1. Трансформаційні процеси в Україні привели до зміни складу суб'єктів економіки, їхніх ролей і взаємовідносин, а також негативно позначились на задоволенні інтересів цілого ряду з них. Дана проблема повинна бути врахована в процесі організації управління розвитком сучасного вітчизняного підприємства. Для цього в системі управління підприємством слід виділити спеціалізований контур, який об'єднує функції управління, побудовані на основі узгодження процесів розвитку з інтересами власників, персоналу і держави. 2. В задачах управління розвитком підприємств інтереси економічних суб’єктів, цілі і ресурсні обмеження процесів розвитку доцільно формалізувати за допомогою показників обсягу та структури доданої вартості. 3. Згідно з запропонованим концептуальним підходом, управління розвитком підприємства базується на використанні взаємозалежності між обсягом доданої вартості та її структурою за категоріями доходу. Наявність цієї взаємозалежності дозволяє здійснювати управління процесами розвитку й узгодження інтересів економічних суб’єктів в їхньому взаємозв’язку. 4. Аналіз існуючої методики розрахунку макроекономічного показника доданої вартості показав необхідність її удосконалення шляхом введення процедури визначення обсягу та структури доданої вартості за категоріями доходу на рівні підприємства з урахуванням непрямих податків, а також моделі взаємозв’язку даних показників з показниками доходів підприємства, персоналу й держави. 5. Діагностику можливостей підприємства по задоволенню інтересів економічних суб'єктів рекомендується проводити по наступних напрямках: діагностика виробничої сфери - через оцінку обсягу створеної доданої вартості; діагностика сфери збуту - через оцінку коефіцієнта реалізуємості доданої вартості; діагностика сфери розподілу доходів - через оцінку структури ДВ за категоріями доходу; діагностика додаткових можливостей розвитку - через оцінку перспективності підприємства як об'єкта розвитку з боку керуючих структур макро рівня. Для цілей аналізу підприємство моделюється як точка у просторі показників обсягу і структури доданої вартості. Практична апробація даної моделі, підтвердила її спроможність виявляти в діяльності підприємств диспропорції, які підлягають усуненню шляхом активізації процесів розвитку на основі узгодження інтересів економічних суб’єктів. 6. Задача управління підприємством як системою зі створення доданої вартості може бути апроксимована комплексом задач прийняття рішень, до якого входять: задача вибору стратегії взаємодії підприємства із споживачами та постачальниками; задача вибору стратегії реагування на зміни зовнішнього середовища; задача вибору стратегії розвитку підприємства як системи зі створення доданої вартості; задача розподілу доходів між економічними суб'єктами, причетними до діяльності підприємства; задача вибору об'єкта адресних впливів на множині ланок технологічного ланцюжка. Для підтримки розв’язання комплексу задач доцільно використовувати розроблений в дисертації комплекс оптимізаційних та імітаційних моделей. 7. Узгодження інтенсивності розвитку та інтересів власників, персоналу і держави здійснюється в процесі вибору компромісної структури розподілу доданої вартості за категоріями доходу. Прийняте рішення повинне спиратися на результати імітаційних експериментів із запропонованою в дисертації моделлю, яка дозволяє оцінити наслідки корегування структури доданої вартості з погляду інтересів економічних суб’єктів та цілей розвитку підприємства як виробничої системи. 8. Інтенсивність процесів розвитку підприємства залежить від його взаємодії з іншими учасниками технологічної мережі. У зв’язку з цим існує задача наукового обгрунтування управлінських рішень з формування й розвитку на множині технологічно-зв’язаних підприємств міжкорпоративних об'єднань за типом економічного кластера. Для вирішення даної задачі в дисертації запропоновано імітаційну модель, математичним ядром якої виступає система лінійних рівнянь, що описує взаємозв'язки учасників технологічної мережі в процесі створення доданої вартості і розподілу ресурсів. 9. Задачі управління розвитком та узгодження інтересів характеризуються наявністю елементів невизначеності і необхідністю використання суперечливих критеріїв. У зв’язку з цим технологія вирішення таких задач повинна об’єднувати як формалізовані економіко-математичні моделі, так і експертні компоненти та компоненти прийняття рішень. Практична апробація сформованої за даним принципом технології прийняття рішень підтвердила можливість використання розробленого в дисертації концептуального, методичного та економіко-математичного інструментарію у якості цілісної системи, яка дозволяє отримувати конструктивні рішення з управління розвитком підприємства завдяки об’єднанню модельної підтримки та досвіту ОПР. |