У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування значущості ролі міжнародної економічної допомоги як механізму реалізації стратегії подолання бідності в країні (у тому числі й в Україні), підвищення рівня залучення та використання як фінансової, так і технічної допомоги з метою досягнення цілей подолання бідності в нашій державі та вдосконалення інституційної бази щодо раціонального використання міжнародної допомоги в межах реалізації стратегії подолання бідності в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дали змогу зробити такі висновки: 1. За результатами проведеного комплексного аналізу теоретичних підходів до дослідження бідності, причин її виникнення й поширення у країнах з різним типом соціально-економічної системи та критеріїв оцінювання з'ясовано, що бідність індивіда це не лише низький рівень його доходів/споживання (тобто відсутність визначеного рівня життя населення у тій країні, в якій він проживає), а й відсутність можливості досягти мінімально належного рівня забезпечення продуктами харчування, послугами освіти, охорони здоров'я і житлово-комунального господарства, а також права брати участь у прийнятті важливих рішень (у соціальних, економічних та політичних процесах), що впливають на якість життя. З огляду на зазначене, до вирішення проблеми подолання бідності необхідно підходити комплексно, тобто враховувати всі можливі механізми та інструменти (як внутрішні, так і зовнішні) та спрямовувати їх на усунення усіх її причин і проявів. 2. На основі визначених етапів стратегічного програмування подолання бідності та врахування зарубіжного досвіду у дисертації розроблена структурна модель стратегії подолання бідності, яка повинна включати такі основні елементи: а) мета; б) критерії оцінювання індивіда (домогосподарства)/країни (основні з них рівні: доходу на душу населення; споживання (структурно-витратний критерій); освіти й професійної підготовки; очікуваної тривалості життя; санітарно-гігієнічних умов життя населення; майнового розшарування населення; можливості задоволення основних потреб населення; суб'єктивний критерій); в) основні завдання (цілі), спрямовані на покращення якості та створення для населення сприятливих умов життя; г) внутрішні механізми (сукупність інструментів) на коротко-, середньо- і довгострокову перспективу в поєднанні із зовнішніми механізмами (такі, як міжнародна торговельна, кредитно-боргова, міжнародна міграційна політика, міжнародна економічна допомога); ґ) реалізатори (суб'єкти) й об'єкти стратегії; д) критерії ефективності заходів органів влади, спрямованих на вирішення проблеми бідності у країні (зокрема відповідність: цілей стратегічним потребам/інтересам суспільства; окреслених цілей подолання бідності у країні світовим стандартам якості життя; фактичних показників подолання бідності прогнозованим; розробленого інструментарію реальним діям з боку чиновників у реалізації згаданої стратегії; а також гнучкість і адаптованість завдань до потреб суспільства; повнота стратегії; послідовність дій та відповідальність чиновників). 3. Узагальнення підходів до класифікації міжнародної економічної допомоги за формами її надання (офіційна допомога розвитку та приватні надходження), кількістю суб'єктів (двостороння, багатостороння, колективна), способом надання (фінансова, технічна, продовольча, гуманітарна, військова), різновидами фінансової, зокрема двосторонньої («зв'язана допомога», «незв'язана допомога», «частково зв'язана»), і технічної допомоги (технологічні гранти, співфінансування технічного сприяння), видами офіційної допомоги розвитку (проектна й позапроектна допомога), інструментарієм, а також оцінювання переваг/недоліків кожного її виду/різновиду на основі запропонованих у дисертації критеріїв ефективності допомоги з подолання бідності у країні стали основою для формування концепції раціоналізації залучення й використання іноземної допомоги з метою подолання бідності в Україні. 4. Дослідження причинно-наслідкового ланцюга бідності в Україні впродовж 19912006 рр. показало, що ця проблема в нашій державі виникла внаслідок здійснення непослідовних і необдуманих реформ, які й призвели до глибокої економічної кризи. Це спричинило зниження рівня та якості життя населення нашої держави, зокрема відбулося: штучне зниження вартості робочої сили; зростання рівня безробіття; посилення диференціації в розподілі доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення; зменшення частки витрат на соціально-культурні цілі; збільшення тіньового сектору економіки; посилення корупції й криміналізації, що в свою чергу призвело до зниження купівельної спроможності, погіршення якості харчування населення, збільшення частки витрат на купівлю продовольчих товарів і житлово-комунальні послуги, загострення демографічної кризи, посилення відпливу кваліфікованої робочої сили за кордон, обмеження доступу до соціальних послуг. 