У дисертації узагальнено теоретичні засади та проведено комплексний аналіз шляхів модернізації системи державного управління в контексті реформування політичної системи України. Отримані та узагальнені результати дослідження, апробація їх на численних науково-комунікативних заходах доводять, що вихідні методологічні положення були обрані вірно і дозволили виконати поставлені завдання. На підставі отриманих результатів сформульовано такі висновки: 1. Визначено, що сутністю модернізації державного управління в умовах політичної реформи є перехід від кланово-корпоративної моделі державного управління до демократичного урядування, концептуальну основу якого становлять принципи транспарентності, підконтрольності та підзвітності органів влади всіх рівнів, коаліційної та персональної відповідальності представників владних структур. В основу модернізації державного управління покладено принципи, конкретизовані в понятті публічної адміністрації, зорієнтованої на обслуговування суспільства. 2. Доведено, що наявність органічного взаємозв’язку між поняттями “політичне керівництво” і “державне управління” обумовлює введення до теоретико-методологічного інструментарію науки державного управління концепту “політико-адміністративної модернізації”. Управлінський зміст політико-адміністративної модернізації суспільства та держави в Україні визначає поетапне створення ефективної та раціональної системи державного управління, яка у практичній площині може бути зведена до реформування органів державної влади та місцевого самоврядування на основі підвищення рівня якості політичного керівництва та державного управління, оптимізації їх взаємодії шляхом поглиблення демократичних засад управління, яке потрібно оцінювати за цільовими й функціональними показниками. 3. З’ясовано, що політико-адміністративній модернізації українського суспільства в умовах інституційної незбалансованості притаманні два аспекти: структурно-функціональний, пов’язаний зі становленням нових інститутів управління, відповідно до нового функціонального імперативу системи управління, та соціокультурний, що характеризує процеси формування нової системи принципів, цінностей, орієнтирів і критеріїв управління та перехід до нових моделей управлінської діяльності та взаємодії. Процеси модернізації державного управління на пострадянському просторі доцільно розглядати як певний модернізаційний проект, спрямований на досягнення комплексних позитивних зрушень у досягненні стабільності функціонування державного механізму, посиленні основ місцевого самоврядування шляхом перерозподілу управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади на користь останніх. Саме реалізація проектів у сфері державного управління на вказаних засадах позбавила органи влади пострадянських країн від надмірної політизації. 4. Інституційна розбалансованість влади в Україні, яка виникла через її формування політичними партіями позасистемного походження, що обумовлює неефективність діяльності парламенту дає можливість внести пропозицію щодо необхідності закріплення за Президентом України арбітражної функції з метою збалансування протиріч, які виникають між різними гілками влади в ході формування й реалізації стратегії державного розвитку. Модернізація системи державного управління в Україні орієнтована на європейські стандарти врядування, але передчасне застосування європейського досвіду інституювання та організації державної влади й місцевого самоврядування без урахування реального стану політичної структуризації поляризованого суспільства та політичної культури населення України призвело до дискредитації управлінських новацій, порушення стабільності та керованості державного механізму, збільшення відриву влади від народу. Недосконалість Конституції України необхідно вважати основною причиною розбалансованості сучасної влади, посилення конфлікту між законодавчою та виконавчою гілками влади, кризи системи державного управління й адміністративної вертикалі. 5. Дуалізм виконавчої влади обумовлює необхідність перерозподілу адміністративно-розпорядчих повноважень обласних і районних держадміністрацій на користь виконавчих комітетів місцевих рад, тому з метою координації їх діяльності доцільно повернутися до інституту регіональних представників Президента України (державних префектів), наділених тільки контрольно-наглядовими та координаторськими функціями. Аналіз перебігу політичних процесів дає можливість зробити висновок про те, що перехідній політичній системі в Україні найбільш адекватно відповідає змішана форма політичного правління з посиленням президентської складової, за умови запровадження механізмів і процедур, спрямованих на забезпечення підконтрольності й підзвітності інституту президента суспільству, запобігання надмірному впливу будь-якої інституції на всю вертикаль виконавчої влади. . | 