Анотація до роботи:

Зелінська Н.А. Міжнародно-правова концепція міжнародного злочину. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. – міжнародне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. Київ, 2007.

Дисертація присвячена створенню цілісної міжнародно-правової концепції міжнародних злочинів в контексті міжнародної протидії злочинності. В роботі досліджено генезис та юридичну природу міжнародних злочинів, узагальнено основні доктринальні підходи до цього феномену і сформульовано його міжнародно-правове визначення; опрацьовано нову наукову класифікацію міжнародних злочинів. У дисертації розкриваються поняття та структура міжнародного кримінального права, виокремлюються його підгалузі: міжнародне кримінальне право stricto sensu і транснаціональне кримінальне право. Здійснено аналіз еволюції поняття екстрадиційних злочинів і поняття політичного злочину в контексті екстрадиції. Досліджено доктринальні і практичні аспекти застосування принципу невидачі осіб, обвинувачуваних у здійсненні політичних злочинів. Пропонується міжнародно-правова дефініція поняття «транснаціональний злочин», досліджується конвенційне визначення транснаціонального організованого злочину та міжнародні стандарти криміналізації деяких правопорушень. Аналізується міжнародно-правове визначення тероризму. Сформульовано пропозиції, спрямовані на забезпечення ефективності міжнародної співпраці у сфері протидії злочинності.

У роботі наведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукової проблеми, що полягає в створенні цілісної міжнародно-правової концепції міжнародних злочинів і виявляється в наступних висновках:

1. Міжнародне право здавна встановлювало певні межі поняття «міжнародний злочин». Не все, що заборонено національним кримінальним правом, є злочинним з позиції міжнародного права, і не все, що не заборонено національним кримінальним правом, є незлочинним. Цей підхід формує міжнародно-правове розуміння міжнародного злочину як діяння, що підлягає солідарному кримінальному переслідуванню держав або світового співтовариства у цілому. Таке його розуміння, з одного боку, виключає зі сфери солідарного кримінального переслідування держав малозначні правопорушення і злочини, які не наділені так званою «абсолютною злочинністю»; з іншого – розширює цю сферу за рахунок міжнародно-правової криміналізації діянь, які викликають стурбованість усього світового співтовариства. Формальний поріг поняття «злочин» відсувається за межі національного права, з огляду на що значення суб’єктивного фактору – розсуду законодавця – понижується; водночас підвищується значимість міжнародно-правових критеріїв кримінально-караної поведінки.

2. Міжнародний злочин як заборонене національним і/чи міжнародним кримінальним правом соціально небезпечне діяння, що підлягає солідарному кримінальному переслідуванню в рамках міжнародної і/чи національної кримінальної юрисдикції, є основною категорією міжнародного кримінального права. Якщо виходити з широкої інтерпретації поняття «міжнародне кримінальне право», що охоплює всі сторони міжнародно-правового співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, слід визнати, що підгалузі, які складають цю галузь міжнародного права, мають значну специфіку. Ця специфіка обумовлюється особливостями міжнародних злочинів. Поняттям «міжнародний злочин» охоплюються дві різні за характером криміналізації групи протиправних діянь: по-перше, діяння, що криміналізовані національним кримінальним правом (у разі, якщо вони підпадають під юрисдикцію не менш як двох держав); по-друге, діяння, що криміналізовані безпосередньо міжнародним правом. Відповідно, перша підгалузь міжнародного кримінального права може бути названа «транснаціональним кримінальним правом»; друга підгалузь розглядається як «міжнародне кримінальне право stricto sensu».

3. Категорію міжнародно-правових злочинів, чи «злочинів з міжнародного права» (crimes under international law), складають діяння, що криміналізовані міжнародним правом і потенційно підпадають під міжнародну кримінальну юрисдикцію. Правова цінність Нюрнберзького прецеденту полягає в тому, що він реалізував ідею кримінальної відповідальності згідно з міжнародним правом за злочини, міжнародні як з точки зору юрисдикції, так і за характером матеріального права, що застосовується. Нюрнберзький трибунал у своєму вироку спирався на теорію, відповідно до якої злочини, які належать до його юрисдикції, розглядалися як злочини із загального міжнародного права, що існували задовго до прийняття Статуту і початку Нюрнберзького процесу. Теза, відповідно до якої всі злочини, що інкримінувалися обвинувачуваним, були злочинами із загального міжнародного права, стала основним постулатом нюрнберзької концепції міжнародного злочину. Вона знайшла свій розвиток у постнюрнберзький період і стала основою «гаазької» концепції міжнародного злочину, створеної заснуванням і діяльністю Міжнародного кримінального трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії з 1991 р., а також Міжнародного кримінального трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні порушення, вчинені на території сусідніх держав. 17 липня 1998 р. на Дипломатичній конференції в Римі відбулася важлива подія – прийняття Статуту Міжнародного кримінального суду. Міжнародно-правовими злочинами «римської» модифікації є найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства в цілому, підпадають під юрисдикцію постійного Міжнародного кримінального суду і прямо зазначені в його Статуті. Таким чином, «римська модифікація» міжнародно-правового злочину не спирається на загальне право як джерело міжнародно-правової заборони, хоча і не виключає його існування.

