Автор доходить висновку, що розвиток міжнародно-інформаційної діяльності став закономірним наслідком відродження суверенної Української держави у ході національно-демократичної революції та державотворчих пошуків 1917–1923 рр., важливою складовою самостійної зовнішньої політики. Тривалий бездержавний період існування територіально розчленованих українських земель, майже повна непоінформованість зарубіжного світу про особливості історичного розвитку українського етносу, пріоритетні завдання дипломатичних зусиль та особливості міжнародного становища тогочасної Української держави обумовили наступні провідні завдання міжнародного інформування: 1.Пропаганда за кордоном державницьких традицій й прав українського народу, його духовно-культурних надбань; 2.Інформування зарубіжних урядів, політичних кіл та громадськості про спрямування України у сфері міжнародних зносин; 3.Поширення за кордоном відомостей про становище в Україні, процес національного державотворення; 4.Здобуття за кордоном легітимним шляхом відповідної інформації, обробка і аналіз для подальшого доведення її до вищих органів влади та управління, власних іноземних представництв; 5. Поширення міжнародної інформації серед українського народу; 6. Протидія підривній пропаганді ворожих Україні держав та політичних рухів; 7. Посильна інформаційно-культурна допомога українцям в діаспорі або на етнічних територіях, окупованих іноземними державами; 8. Підтримка серед зарубіжних державно-політичних кіл, за умов поразки визвольних змагань, тези про необхідність й правомірність відновлення незалежності та територіальної цілісності України. Заходи з міжнародного інформування здійснювалися, насамперед, відповідними органами та підрозділами відомств іноземних зносин. Їх центральні апарати створювали пресові та інформаційні підрозділи, на які покладалося інформування керівництва відомства та держави, координація інформаційної роботи представництв за кордоном. В дипломатичних представництвах (насамперед тих, що працювали на пріоритетних напрямах зовнішньополітичних зусиль України) створювалися штатні або позаштатні інформаційні підрозділи. Можна стверджувати, що за умов майже повної міжнародної ізоляції України, відсутності можливостей реального впливу на перебіг післявоєнного врегулювання та на вирішення великими державами міжнародно-правової долі самої України інформаційна діяльність висувається на роль наріжного напряму поточної діяльності української дипломатії за кордоном. Однак чіткої системи організаційно-штатного облаштування згаданих підрозділів не сталося, хоча потреба в цьому відчувалася дипломатами-практиками та працівниками інформаційної сфери. Через складну військово-політичну ситуацію в Україні, вельми обмежені можливості зв’язку між Центром та закордонними представництвами виникають оригінальні проекти створення координаційного органу з зовнішньополітичної пропаганди безпосередньо за кордоном. Водночас починається формування спеціалізованих інформаційно-пропагандистських відомств і закладів, до провідних функцій яких входило і міжнародне інформування. В період, що розглядається, з’явилися і перші загальнодержавні або відомчі нормативно-правові документи, що визначали спрямованість міжнародно-інформаційної роботи та конкретні завдання діяльності державних установ у цій сфері. Разом з тим, не було налагоджено підготовку спеціалістів з міжнародного інформування. Відчувався гострий дефіцит кваліфікованих кадрів, здатних гідно захищати інтереси держави у світовому інформаційному просторі. Дисертант доходить висновку, що у зазначений період в Україні та у рамках Державного Центру УНР в екзилі постає система міжнародного інформування у складі відповідних державних і недержавних органів - зовнішньополітичне відомство з його закордонними представництвами, загальнодержавне інформаційне відомство, державні та приватні інформаційні агенції, громадські організації в Україні та в діаспорі. Здійснення міжнародно-інформаційної роботи супроводжувалося оформленням її професійного інструментарія. Набули застосування такі його основні форми : підготовка інформаційних та інформаційно-аналітичних матеріалів на основі опрацювання матеріалів зарубіжних ЗМІ й повідомлень дипломатичних представництв в інтересах державних органів та ЗМІ України ; підготовка й поширення інформаційних зведень щодо українських справ серед іноземних представництв та зарубіжних ЗМІ; видання власних періодичних органів та літератури за кордоном; виступи в іноземній пресі, на прес-конференціях співробітників закордонних установ України; радіопропаганда; пропаганда культурно-художніми засобами. Посильну допомогу у розгортанні інформаційного впливу на закордонну аудиторію надавали громади та організації українців в діаспорі, а також прихильні до української справи іноземні громадяни. На ефективність фундації та поточної роботи системи міжнародного інформування негативно впливав комплекс несприятливих внутрішніх та зовнішніх факторів існування тогочасної Української держави: внутрішня нестабільність, об’єктивні труднощі процесу державотворення; окремі прорахунки у розбудові мережі закордонного представництва, слабкий зв’язок її з Центром ; наявність ідеологізації державного життя та міжрегіональних проблем; матеріально-фінансова скрута; майже безперервна загроза збройного втручання, іноземна інтервенція, внутрішні збройні конфлікти; негативне в цілому ставлення до відродження української державності з боку провідних держав світу, експансіоністська політика Радянської Росії, Польщі та деяких інших східноєвропейських держав, російського „білого руху”; масована підривна пропаганда ворожих зовнішніх сил, які старанно використовували очевидні внутрішні та зовнішні проблеми буття Української держави. Незважаючи на згадані труднощі, нетривалий термін існування Української держави внаслідок зовнішнього збройного втручання та формування всесильного союзного Центру в СРСР, міжнародно-інформаційна діяльність може розглядатися як компонент державного ладу і дієва складова зовнішньополітичного забезпечення державотворчих процесів в Україні 1917–1923 рр. В додатках у вигляді структурно-логічних схем висвітлюються основні організаційні форми міжнародно-інформаційної діяльності та окремі проекти її вдосконалення. |