5. Результати оцінки ефективності стратегії подолання бідності в Україні на основі сформульованих автором критеріїв, адаптованих до вітчизняних умов, показали, що при її реалізації недостатньо мірою враховувалися всі внутрішні механізми, зокрема не приділялося достатньої уваги політиці у сфері освіти, науки, культури, медичного обслуговування, навколишнього середовища і житлово-комунального господарства, а також міграційній та зовнішньоторговельній політиці. Заходи, які було здійснено у сфері оплати праці й соціального захисту населення, є недостатніми, не враховують зарубіжний досвід та не зорієнтовані на досягнення соціальних показників відповідно до світових/європейських стандартів. У стратегії подолання бідності в Україні не враховані зовнішні механізми (міжнародна міграційна, торговельна, кредитно-боргова політики), а також роль міжнародної економічної допомоги. 6. Аналіз ефективності залучення та використання міжнародної економічної допомоги (як фінансової, так і технічної) для подолання бідності в Україні на основі визначених у дисертації критеріїв її оцінювання виявив: низьку ініціативність української сторони у розробці проектів, спрямованих на подолання бідності; недостатню активність громадянського суспільства через неурядові організації в обговоренні та прийнятті нагальних проектів, основною метою яких є підвищення якості і рівня життя населення; незначні обсяги допомоги з боку міжнародних донорів на реалізацію проектів, зокрема соціальних, які більшою мірою відповідають цілям подолання бідності в нашій державі; неузгодженість цілей та внутрішніх механізмів подолання бідності в Україні з інструментами, цілями, можливостями й напрямками діяльності міжнародних донорів; відсутність належного контролю, відповідальності та фінансової звітності з обох сторін за використані іноземні ресурси. 7. Запропоновано модель раціонального використання фінансової допомоги з метою зниження рівня бідності в нашій державі, яка включає такі елементи: обґрунтування українською стороною пріоритетних напрямків залучення допомоги та підготовка й розробка важливих для українського суспільства проектів, які більшою мірою відповідають цілям реалізації стратегії подолання бідності в Україні (зокрема покращенню ситуації у сфері освіти, науки, культури, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства й охорони навколишнього середовища та підтримці малого та середнього бізнесу, доброчинних організацій); адаптація програм міжнародних донорів до цілей подолання бідності в нашій державі, Цілей розвитку тисячоліття та національних особливостей країни-реципієнта; перегляд з боку міжнародних донорів інструментів залучення фінансової допомоги (збільшення надання грантів та зменшення кількості обумовлених кредитів); формування життєвого циклу проектів/необхідної документації (при цьому доцільно зменшити громіздкі та бюрократичні процедури, що пришвидшить впровадження соціальних проектів); підвищення прозорого руху коштів, спрямованих на реалізацію соціальних проектів у нашій державі; створення ефективної відпрацьованої системи чіткого і незалежного контролю, відповідальності й фінансової звітності з обох сторін за використані кошти в межах реалізації стратегії подолання бідності в Україні. 8. Обґрунтовано пріоритетність залучення технічної допомоги, зокрема її використання на умовах «твінінгу». Саме технічна допомога у формі навчання, стажування, технологічного сприяння, комерціалізації у сфері науково-дослідних робіт у поєднанні з грантами може створити умови для підвищення рівня науково-технологічного потенціалу, покращити якість людського капіталу і сприяти інноваційному розвитку нашої держави. Оптимізація використання технічної допомоги має передбачати: визначення українською стороною пріоритетних напрямків залучення технічної допомоги; виявлення ініціативи з боку української сторони у розробці проектів, які на даний час є актуальними для суспільства та створюють належні умови для самореалізації індивіда й підвищення якості соціальних послуг; активне залучення громадянського суспільства до прийняття рішень щодо розробки проектів, спрямованих на подолання бідності в Україні; узгодження розроблених у нашій державі проектів з цілями, мотивами, напрямками та інструментами міжнародних донорів; посилення незалежного контролю, відповідальності й звітності за використання технічної допомоги у сфері вирішення проблеми бідності в нашій державі; покращення інформаційного забезпечення щодо обсягів, використання і результатів впливу технічної допомоги на підвищення якості соціальних послуг в Україні. 9. Реформування державних інститутів та системи недержавних, соціальних установ через вдосконалення їхніх функцій та підвищення кваліфікаційного рівня виконавців щодо підготовки, реалізації проектів, координації, розподілу і використання міжнародної допомоги, контролю та звітування про впроваджені проекти одна з передумов раціонального використання міжнародної економічної допомоги з метою подолання бідності в нашій державі. Існує потреба в удосконаленні нормативно-правової бази здійснення державних закупівель товарів, робіт та послуг в межах проектів, що фінансуються міжнародними донорами. Покращення умов функціонування таких новітніх інституцій, як технопарків, технополісів, інноваційних кластерів, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, які є об'єднаннями фірм, інноваційних компаній, вищих навчальних закладів, консультаційних, інноваційних та інших підприємств сфери послуг, відповідних підрозділів державних органів, дасть змогу належним чином застосувати міжнародну допомогу з метою раціоналізації використання людського капіталу в Україні. |