4. Транснаціональний злочин є «національним» за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю. Міжнародний характер таких злочинів визначається об'єктивними характеристиками самих діянь, що підпадають під юрисдикцію двох і більше держав. Транснаціональне кримінальне право як підгалузь міжнародного кримінального права складається з норм, які регламентують взаємодію держав у сфері протидії злочинності, а саме: 1) транснаціональне матеріальне право, яке являє собою систему міжнародно-правових норм, спрямованих на регламентацію матеріально-правових питань національної кримінальної юрисдикції та екстрадиції, а також на гармонізацію криміналізації найбільш важливих у міжнародному плані правопорушень і встановлення співрозмірних та ефективних кримінальних санкцій; 2) транснаціональне процесуальне кримінальне право, яке складається, як мінімум, із двох частин: а) міжнародно-правових норм, які регламентують взаємодію національних правоохоронних і судових органів з метою притягнення до відповідальності винних осіб («право взаємної допомоги держав з кримінальних справ», включаючи процесуальні аспекти екстрадиції); б) міжнародно-правових норм, спрямованих на оптимізацію функціонування національних правоохоронних і судових систем та забезпечення гарантій прав людини у кримінальному судочинстві; 3) транснаціональне кримінально-превентивне право, що регламентує взаємодію держав у попередженні злочинності.

5. Основним джерелом транснаціонального кримінального права є міжнародно-правові угоди, спрямовані на гармонізацію кримінально-правової заборони, оптимізацію систем кримінального правосуддя, міжнародну кооперацію у застосуванні заходів кримінальної репресії та координацію організаційно-правових заходів попередження злочинності і припинення злочину. Міжнародні угоди охоплюють певні види транснаціональної злочинності, які викликали найбільшу занепокоєність міжнародного співтовариства. Визначення злочинів, які містяться у конвенціях, можуть переслідувати, як мінімум, дві відносно самостійні цілі: 1) визначення сфери застосування конвенції для цілей міждержавної співпраці у попередженні і припиненні злочинів; 2) створення моделі кримінально-правової заборони, тобто зазначення основних елементів злочинів, що підлягають криміналізації національним правом держав-учасниць конвенції. Якщо для цілей криміналізації є необхідним значний ступінь конкретизації елементів злочину, то для цілей міждержавної кооперації у кримінальному переслідуванні та попередженні злочинів спостерігається прагнення до створення широких правових рамок. Таким чином, тенденція до гармонізації кримінально-правової заборони вимагає деталізації міжнародно-правових норм, тоді як тенденція до розширення заходів міжнародної співпраці обумовлює використання «всеохоплюючих» понять.

6. Міжнародно-правове поняття транснаціонального організованого злочину має чіткі параметри і дає можливість створення єдиного комплексного підходу та єдиної ефективної стратегії співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Таке поняття міститься в Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2000) і протоколах, що її доповнюють. Для виконання зобов’язань, передбачених Конвенцією і протоколами, багатьом державам необхідно прийняти нові закони чи внести зміни до діючого законодавства, а також зміцнити свої правоохоронні структури та системи кримінального правосуддя. Слід зазначити, що Конвенцію було розроблено для загальних цілей, внаслідок чого рівень абстракції Конвенції є вищим, ніж це необхідно для внутрішнього законодавства.

