано значний інтелектуальний потенціал відносно узагальнення досвіду впровадження як вдалих, так і не вдалих проектів модернізації. Спираючись на цей досвід, є можливість прискорити реалізацію мети і завдань модернізації. Проте, слід пам’ятати, що рецепту, за яким слід діяти, не існує, так само як непродуктивним є і намагання копіювати чужий досвід. Тому кожна країна, у тому числі й Україна, безумовно, повинна враховувати чужий досвід, але при цьому брати до уваги національну специфіку країни: її історико-культурну та цивілізаційну своєрідність; економічну структуру, що має чітко виражену регіональну специфіку; національний менталітет та політичну культуру населення з його регіональними рисами ідентичності. Уроки тринадцяти років незалежності показали, що на сьогодні остаточно вичерпала себе “адміністративна модель” здійснення модернізації без залучення до цього процесу широких верств населення. Останнє передбачає перехід на самоорганізаційні засади життєдіяльності громадянського суспільства, яке живиться такими інститутами самоорганізації, як: зміцнення статусу територіальних громад; посилення ролі та відповідальності політичних партій в політичній системі суспільства; здійснення прозорих виборів на пропорційних засадах на всіх рівнях влади; перехід до виборів керівників регіонів і лише на цій підставі здійснення адміністративно-територіальної реформи в нашій країні. Здійснення цих та інших завдань є предметом політичної реформи, яка назріла, а її практичне втілення – питання часу. Тому сенс політико-адміністративної реформи полягає у тому, що зміна системи влади з необхідністю веде до зміни і системи управління державою, адже внаслідок цього відбудеться перерозподіл владних функцій і повноважень між центральними органами влади, які набудуть чіткості та рель’єфності. |