7. Внутрішньодержавне право багатьох держав, у цілому, має значний ступінь подібності до більшості традиційних видів транснаціональних злочинів. Разом із тим у кримінальному праві різних країн існують відмінності, які мають чи можуть мати негативний вплив на розвиток міжнародної взаємодії. Конвенції як джерела транснаціонального кримінального права не містять кримінально-правової норми, яка би прямо встановлювала злочинність і караність поведінки індивіда. Однак вони включають в себе зобов'язання держав щодо встановлення кримінально-правової заборони, що може бути названо опосередкованою транснаціональною криміналізацією. Вона пов’язана з адаптацією договірних стандартів до національного кримінального права. Узгодження національного законодавства з міжнародно-правовими нормами є обов’язком країн-учасниць конвенцій. Відповідно, посилання на специфіку кримінально-правової системи не можуть бути підставою для відмови держав від прийнятих на себе зобов’язань. Національний закон може і повинен зазнавати узгоджених на міжнародному рівні змін. Разом з тим очевидно, що опис складів злочинів, що міститься у договорах, не може бути дослівно перенесено до національного права всіх держав-учасниць договору. Імплементація не обмежується простим перекладом тексту угоди чи включенням його verbatim до нових законів. Не застосовуючи дослівне відтворення формулювань міжнародної угоди, необхідно виходити зі змісту і призначення тієї міжнародно-правової норми, яка підлягає імплементації, і не допускати їх викривлення. Це є складним завданням, виконання якого вимагає врахування специфіки кримінально-правової системи країни.

8. Прийняття договірних зобов’язань щодо криміналізації правопорушень базується на спільності розуміння мети кримінальної політики. Однак держави не завжди проявляють готовність і здатність гармонізувати свої кримінально-правові системи з міжнародно-правовими стандартами. Ратифікації договорів повинні передувати адаптація договірних стандартів криміналізації до національного права і підготовка внесення відповідних змін до кримінального закону. Держави-учасниці договорів зобов'язані забезпечити відповідність нових норм національній правовій традиції. Окремі зміни положень національного права, що стосуються конвенційних злочинів, без коригування і гармонізації всієї його системи, залишають нові норми у правовому вакуумі.

9. Міжнародний тероризм є реальною загрозою внутрішній і зовнішній безпеці держав, мирним взаєминам між ними, розвиткові та функціонуванню демократичних інститутів і принципів. До початку ХХІ ст. сформувалася система міжнародної протидії тероризму, яка включає в себе співробітництво на глобальному та регіональному рівнях, а також на двосторонній основі. Універсальні антитерористичні конвенції заклали міцні нормативні основи координації протидії тероризму і гармонізації національного законодавства у цій сфері. Передумовою для створення ефективного міжнародно-правового та національного режиму протидії тероризму є приведення національного законодавства у повну відповідність до положень цих документів.

10. Нейтралізація загрози тероризму диктує необхідність всеохоплюючого підходу. Це вимагає негайного прийняття всеохоплюючої антитерористичної конвенції і загострює питання про міжнародно-правове визначення тероризму, відсутність якого підриває правові позиції у боротьбі з цим явищем. Робоча дефініція тероризму не претендує на більше, ніж визначення «сфери охоплення конвенції». Її доцільно сформулювати за допомогою апробованого «синтетичного» методу, який полягає в перерахуванні проявів тероризму і його загальній характеристиці, що заповнює неминучі прогалини такого перерахування, і включити такі елементи: 1) підтвердження того, що акти, які підпадають під дію попередніх антитерористичних конвенцій, є тероризмом; 2) загальний опис тероризму як «будь-якого діяння, пов'язаного з насильством чи загрозою насильства, спрямованого проти будь-якої цивільної особи чи будь-якої іншої особи, яка не бере активної участі у військових діях в ситуації збройного конфлікту, коли мета такого діяння з огляду на його характер чи контекст полягає в тому, щоб залякати населення чи примусити уряд чи міжнародну організацію здійснити будь-яку дію чи утриматися від її здійснення». Прийняття всеохоплюючої конвенції про тероризм, включаючи його консенсусне визначення, дозволить створити чіткі нормативні рамки міжнародного антитерористичного співробітництва і закласти основу для дійсно глобальних заходів реагування на терористичну загрозу.

11. Повноцінна стратегія боротьби з тероризмом охоплює широкомасштабну протидію фінансовим аспектам терористичної діяльності. Формування антитерористичного фінансового режиму має на меті підрив фінансової інфраструктури терористичних груп з використанням законодавчих, правоохоронних, розвідувальних, економічних сил і створення системи захисту міжнародної і національної фінансової системи від використання терористичними групами та їх прихильниками. Встановлення такого режиму є важливим елементом глобальних зусиль у боротьбі з тероризмом.

12. Істотне обмеження принципу невидачі політичних злочинців є нагальною необхідністю. Політичний характер терористичних злочинів і політична мотивація дій терористів не мають бути підставою для застосування до них правила про відмову у видачі політичних правопорушників. Разом з тим, актуалізація проблеми тероризму не повинна давати привід для обмеження прав людини. Незалежно від характеру діяння, що інкримінується, у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча держава має вагомі підстави вважати, що прохання про екстрадицію є завуальованою формою політичного переслідування. Необхідно вжити заходів, що виключають екстрадицію за відсутності гарантій справедливого судового розгляду в запитуючій державі. Солідарність у придушенні злочинності не повинна переростати у сприяння політичним репресіям. Сучасна концепція міжнародного кримінального права повинна забезпечити, з одного боку, потреби у міжнародній кооперації держав у кримінальному переслідуванні осіб, які скоїли тяжкі злочини, та з іншого – надати захист особам, які піддаються політичним переслідуванням.

13. Перед Україною стоїть невідкладне завдання приведення своєї кримінально-правової системи у повну відповідність до міжнародного права. Україна прагне до активної співпраці у сфері протидії злочинності. Затягування прийняття і ратифікації договорів з питань протидії злочинності є невиправданим. У той же час без поглибленої та системної роботи, що передує ратифікації, участь держави у міжнародно-правових угодах у сфері міжнародного кримінального права є неефективною і не більше ніж декларативною. Доцільно здійснити комплексний і детальний моніторинг кримінального законодавства України з точки зору його відповідності до міжнародних стандартів криміналізації. Кожен законопроект про внесення змін до кримінального законодавства повинен проходити наукову експертизу на його відповідність міжнародним кримінально-правовим стандартам.

14. Важливою умовою ефективності сумісних зусиль держав у протидії злочинності є адекватна сучасним умовам законодавча регламентація екстрадиції та інших видів міждержавної співпраці у сфері кримінальної юстиції. Поряд з удосконаленням кримінального та кримінально-правового законодавства у цій сфері, необхідно прийняти Закон про організаційно-правові основи міжнародної співпраці України у сфері протидії злочинності. Цей закон повинен відповідати меті здійснення співпраці в якомога більш широкому масштабі: для виконання цього завдання до нього слід включити положення, відповідно до якого «міжнародне співробітництво здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України, у відповідності до багатосторонніх і двосторонніх договорів чи інших домовленостей про взаємну правову допомогу. За відсутності таких домовленостей Україна може здійснювати співробітництво відповідно до її законодавства і на підставі принципу взаємності. У Законі повинно бути відображено положення про неприпустимість видачі підозрюваного правопорушника, якщо є вагомі підстави вважати, що прохання про видачу було направлене з метою переслідування чи покарання особи з причини його раси, віросповідання, громадянства, етнічного походження чи політичних переконань чи, що задоволення цього прохання завдало б шкоди становищу цієї особи з будь-якої із цих причин.

15. Характер і масштаби сучасної злочинності вимагають глобального реагування на неї на основі широкого міжнародного співробітництва за умови дотримання прав людини. Не викликає сумнівів необхідність функціонування дієвої системи міжнародної кримінальної юстиції, яка забезпечує судове переслідування міжнародних злочинців у відповідності до фундаментальних принципів міжнародного права і неухильного дотримання прав людини. У зв’язку з цим ратифікація Верховною Радою України статуту Міжнародного кримінального суду є не тільки доцільною, але й абсолютно необхідною. Загроза, яку несе в собі міжнародна злочинність, настійливо вимагає прояву політичної волі і готовності до міжнародної взаємодії. Правове забезпечення ефективності міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності, імплементація міжнародних стандартів кримінального права і правосуддя є одним із пріоритетних завдань законотворчої діяльності та юридичної науки.

Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертації викладені в таких публікаціях:

Монографії:

1. Политические преступления в системе международной преступности. – Одесса: ФЕНІКС, 2003. – 400 c.

Рецензії: Кабанов П.А. Политические преступления в международном и национальном праве. Рецензия на кн.: Зелинская Н.А. Политические преступления в системе международной преступности/ ОНЮА. – Одесса: ФЕНИКС, 2003. – 400с. // Следователь. – 2005. – №11. – С. 61 – 64.;

Кабанов П.А. Рецензия. Зелинская Н.А. Политические преступления в системе международной преступности / ОНЮА. – Одесса: ФЕНИКС, 2003. – 400с. // Международное публичное и частное право. – 2006. – № 3. – С. 58 – 61.

2. Международные преступления и международная преступность: Монография. – Одеса: Юридич. л-ра, 2006. – 568 с.

Рецензія: Толочко О., Мисаревич. Рецензия. Н. Зелинская Н.А. Международные преступления и международная преступность: Монография. Одеса: Юридическая литература, 2006. 568с. // Юстиция Белорусии. – № 6. – 2007. – С. 1 – 2.

3. Проблемы вхождения Украины в европейское правовое пространство: Монографія. – Одеса: Юридич. л-ра, 1999 (Раздел «Европейская конвенция о выдаче правонарушителей и национальное законодательство Украины в контексте защиты прав человека» – С.5 – 31).

4. Социально-правовые аспекты терроризма: Монографія. – Одесса: ФЕНІКС, 2003. (Раздел «Международно-правовое определение терроризма» – С. 41 – 90).

Статті у журналах і збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК:

1. Международное сотрудничество в борьбе с тероризмом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – № 5. – 1998. – С. 151–159 (Співавтори: Дрьомін В.М, Зелінський С.А).

2. Международно-правовые стандарты прав человека в сфере уголовной юстиции: понятие и виды // Юридический вестник. – № 4.– 1998. – С.119 – 124.

3. Международно-правовые обязательства Украины по договорам о выдаче осужденных лиц и предполагаемых преступников в контексте защиты прав человека // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 7.– Одеса, 2000. – С. 248 – 255.

4. Понятие «политическое преступление» и проблемы экстрадиции // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 8. – Одеса, 2000. – С.195 – 199.

5. Интернациональный терроризм и «террористический интернационал»// Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 8.– Одеса, 2000. – С. 98 – 104.

6. Международно-правовые механизмы оптимизации уголовного правосудия //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 9.– Одеса, 2000. – С.409 – 413.

7. Тероризм як єктрадіційний злочін // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – №2. – С.23 – 28.

8. Тероризм і проблеми екстрадиції // Право України. – № 9. – 2000.– C.98 –101.

9. «Политическое преступление» в контексте выдачи террористов// Юридический вестник. – № 3. – 2000. – С.121 – 126.

10. Законодательное регулирование международного сотрудничества Украины в сфере уголовной юстиции //Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 9. – Одеса, 2000. – С. 289 – 195.

11. Концепция «международного преступления государства»: политические и международно-правовые аспекты // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 10 – 11. – Одеса, 2001.– С. 178 – 184.

12. Международно-правовые стандарты функционирования уголовной юстиции // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 10. – Одеса, 2001. – С.139 – 144.

13. Право на захист в екстрадиційному процесі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000.– № 3. – С.64 – 68.

14. Международные военные трубуналы: от Нюрнберга до Гааги// Актуальні проблеми політики: Збірник наук. праць. – Вип. 12.– Одеса, 2001. – 402 – 409.

15. Структура міжнародної злочинності //Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 11 – Одеса, 2001. – С. 625 – 628.

16. Деякі міжнародно-правові механізми боротьби з відмиванням доходів, здобутих злочинним шляхом // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 12. – Одеса, 2001. – С. 290 – 294 (cпівавтор – Дрьомін В.М.).

17. Международное уголовное правосудие и проблемы прав человека //Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 13 – 14. – Одеса, 2002. – С.141 –149.

18. Транснациональное преступление и транснациональное право // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 15. – Одеса, 2002. – С. 287 – 293.

19. Основные параметры и виды международных преступлений //Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 14.– Одеса, 2002. – С. 52 – 57.

20. Международно-правовое определение транснационального организованного преступления //Информационное обеспечение противодействия организованной преступности: Сб. науч. статей. Б-ка журн. «Юридический вестник». – Одесса, 2003. – С.83 – 98.

21. Политические и общеуголовные преступления в контексте международного права // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 18. – Одеса, 2003. – С. 447 – 451.

22. Международно-правовые стандарты криминализации коррупции //Коррупция: Региональные и отраслевые тенденции, проблемы предупреждения: Сб. науч. статей. Б-ка журн. «Юридический вестник». – Одесса, 2003. – С.123 –137.

23. «Преступление» как категория международного уголовного права// Международное право после 11 сентября 2001 года: Сб. науч. статей. Б-ка журн. «Юридический вестник». – Одесса, 2004. – С.105 –121.

24. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. – № 4 (Спец. випуск: міжнародний кримінальний суд). – 2003. – С.93 – 99.

25. Регламентация противодействия торговле людьми, особенно женщинами и детьми, в европейском уголовном праве // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук.праць. – Вип.18. – Одеса, 2004. – С. 138 – 146.

26. К вопросу о генезисе и идентификации понятия «политическое преступление» //Политическая криминология. – Вестник научных трудов. – Нижнекамск, 2005. – С. 44 – 57.

27. Международный и национально-правовой антитеррористический финансовый режим //Актуальні проблеми політики: Збірник наук. праць. – Вип.27. – Одеса, 2005. – С. 164 – 183 (співавтор – Дрьомін В.М.).

28. Международная преступность: политическая или общеуголовная?// Правовые проблемы противодействия организованной преступности: Сб. науч. статей. Б-ка журн. «Юридический вестник». – Одесса, 2005. – С. 122 – 135.

29. Концепт «политична злочинність» // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 25. – 2005. – С. 491 – 497.

30. Политическая преступность в условиях становления советского режима // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. праць. – Вип. 27.– 2006. – С. 250 – 256.

31. Международно-правовой подход к понятию «международное преступление» // Боротьба зі злочинністю та права людини: Зб. наук. праць. Б-ка журн. «Юридический вестник». – Одеса, 2006. – С. 136 –142.

32. К вопросу о понятии и системе международного уголовного права // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 29. – Одеса, 2006. – С. 538 – 544.

33. Транснаціональний злочин і транснаціональне кримінальне право// Актуальні проблеми політики: Збірник наук. праць.– Вип. 30. – Одеса: Феникс, 2007. – С. 177 – 186.

Публікації, які додатково відображають результати дисертації:

1. Интернациональный терроризм и «террористический интернационал»// Терроризм и борьба с ним. – Киев, 2000. – С. 334 – 338.

2. Криза концепції «міжнародних злочинів» держав//Наукові праці Одеської національної академії. Том 1. – Одеса: Юридич. л-ра, 2002. – С.288 – 294.

3. Обмеження інституту невидачі політичних злочинців //Наукові праці Одеської національної академії. – Том 2. – Одеса: Юридич. л-ра, 2003. – С.126 –135.

4. К вопросу о понятии политического преступления и политической преступности // Политическая криминология. – Вестник научных трудов. – Нижнекамск, 2005. – С. 3 – 44.

5. К вопросу о генезисе и идентификации понятия «политические преступления» в юридических науках и правоприменительной практике // Следователь. – 2005. – № 9. – С. 44 – 50.

Тези виступів на наукових конференціях:

1. Політичні аспекти боротьби із злочинністю// Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення. Всеукр. наук.-практ. конференція. Тези доповідей и виступів. – Одеса, 1993. – С. 39 – 40.

2. Міжнародно-правові аспекті забезпеченості прав людини в сфері кримінального судочинства// Українське національне відродження: проблеми, прогнози, державна політика: Наук.-практ. конференція. – Одеса: Вид. ОДУ, 1995. – С.42 – 43 (співавтор – Зелінський С.А.).

3. International Co-operation Specialist Training Systems in Sphere of Human Rights Standards for the Organs of Criminal Justice and the Penitentiary System // Conference Proceedings: The Role of Higher Education in the Development of Democracy and an Open Society. – Kyiv, 1999. – P. 78 – 79 (співавтор: Дрьомін В.М.).

4. Права человека в сфере уголовного правосудия: международно-правовые аспекты // Юридический вестник. – № 1. – 1999.– С. 23 – 29.

5. Транснациональное уголовное право //Правове життя сучасної України: Тези доповідей 9-ї звітної наукової конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА 26 квітня 2006 р. – С. 326 – 328.

Навчально-методичні видання:

1. Международное право. Методические указания. – Одесса: ФЕНІКС, 2004 – 67 с. (співавтор – Короткий Т.Р.)

2. Международные стандарты прав человека в сфере уголовной юстиции и пенитенциарной системе. Методические указания Одесса: ФЕНІКС, 2004. – 74 с. (співавтори: Дрьомін В.М., Пашковський М.І.).

3. Міжнародне кримінальне право. Навчально-методичний посібник. – Одеса: ФЕНІКС, 2006 – 54 с.